RU  UK  EN
Статьи  >  Насолодись  >  Квіти по-українському. Катерина Білокур

Квіти по-українському. Катерина Білокур

У будь-якій творчості є формати і правила: потрапивши «в мейнстрімовий струмінь», митець не голодуватиме. Проте за тоталітарних часів, коли всі сфери людського життя контролюються і коригуються, про індивідуальність узагалі можна забути. Напевно, на зло системі і з'являються самородки, праця яких стає безсмертною. Про одного з таких, художницю Катерину Білокур, сьогодні згадує OUTLOOK.

Жінка, яка народилася в українській глибинці, не закінчивши навіть семирічки, бо батьки вважали школу дорогим задоволенням, навряд чи могла мріяти, що художник рівня Пікассо називатиме її генієм. Усе це станеться, коли їй буде вже за 50. А до цього «одержимій» Катерині із села Богданівки, що на Київщині, доведеться здолати нелегкий шлях.

Напевно, її життя – це чудовий сценарій до голлівудського біографічного хіта. Глузування односельців, яких зазнавала ще з дитинства через марну «мазанину», важка сільська праця, неможливість навіть спробувати десь повчитися, адже без шкільного атестата подальша освіта недоступна, невдала спроба самогубства, яка до кінця життя даватиме про себе знати хворими ногами, деспотичні батьки... Через труднощі горда і незлопам'ятна Білокур з гідністю йшла все життя.

Фото upload.wikimedia.org

І як ішла – творила! Катерина годинами сиділа в полі, з жагою змальовуючи деталі квітів і трав. Результатом стали знамениті «Декоративні квіти», «Привіт урожаю», «Берізка» та інші шедеври. Потяг до знань мала такий сильний, що після важкої праці на землі ночами вивчала техніку, робила собі пензлики, відточувала різні стилі живопису, а вдосвіта знову перетворювалася на працьовиту селянку.

Усе це принесло результат – доля віддячила Катерині, надавши один шанс на мільйон. 1939 року, коли нікому не відомій Білокур було вже 39 років, вона почула по радіо пісню Оксани Петрусенко. Голос оперної діви так зворушив сільську «дивачку», що та написала їй листа, вклала в конверта маленький малюнок калини і відправила за дивною адресою: Київ, Академічний театр, Оксані Петрусенко.

Фото uateka.com

І сталося диво, адже лист потрапив у потрібні руки. Петрусенко отримувала безліч подяк, однак малюнок такої краси і автентичності вона побачила вперше... Ну а далі був третій акт голлівудського байопіку: про дивовижну жінку дізналася київська інтелігенція, їй допомогли організувати декілька виставок, які вразили і критиків і простих поціновувачів живопису...

Після війни Катерина Василівна увійшла до Спілки художників, одержала кілька премій, її роботи вирушили в турне країнами Європи: до Іспанії, Франції, Італії, де їх ставили в один ряд з найкращими на той момент майстрами. Утім, рідного села вона не покинула. Хворі родичі, батьківська хата і, звісно ж, поле з квітами – все це не відпускало. І нехай Київ і Москва кликали вже не «дивачку», а Народного художника України, творчість якого вивчали в університетах та академіях, вона так і не поїхала. Відлучалася лише кілька разів до Будинку творчості на відпочинок. Померла Катерина Білокур 1961 року, їй було тільки шістдесят...

Завжди є творці, занесені в підручники завдяки своїм достоїнствам, та молодь не дуже їх вивчає, а часом і взагалі не знає. Тому визнання наступних поколінь – вагомий аргумент. Ось що кажуть про Катерину Білокур і її вплив на український живопис сучасні майстри пензля з київської студії «Травнева майстерня».

Фото upload.wikimedia.org

Майя Проскурня: «У всіх її роботах – вона сама. Самобутньо і сміливо Катерина Білокур писала те, що її надихало, радувало, захоплювало, хвилювало. Навколишній світ художниця відтворювала у власному стилі, який неможливо не впізнати. Я б назвала її символом декоративного живопису в Україні. І не важливо, навчався ти 15 років академічного малюнка чи ні. Я знаю багатьох молодих художників з блискучою професійною освітою, але їх просто «нудить» при вигляді полотна, за роки навчання, відпрацювання техніки вони розлюбили і мистецтво, і свій талант.

