RU  UK  EN
Статьи  >  Напиши  >  Відчайдушний футуризм: Японія. Частина 4

Відчайдушний футуризм: Японія. Частина 4

Олена Расенко завершує цикл матеріалів про дивовижну країну Японію. І в цій частині розповідає читачам про свою поїздку в місто Йокосука ... Оба-сан уже декілька днів запрошував нас до Йокосуки, невеликого містечка неподалік Токіо. Японець збирався показати, як плавають американські військові кораблі, а заодно почастувати власноруч вирощеними апельсинами.

Оба-сан уже декілька днів запрошував нас до Йокосуки, невеликого містечка неподалік Токіо. Японець збирався показати, як плавають американські військові кораблі, а заодно почастувати власноруч вирощеними апельсинами.

У Йокосуку Оба-сан переїхав, вийшовши на пенсію. Раніше він працював художником в одній зі столичних компаній, котра виробляє електронне устаткування. Малював логотипи, рекламні брошури, створював аніме-рекламу. Пропрацював на одному місці понад 30 років і заслужив непогану пенсію – близько трьох тисяч доларів. Майже стільки ж на старість заробила його дружина Каору. Вони купили дім, посадили цитрусові, Оба-сан захопився фотографією. Іноді подружжя няньчило онука і час від часу їздило відпочивати за кордон.

Оба-сан дивував нас своєю пунктуальністю. Спочатку він відправив листа на готельний мейл, де детально описав, як дістатися до його будинку. Це був текст з маршрутом, прорахованим до хвилини, потім він надіслав факс з картинками. Мабуть, вирішивши, що при цьому якісь дані можуть спотворитись, надіслав надруковану в кольорі інструкцію, як сідати на потяг, щоб приїхати в обумовлене місце вчасно. На перехід з однієї гілки метро на іншу японець відвів п'ять хвилин, а вже через 30 секунд ми мали заскочити в потяг, щоб проїхати кілька зупинок. Потім слід було вийти, швидко поміняти станцію і знову встигнути на метро. Загалом на дорогу Оба-сан нам дав трохи більше години. Але він усе розрахував під себе. Ми ж губилися в написах, погано орієнтувалися в незнайомому просторі і волочили важку апаратуру. Уже на першому переході втратили темп усього на півхвилини, і все пішло урозріз із розкладом.

Токійська мережа громадського транспорту одна з найзаплутаніших. Тут одними і тими ж самими лініями курсують поїзди далекого прямування, електрички і метро. Якщо прорахуватись на декілька секунд і, не придивляючись, вскочити у вагон, можна поїхати в іншому напрямку.

Однак японці стверджують, що все дуже зручно, якщо розібратися, а пристосувавшись хутко пересідати і міняти потяги, можна легко дістатися з пункту А до пункту Б за короткий проміжок часу, що важливо для міста, де живе 25 мільйонів людей. Для полегшення цього завдання всі транспортні лінії мають фіксовані кольори, і вагони розфарбовано відповідно. Назви станцій написано не тільки ієрогліфами, а й латинською та японською абетками. Щоправда, всередині буває неймовірно тісно. Попри досить невеликий інтервал руху, народу їздить стільки, що часто доводиться стояти. Причому всім, бо в Японії не прийнято поступатися місцем жінкам та людям похилого віку.

Звісно, ми заплуталися в підземці й поїхали у протилежному напрямку. Але завдяки небайдужим японцям вискочили на одній зі станцій і пересіли. Тоді ж з радістю відкрили для себе, що всі туалети в токійському метро безкоштовні, бездоганно чисті і навіть добре заправлені туалетним папером і носовими хустинками. Приїхали ми в Йокосуку з майже годинним запізненням. Оба-сан неабияк зрадів, що ми не пропали взагалі.

Усі будинки в тому районі, куди нас привів японець, щільно тулилися один до одного, подекуди настільки, що господиня могла через вікно передати сусідці цукор або за запахом визначити, що та кинула в суп. Споруди нагадували традиційні японські будови, в кожному дворі були дерева, маленькі городики і кам'яні сади.

Перед входом до житла ми роззулися і поставили черевики носками на вихід. Нам видали капці, обом 36 розміру, і Саша весь час губив їх, адже вони злітали з його 45-го. Ходити босими Оба-сан нам не дозволив, щоб ми не забруднили його татамі. Японці взагалі схиблені на чистоті. Тому в туалеті й у ванній стоїть окреме взуття. Тобто, щоб помити руки, треба кімнатні капці залишити за порогом, увійти до ванної, перевзутись, помити руки, залишити взуття, вийти і знову надіти кімнатні капці. Я, зізнаюсь, кілька разів забувала про це і з жахом, що мене застукають не в тих тапках, бігла перевзуватися. Перед цим, напевно, жартома Оба-сан попередив мене, що як ступлю в туалетних капцях у кімнату, то він розповість мені про правила харакірі.

