Історія бренду: Балет Сухішвілі: підкорені вершини маленької грузинської мрії
Ця історія почалась на початку XX століття – без перебільшення, адже саме тоді маленька Ніно Рамішвілі старанно виводила прописи носочками і п’яточками ніг, а Іліко повторював в уяві таблицю множення за допомогою рухів і звуків.
Їхня ж доленосна зустріч відбулась у театрі. На той момент завдяки неабиякому таланту та постійній роботі над собою Іліко вже зміг спрямувати всі свої амбіції до балетного верстата, і ті беззаперечно слухалися його. Він стає професійним хореографом театру опери та балету, у якому тоді вже підкорювала балетну сцену Ніно. Так подвоїлась сила танцівників у здійсненні одної, а потім і спільної мрії про власну танцювальну трупу.
Фото persha.kr.ua
Офіційним роком народження на той час ще Ансамблю народного танцю Грузії став 1945 рік. У будівлі величезної філармонії ще тоді зовсім невеличкий колектив уже подружжя Рамішвілі-Сухішвілі оселився під сходами. Перше покоління ансамблю зростало під чіткий ритм дисципліни й філігранного хореографічного навчання, хоча він народжувався від ударів по звичайнісінькому перевернутому догори дриґом табуреті, що замінив собою барабани.
І світ почав підкорюватись. Спочатку мостини після виступів балету почали скрипіти на місцевих грузинських сценах, потім черготіти на майданчиках всього тодішнього Радянського Союзу.
Читайте також: Листівки з Батумі та Тбілісі
Артисти відпрацьовували народні піруети, стираючи підлогу міст і містечок країни, і 1948 року змусили обговорювати свої виступи в кулуарах всесвітніх сцен. Першими іноземними свідками роботи грузинських танцівників стали фіни. Потім же, побачити те, як хореографи з якихось для них далеких кавказьких гір чинять гравітаційне беззаконня на сцені, вишиковувалась у чергу вся Європа, змусивши відомих Іва Сен-Лорана, Іва Монтана, Жана Маре та багатьох інших розбалуваних різноманітними видовищами людей діставати квитки на вистави.
Фото persha.kr.ua
Саме ансамблю Рамішвілі-Сухішвілі як колективу народного танцю 1967 року насмілився запропонувати свої підмостки найавторитетніший оперний театр – Міланський La Scala. Точно вже не сказати, кого тоді підкорила найбільша втома – танцівників, глядачів, які то зупиняли дихання, то вибухали оглушливими аплодисментами, чи працівника театру, якому довелось піднімати завісу цілих 14 разів за вечір!
Фото pp.vk.me
Далі ж були і зламана сцена в Індії, й американський титул «найкращого шоу на Бродвеї», гучні заголовки та щедрі на найвищі оцінки статті найвпливовіших закордонних медіа, серед яких The Washington Post, New York Post, Daily Mirrors та інші. Усі найфантастичніші історії, якими дійсно можна похизуватись перед онуками.
Читайте також: Ми там були: Батумі
Онуки, звісно ж, слухали дуже уважно всі реалістичні легенди про справжніх артистів і знайомилися з легендарними реаліями життя спочатку першого покоління танцювальної династії Рамішвілі-Сухішвілі, а потім і другого – сина Іліко та Ніно – Тенгіза зі своєю дружиною Інгою. Спадок, що дістався найменшим, онукам Іліко на Ніно-молодшим, мав зразковий фасон, що ідеально лягав на плечі багатовікової грузинської традиції з витончено розшитим паском національної культури, що ще й закріплювався фурнітурою відточених і доведених до автоматизму рухів. Онукам необхідно було не прости приміряти на себе придане, але й зуміти гармонійно поєднати фольклор і сучасність.
Фото afisha.tut.by
Сьогодні династія Сухішвілі може пишатись Академією танцю, де виховують і виховуються як учасники балету, так і ті, хто просто хоче підкорити високі гори та великі перевали хореографічного Кавказу. Наразі академія дає прихисток більше ніж семистам танцюристам. Сам же балет нараховує близько півтисячі артистів. За свої 70 з гаком років існування балет встиг побувати на п’яти континентах більше десятка разів протягом своїх 250 турне. Лише уявіть, що побачити їхні виступи вже пощастило семи мільйонам людей. А поки настанови Іліко Сухішвілі виконуються, скажіть, у Вас зайвого квиточка на найближчий виступ не знайдеться?..
Головне фото pinterest.com