Треба вкладати в роботу свою душу, з любов'ю опрацьовувати кожну деталь. Так робила Катерина Білокур. Чому так багато квітів? Тому що вона ними захоплювалася, зберігаючи життя кожної пелюсточки на своїх полотнах. Не дивно, що її помітили і визнали, такі «нереалістичні» і в той же час «живі» полотна проклали шлях художниці-самоучці у велике мистецтво».

Ніна Мурашкіна: «Мені здається, Катерина Василівна досі впливає на художників своєю чесністю в підході до полотна: вона малювала тільки те, що любила. Не Сталіна, не колгоспників, а квіти. Довго і якісно вона творила кожну свою роботу. Зараз, як і в її часи, не часто зустрінеш, щоб художник в'їдався поглядом і пензлем у кожну квіточку-пальчик! Сьогодні ж узагалі поголовне використання фото і принтера. Для всіх, хто починає малювати, Білокур – потужний стимул не зупинятися!»

Розповідають, коли Пабло Пікассо побачив роботи «громадянки села Богданівки», він сказав: «Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї весь світ!» На жаль, СРСР – це не Іспанія. Коли Катерина Білокур творила, ніхто не замислювався про технології збереження її картин, а сама вона цих правил елементарно не знала. Через якихось 50 років її шедеври більше не підлягають транспортуванню і тому не залишають меж України.