Каору-сан приготувала для нас собу з грибами. У будинку не було ані стільців, ані столів. Їли на підлозі... Саша сяк-так склав свої довгі ноги під себе. Сидіти, розкинувшись, під час трапези непристойно, тому довелось приземлитися на п'ятки. Треба визнати, це дисциплінує, і з'їсти багато не виходить, а в нашому випадку і не хотілось. Друзі смачно чавкотіли і зі свистом втягували в себе макаронини. У Японії прийнято голосно видавати звуки за столом, тим самим хвалячи господиню за кухарство. У кінці обіду дружина Оба-сана принесла нам зелений чай із запахом вівса і риб'ячої луски.

Дім наших японців виявився досить традиційним: великі дерев'яні колони, похилий череп’яний дах, тонкі стіни. Їх зазвичай роблять легкими, щоб після землетрусів швидко зібрати знову.

Існує одна основна стінка, решта ж – мобільні панелі різної щільності й фактури, вони ж стіни, двері та вікна. Внутрішні перегородки в будинку досить умовні – це дерев'яні рами, обклеєні з двох боків папером. Ними розділяють житло на окремі приміщення, а при потребі розсовують або знімають, утворюючи єдиний простір. Підлога в оселі дерев'яна, вистелена татамі – щільними матами з рисової соломи, обтягнутої болотним очеретом. На дотик вони м'які і теплі, а на ніч японці зверху кидають матрац і так сплять. Оба-сан стверджує: відпочивати на підлозі корисно для суглобів і кісток. І повірити в це нескладно, дивлячись, як вони з дружиною моторно підхоплюються, біжать на кухню і буквально пурхають на присадибній ділянці, хоч їм і далеко за 60.

Меблів у домі Оба-сана і Каору практично немає. Вбудовані шафи повторюють фактуру стін, замість стільців – подушки, а дивани замінюють футони. І ті одразу після використання прибирають у вбудовані ніші. Є хіба що комп'ютерний стіл і стілець на другому поверсі й сама техніка. І то жінка поскаржилася, що занадто багато пилу від цих предметів.

У будинку досить свіжо, адже холодна погода тут тримається від листопада до березня. І всі змирилися з тим, що взимку житло продувають вітри. Тож зігрівають тільки руки і ноги невеликими електричними грілками, цим і задовольняються. Зате влітку в традиційній оселі комфортно: вона добре вентилюється, і, як стверджує Оба-сан, це не дає застоятись поганій енергії.

Щоб підживитися гарною, японець повів нас до океану. Там уже грілися на сонечку декілька американців у військовій формі. Наш друг розповів, що Йокосука важливе історичне місто-порт. До того ж тут стоїть величезна американська військова база. І місцеві діти часто бігають туди подивитися на високих і струнких блондинів.

Із собою у зворотну дорогу Оба-сан дав апельсинів і наші портрети. Вийшли ми у нього трохи «японськими».

