Історія бренду: Davidoff
Історія особистості, особливо, якщо вона згодом сама стала брендом та увібрала в себе вершки, зняті з цілої епохи, має право бути закрученою у Діккенсовому стилі й неправдоподібно гостросюжетною. Зіновій Давидов починав з туманної музичної стежки, а закінчив не менш димно-ілюзорним, але більш практичним бізнесом, називаючи себе вже Зіно Давидофф. Пізніше корпорація розширилася разом з асортиментом, та почалося все «по-чоловічому» – із сигар.
Утім, навіть враховуючи моду на куріння на початку 20-го століття, мало хто міг припустити, що хлопчик, народжений у єврейській родині в Новгород-Сіверському (270 км від Києва), колись робитиме тютюнові подарунки королям. Через багато років Davidoff Chateau Margaux стануть улюбленцями принца Монако, а одного осіннього вечора король Єгипту і Судану Фарук I особисто замовить у Зіно ні багато ні мало – 20 000 сигар.
Фото davidoff.com
Щоб осягнути загадку успіху «Давидофф», слід зрозуміти його самого. Це той випадок, коли між продуктом і творцем мінімальні межі. Ось як сучасники описували негласного батька всіх сигар: «Він мав чудовий вигляд і скидався чи то на французького актора Фернанделя, чи то на принца Чарльза. Його черевики завжди виблискували яскравіше, ніж у королівського пажа. Зіно тяжів до класики, шанував Моцарта і Достоєвського. А Ісаак Штерн та Артур Рубінштейн, який, до слова, теж був його клієнтом, до останніх днів залишалися його улюбленими виконавцями. Обожнював ранкові прогулянки, денний бридж. Кого терпіти не міг, то це примхливих дам. Коли одного разу клієнт поскаржився Зіно, що його дружина не любить котів, той наполегливо порадив негайно вжити заходів... і поміняти дружину».
Копнувши глибше, нескладно здогадатись, що потяг до тютюну у Зіно від батька. Емігрувавши до Женеви, сім'я Давидофф відкрила невелику тютюнову крамничку в кварталі Le Grottes, заробляючи спершу переважно продажем сірників.
Фото coronacigar.com
З тих часів залишилися спогади про безгрошів'я і сімейна притча про Леніна. Мовляв, колись до них у магазинчик заходив сам вождь пролетаріату, ось тільки пішов не розплатившись. Крім того, до крамнички до Давидофф навідувалися згаданий і обожнюваний Рубінштейн та Пітер Устинов. Скупитися, потеревенити, потріпати за вухом маленького Зіновія. Отож сім'я, за винятком більш консервативної матері, досить швидко увійшла в ритм Швейцарії.
Що ж Зіно? Не бажаючи задовольнятися скромним батьківським бізнесом, він вирушає до Аргентини у пошуках себе. Тоді то була єдина держава, куди можна було в'їхати з паспортом біженця. Двадцятирічний юнак, маючи 300 франків стартового капіталу, збирався перетнути півсвіту на кораблі до Буенос-Айреса. Утім, коли хлопчина ступив на борт, вітер гуляв у його кишенях, адже всі гроші прогуляв у Парижі задовго до відбуття.
Але й Аргентина не змогла втримати діяльного Зіно на одному місці. Надивившись удосталь на портеньо Буенос-Айреса, Давидофф вирушив по тютюнових плантаціях шукати ідеї. У самій Аргентині тютюн не вирощували, тож шлях лежав до країн-експортерів – Бразилії, Куби. Зіно пробирався на такі відомі плантації, як Mato Grosso, Rio Grande, Borba... Нарешті, Куба зачарувала його – все до цього і йшло.
Фото wanderhotelier.ch
Країна багато курила, до того ж робила це так ревно, що лякала навіть самого Зіно, котрий виріс у стриманішій і більш витонченій східноєвропейській родині. Згодом він згадував: «Кубинські сигари спалахували тоді всюди. То був дивний для сучасної людини час: їх курили куртизанки, очікуючи на клієнтів у сутінках, ті теж не відставали і давилися димом, біжучи до своїх дам. Горіли сигари і у вікнах психлікарень – тамтешні божевільні по черзі підпалювали то їх, то самі будівлі лікарень. Смалили підлітки, не відставали від них і батьки. Пояснювалося це епохою – дореволюційний час, коли власний добірний тютюн могли собі дозволити навіть бідні корінні жителі. Опісля цей привілей через зростання цін повністю перейшов на обгорілі плечі приїжджих і туристів».
Для Давидофф той період виявився більш ніж доленосним. Зіно повернувся до Швейцарії 1929 року і, крім твердого переконання розпочати новий сигарний бізнес, привіз із собою дещицю новаторського латиноамериканського темпераменту. Він першим сконструював спеціальну кімнату х'юмідор, де, підтримуючи певну вологість для зберігання сигар, наглядав за ними, як за дітьми, яких тоді ще не мав.
Але час минав, і, крім тютюну, в повітрі виразно пахло війною. Напередодні Другої світової Зіно роблять ексклюзивну пропозицію – продавати всі кубинські сигари, які залежалися на європейських складах. Імпортери готові були віддавати їх за безцінь, аби не дісталися фашистам. Для цього підприємцеві треба було вкласти 100 000 франків. Одначе такої суми у нього на той момент не було. Та й банки спочатку безапеляційно відмовляли йому у значній позиці, здалися тільки, зачувши, що Зіно поставив на кін «репутацію Давидофф». Таким чином, кредитори не прогадали: бренд не тільки успішно пережив війну, а й вивів сигарний промисел на новий рівень – компанія стала випускати сигари у співпраці з Chateau Margaux, Chateau Latour і Dom Perignon.
Фото simple2x2.wordpress.com
Продукція Davidoff розходилась як гарячі пиріжки, і бізнесмени дедалі пильніше приглядалися, вивчаючи феномен підприємства. Ні, звісно, не обходилось без провалів, адже тютюновий бізнес пов'язаний з ризиком від початку. Найбільш гучним інцидентом було "кубинське питання". Якість тютюну та скрутки сигар падала – 20 000 одиниць продукції були спалені митниками через "прикро низьку якість", але Зіно не зневірився і перевіз бізнес до Домінікани. Як виявилося, створити там Кубу було ще простіше, однак...
Однак пропав сам творець. Вивітрився як дим. Сталось це 1994 року. Зіно не дожив кілька років до появи продукції власної марки у себе на батьківщині. Але, враховуючи те, як Давидофф оберігав своє дітище за життя, нам здається, він і нині наглядає за ним, попиваючи каву власного виробництва та пускаючи кільця диму... он на тій хмаринці, бачите?
Головне фото simple2x2.wordpress.com
