Відчайдушний футуризм: Японія. Частина 4
Оба-сан уже декілька днів запрошував нас до Йокосуки, невеликого містечка неподалік Токіо. Японець збирався показати, як плавають американські військові кораблі, а заодно почастувати власноруч вирощеними апельсинами.
У Йокосуку Оба-сан переїхав, вийшовши на пенсію. Раніше він працював художником в одній зі столичних компаній, котра виробляє електронне устаткування. Малював логотипи, рекламні брошури, створював аніме-рекламу. Пропрацював на одному місці понад 30 років і заслужив непогану пенсію – близько трьох тисяч доларів. Майже стільки ж на старість заробила його дружина Каору. Вони купили дім, посадили цитрусові, Оба-сан захопився фотографією. Іноді подружжя няньчило онука і час від часу їздило відпочивати за кордон.
Фото lonelyplanet.com
Оба-сан дивував нас своєю пунктуальністю. Спочатку він відправив листа на готельний мейл, де детально описав, як дістатися до його будинку. Це був текст з маршрутом, прорахованим до хвилини, потім він надіслав факс з картинками. Мабуть, вирішивши, що при цьому якісь дані можуть спотворитись, надіслав надруковану в кольорі інструкцію, як сідати на потяг, щоб приїхати в обумовлене місце вчасно. На перехід з однієї гілки метро на іншу японець відвів п'ять хвилин, а вже через 30 секунд ми мали заскочити в потяг, щоб проїхати кілька зупинок. Потім слід було вийти, швидко поміняти станцію і знову встигнути на метро. Загалом на дорогу Оба-сан нам дав трохи більше години. Але він усе розрахував під себе. Ми ж губилися в написах, погано орієнтувалися в незнайомому просторі і волочили важку апаратуру. Уже на першому переході втратили темп усього на півхвилини, і все пішло урозріз із розкладом.
Токійська мережа громадського транспорту одна з найзаплутаніших. Тут одними і тими ж самими лініями курсують поїзди далекого прямування, електрички і метро. Якщо прорахуватись на декілька секунд і, не придивляючись, вскочити у вагон, можна поїхати в іншому напрямку.
Фото tokyocheapo.com
Однак японці стверджують, що все дуже зручно, якщо розібратися, а пристосувавшись хутко пересідати і міняти потяги, можна легко дістатися з пункту А до пункту Б за короткий проміжок часу, що важливо для міста, де живе 25 мільйонів людей. Для полегшення цього завдання всі транспортні лінії мають фіксовані кольори, і вагони розфарбовано відповідно. Назви станцій написано не тільки ієрогліфами, а й латинською та японською абетками. Щоправда, всередині буває неймовірно тісно. Попри досить невеликий інтервал руху, народу їздить стільки, що часто доводиться стояти. Причому всім, бо в Японії не прийнято поступатися місцем жінкам та людям похилого віку.
Читайте також: Цикл статей "Відчайдушний футуризм"
Звісно, ми заплуталися в підземці й поїхали у протилежному напрямку. Але завдяки небайдужим японцям вискочили на одній зі станцій і пересіли. Тоді ж з радістю відкрили для себе, що всі туалети в токійському метро безкоштовні, бездоганно чисті і навіть добре заправлені туалетним папером і носовими хустинками. Приїхали ми в Йокосуку з майже годинним запізненням. Оба-сан неабияк зрадів, що ми не пропали взагалі.
Усі будинки в тому районі, куди нас привів японець, щільно тулилися один до одного, подекуди настільки, що господиня могла через вікно передати сусідці цукор або за запахом визначити, що та кинула в суп. Споруди нагадували традиційні японські будови, в кожному дворі були дерева, маленькі городики і кам'яні сади.
Фото matteocolombo.com
Перед входом до житла ми роззулися і поставили черевики носками на вихід. Нам видали капці, обом 36 розміру, і Саша весь час губив їх, адже вони злітали з його 45-го. Ходити босими Оба-сан нам не дозволив, щоб ми не забруднили його татамі. Японці взагалі схиблені на чистоті. Тому в туалеті й у ванній стоїть окреме взуття. Тобто, щоб помити руки, треба кімнатні капці залишити за порогом, увійти до ванної, перевзутись, помити руки, залишити взуття, вийти і знову надіти кімнатні капці. Я, зізнаюсь, кілька разів забувала про це і з жахом, що мене застукають не в тих тапках, бігла перевзуватися. Перед цим, напевно, жартома Оба-сан попередив мене, що як ступлю в туалетних капцях у кімнату, то він розповість мені про правила харакірі.
Каору-сан приготувала для нас собу з грибами. У будинку не було ані стільців, ані столів. Їли на підлозі... Саша сяк-так склав свої довгі ноги під себе. Сидіти, розкинувшись, під час трапези непристойно, тому довелось приземлитися на п'ятки. Треба визнати, це дисциплінує, і з'їсти багато не виходить, а в нашому випадку і не хотілось. Друзі смачно чавкотіли і зі свистом втягували в себе макаронини. У Японії прийнято голосно видавати звуки за столом, тим самим хвалячи господиню за кухарство. У кінці обіду дружина Оба-сана принесла нам зелений чай із запахом вівса і риб'ячої луски.
Дім наших японців виявився досить традиційним: великі дерев'яні колони, похилий череп’яний дах, тонкі стіни. Їх зазвичай роблять легкими, щоб після землетрусів швидко зібрати знову.
Фото thriftynomads.com
Існує одна основна стінка, решта ж – мобільні панелі різної щільності й фактури, вони ж стіни, двері та вікна. Внутрішні перегородки в будинку досить умовні – це дерев'яні рами, обклеєні з двох боків папером. Ними розділяють житло на окремі приміщення, а при потребі розсовують або знімають, утворюючи єдиний простір. Підлога в оселі дерев'яна, вистелена татамі – щільними матами з рисової соломи, обтягнутої болотним очеретом. На дотик вони м'які і теплі, а на ніч японці зверху кидають матрац і так сплять. Оба-сан стверджує: відпочивати на підлозі корисно для суглобів і кісток. І повірити в це нескладно, дивлячись, як вони з дружиною моторно підхоплюються, біжать на кухню і буквально пурхають на присадибній ділянці, хоч їм і далеко за 60.
Меблів у домі Оба-сана і Каору практично немає. Вбудовані шафи повторюють фактуру стін, замість стільців – подушки, а дивани замінюють футони. І ті одразу після використання прибирають у вбудовані ніші. Є хіба що комп'ютерний стіл і стілець на другому поверсі й сама техніка. І то жінка поскаржилася, що занадто багато пилу від цих предметів.
У будинку досить свіжо, адже холодна погода тут тримається від листопада до березня. І всі змирилися з тим, що взимку житло продувають вітри. Тож зігрівають тільки руки і ноги невеликими електричними грілками, цим і задовольняються. Зате влітку в традиційній оселі комфортно: вона добре вентилюється, і, як стверджує Оба-сан, це не дає застоятись поганій енергії.
Щоб підживитися гарною, японець повів нас до океану. Там уже грілися на сонечку декілька американців у військовій формі. Наш друг розповів, що Йокосука важливе історичне місто-порт. До того ж тут стоїть величезна американська військова база. І місцеві діти часто бігають туди подивитися на високих і струнких блондинів.
Із собою у зворотну дорогу Оба-сан дав апельсинів і наші портрети. Вийшли ми у нього трохи «японськими».
Головне фото shotstash.com