Головне фото uateka.com

Вам это будет интересно:
Мурали: новий підхід до старого мистецтва
Сучасні міста вже неможливо уявити без муралів – масштабного за своїм розміром живопису, що прикрашає будівлі. Ми не лише зібрали у своїй колекції найбільш яскраві роботи з усіх куточків планети, але й намагалися дізнатися якомога більше про сам цей напрямок мистецтва.
Перфекціонізм – справа ювелірна
Сумні очі старого за вікном уважно стежили за революційною пожежею, яка охопила Петроград. Вогонь поширився на справу всього його життя – гордовита чотириповерхова будівля задихалася від крикливих комісарів і матросів, присутність яких здавалась грубим жартом після попередніх відвідувачів.
Зроблено у Швеції: далекарлійська конячка
Відтоді, як крилаті коні валькірій назавжди поскакали до Вальхалли, на сторожі традицій вікінгів стоїть далекарлійська конячка – розписна народна іграшка, вперше згадана в літописі XVII століття. Далекарлійський коник є талісманом нетуристичної Швеції, рятуючи від забуття старовинні перекази і вірування.
Фаду: ніжність і глибина португальських романсів
Дванадцятиструнна гітара, напівтемрява португальських ночей, свічки і пронизливий голос ... Драматичні мотиви романсу фаду розповідають про нерозділене кохання. Йому не судилося збутись, але це не заважає почуттям втілюватися в зворушливі звуки португальських романсів.
Великі криві Фріденсрайха Гундертвассера
Він вигадав своє ім’я, щоб не бути схожим ні на кого іншого. Бунт його індивідуальності став основою для величезної творчої спадщини, а архітектура – продемонструвала можливість поєднувати екологічність і сучасні технології.
Золото Балтики: у їхніх жилах тече бурштин
«У наших жилах тече бурштин», – жартують балтійці. Вони вірять, що сонячний камінь – це сльози їхньої богині Юрате. За легендою, вона мала необачність покохати простого рибалку Кастітіса, який щодня приходив закидати сіті в Балтійське море.
Цукровий живопис Китаю: мистецтво з ложки
Квіти і дерева, тварини і птахи, дракони і герої казок – словом, все, що тільки спаде на думку, може тут перетворитися на об’єкт… їстівного мистецтва. Дивовижною технікою малювання гарячим цукром володіють китайські майстри із провінції Сичуань. Картини, виконані практично карамеллю, не можуть бути ні "відредаговані", ні перемальовані наново.
Божественний мугам: музика Азербайджану
Є музика, від якої хочеться жити. Навіть якщо при її звучанні по щоках течуть сльози. Музичний жанр мугам розмовляє зі слухачем на зрозумілій йому мові. Кожен з нас переживав нещасну любов або крах ідеалів. Ці теми стали джерелом натхнення для музикантів азербайджанського напрямку мугам. Про цей унікальний стиль OUTLOOK розповість в матеріалі.
Заклиначі: Як змусити змію танцювати
Магічний танець змії в такт мелодії флейти, часто описаний у східних казках і зображений у фільмах – не просто вигадка, а справжній символ цих країн. У Єгипті, Індії, країнах Африки і деяких інших державах повзучих приручають і влаштовують із цього видовищну забаву. Тут існує професія заклинача змій, котру вважають мало не найдивовижнішою на Землі.
Точка на карті: музей Ілани Гур
Складання маршрутів для сучасних туристів вже давно виходять за межі класичного розуміння поїздок за кордон. Мандрівники сьогодні є настільки вибагливими, що стандартний набір — історичні місця та крамниці з сувенірами скоро турагенціям пропонувати буде нікому, адже попит зростає не на традиційні екскурсії, а на отримання емоцій.
12 облич Південної Кореї
Колись висловити своє невдоволення грубістю чи скупістю господарів, а то й звернутися до якось божества з нескромним побажанням корейські селяни мали змогу лише в танці, вдягнувши при цьому маску. Зберігаючи свою анонімність, люди розігрували сцени з життя, плакали і сміялись. А наприкінці вистави доля нагороджувала хороших героїв і карала лиходіїв.
Східна музика суфіїв: Кавалі
«Кохання виникає, коли ти дивишся в очі іншої людини і бачиш в них Бога», - так перекладаються рядки однієї з арабських пісень, що називається Кавалі. Їхнє авторство приписують східним мандрівникам суфіям, котрі, намагаючись знайти сенс існування, босоніж сходили півсвіту. У подорожах вони складали пісні, в яких розповідали про те, що їм довелося пережити.
Полотно з рису. Мистецтво Тамбо
Японці дуже творчий народ, особливо якщо це стосується рису. А якщо в них є ще трохи вільного часу і великі просторі поля, тоді доволі буденний процес вирощування агрокультури перетворюється на мистецтво…
Зліпи собі хобі. Історія гончарства
У краєзнавчий музей якої країни не зайди, неодмінно помітиш схожі археологічні знахідки – уламки глиняних виробів. Гончарне ремесло, що народилося кілька тисячоліть тому, однак існує й сьогодні, по праву може вважатися одним із найбільш довговічних.
Кабукі: тернистий шлях квітки
Традиційний японський театр кабукі завжди лишався загадкою для європейського менталітету: зрозуміти спектакль без підказок гіда може хіба що спеціаліст з культури Країни вранішнього сонця. Слово «кабукі» у перекладі значить «майстерність пісні і танцю». Чому не оперета? Суть постановки не зводиться до музичної вистави...
Фламенко: Коли плаче гітара та стукотять підбори
Те, що більшість людей знає про фламенко – зовсім не любов і не пестощі, це далеко не розвага і не розгул веселощів. Вогненно-експресивне фламенко – відображення страждань і болю людини всередині цілого народу, вічно гнаного і позбавленого даху над головою. А сам танець, який став всесвітнім символом Іспанії – не тільки її національне надбання...
Мехенді – замість тисячі татуювань
Про те, щоб зробити татуювання, нехай і не справжнє, а всього лиш тимчасове, замислювався кожен другий. Абсолютно безболісне нанесення малюнків, які можна змінити через кілька тижнів, пропонує мистецтво мехенді – розпис хною.
Кінцугі. Японське мистецтво реставрації
Японці – один із тих народів, котрі ревно шанують давні традиції. Вони поважають старість, цікавляться предками і нерідко знають сімейний родовід на пам’ять. З таким світоглядом не дивно, що унікальна техніка реставрації кінцугі з’явилася саме там. Далі про неї – в OUTLOOK.
За підтримки Посольства Угорщини в Україні в Києві проходять концерти Дьордя Оравца, Андраша Габора Вірага та Ержебет Шевельо.
В Національній філармонії України триває проект «Магія живої музики», в рамках якого за підтримки посольства Угорщини в Україні відбувся концерт «КвінтоФест. Камерні акценти осені» та пройде щорічний концерт-присвята Ференцу Лісту.
Азулежу – історія з кахлю
Нерідко переконуєшся, що в руках майстра, який вкладає душу у свої творіння, звичайний обрубок дерева перетворюється на чарівну скрипку, шмат гіпсу - на античну скульптуру, і навіть глиняна плитка виглядає, як витвір мистецтва.
Закрыть
Outlook facebook page