Фото з відкритих джерел

Вам это будет интересно:
Гетто світу: Самураї на карнавалі
Сьогодні в нашій уже традиційній рубриці про національні гетто розповідь про один із найбільш екзотичних для Бразилії районів Сан-Паулу – Лібердаді. Саме тут живе найчисленніша японська діаспора у світі. Імміграція вихідців з Країни висхідного сонця почалася 1908 р тоді на бразильську землю прибутку 165 сімей ...
Поговоримо японською або як зрозуміти японців
Попри назву, в цій статті йтиметься не про особливості японських ієрогліфів і їхньої вимови. Адже для цього, по-перше, є купа спеціальної літератури, а, по-друге, якщо ви не вивчаєте японської мови, то такі знання, може, і розширять ваш кругозір, але на практиці не принесуть жодної користі.
Пробере до кісток: найкращі фестивалі мистецтва з криги та снігу
Кригу і сніг з давніх-давен люди використовували для створення різних фігур та об'єктів, і лише в 60-х роках минулого століття ця майстерність оформилася в цілий напрям, ставши частиною ленд-арту! Найбільше зимових шедеврів створюють на спеціалізованих фестивалях, про які ми розповімо нашим читачам.
Полотно з рису. Мистецтво Тамбо
Японці дуже творчий народ, особливо якщо це стосується рису. А якщо в них є ще трохи вільного часу і великі просторі поля, тоді доволі буденний процес вирощування агрокультури перетворюється на мистецтво…
Кабукі: тернистий шлях квітки
Традиційний японський театр кабукі завжди лишався загадкою для європейського менталітету: зрозуміти спектакль без підказок гіда може хіба що спеціаліст з культури Країни вранішнього сонця. Слово «кабукі» у перекладі значить «майстерність пісні і танцю». Чому не оперета? Суть постановки не зводиться до музичної вистави...
Чайні імперії світу
Мало хто з нас, заварюючи собі улюблену кружечку чаю, замислюється, а звідки до нашої кухні дістався саме цей напій? Звісно, стереотипно ми знаємо, що, мабуть, із Індії чи Китаю, але насправді – не факт. У світі близько 30-ти країн серйозно займаються саме чаєм, і всередині цього співтовариства вимальовується дуже чітка ієрархія, котру очолює так звана «Велика чайна сімка».
Кінцугі. Японське мистецтво реставрації
Японці – один із тих народів, котрі ревно шанують давні традиції. Вони поважають старість, цікавляться предками і нерідко знають сімейний родовід на пам’ять. З таким світоглядом не дивно, що унікальна техніка реставрації кінцугі з’явилася саме там. Далі про неї – в OUTLOOK.
Не лише в центрі цікаво. Спальні райони світу
Мало який мандрівник під час своїх нетривалих подорожей вибирається кудись далі центру міста, де розташований його готель. Якщо ж «дислокація» – ще й мегаполіс, то такі поїздки відкладають «до кращих часів». А дарма, адже саме у спальних районах можна подивитися на незнайому країну очима її жителів, що куди пізнавальніше за екскурсії «галопом» замками і площами.
Незвичайні шкільні уроки різних країн світу
На честь сьогоднішнього свята - Дня знань ми вирішили розповісти Вам, які незвичайні предмети належить освоїти учням у різних країнах світу! Гризти граніт науки, осягаючи основи алгебри і геометрії, або запам’ятовувати роки правління монархів, гортаючи підручники з історії, – буденна справа для школярів.
Східний макіяж як традиція: Чарівний погляд з поволокою
Згідно з відомою фразою, схід – справа тонка. І загалом це істина, котра підтверджується навіть в деталях. Через особливості клімату східних жінок об’єднує схожий тип зовнішності, а їхні нації споріднює близькість культур. Тому й ідеали краси у них подібні. Так акцент у східному макіяжі неодмінно робиться на очі. Жінці тут належить бути скромною і вдягатися таким чином.
Тварини у місті – коли люди з природою в злагоді
Багатьох містян іноді дратують кішки, собаки і навіть голуби на вулицях. А спроби зоозахисників вберегти їх від нападок людей і голоду часто малоефективні. Але у світі прекрасні міста, в яких люди відмінно уживаються з оленями, павичами і великою рогатою худобою…
Ніхонгамі: Жмут як ознака статусу
Ніхонгамі – це своєрідний спосіб укладання волосся в японській традиції. Цікаво, що в Країні вранішнього сонця зачіски контролювалися законом і слугували своєрідним дрес-кодом для дівчат різних прошарків і соціального статусу. Тому кожному класові строго відповідає певний одяг і убрання волосся, і цих законів досі суворо дотримуються гейші та їхні учениці.
Маленькі улюбленці великих міст
Німці заводять не лише німецьких вівчарок, а в Бостоні можна побачити не тільки бостонських тер’єрів. Люди вибирають собак, спираючись на особисті вподобання. Та часом тяжіння місцевого населення до певної породи занадто помітне й інколи стає особливістю певної місцини. Цьому можуть сприяти природні умови, мода і навіть менталітет.
Ми там були: Японія - тонкощі токійського життя
Мало хто з туристів добереться до далекої Японії. Але у Марини Бєлки, дизайнера одягу, це вийшло, адже загадкова Країна Вранішнього Сонця була її дитячою мрією. Вона поділилася з нами враженнями від Токіо і дала майбутнім туристам практичні поради.
Кагосіма: Місто з репутацією камікадзе
«Будуйте дім біля підніжжя вулкана!» - вигукував Ніцше у пророчому екстазі. Похмурий пафос філософа навряд чи збагнули б жителі японського міста Кагосіми, розташованого на дні кальдери Айра, що виникла внаслідок вибуху 22 тисячі років тому. Землероби мотижили уступи котловини з бронзового віку, звично відмахуючись від попелу, розсіяного у повітрі.
Рисові поля: Злаки неземної краси
- Чи не хочете покуштувати рису? - таким питанням зустрічають гостей в Китаї. А якщо господарі виявляться ще і фермерами, вони можуть запросити вас на незвичайну екскурсію і покажуть шедевр природного мистецтва. Рис, який ми часто вживаємо в їжу, не замислюючись про його естетику, в момент вирощування нагадує ковдру, виткану з різнокольорових клаптиків...
Оце так сервіс! Японське таксі
Найперше, з чим має розібратися кожен турист, опинившись у новій країні – це із транспортною системою. Часто вона здається складною і заплутаною, і щоб збагнути її, потрібні тижні, а може, й місяці. Наша читачка Наталія Усенко побувала в Японії і ділиться своїми враженнями про найбільш комфортний і безпечний транспорт у світі.
Superflat: суперплощина японського мистецтва
Любителі аніме ніколи не пройдуть повз сучасне японське мистецтво. Особливо, якщо цей напрямок безпосередньо належить до коміксів манга. Художник Такаші Муракамі був першим, хто замислився, як назватим те мистецтво, котре ловить натхнення в черговому аніме, але говорить про вічні цінності.
Відчайдушний футуризм: Японія. Частина 1
Олена Расенко, повернувшись з Японії, розпочинає спеціальний цикл матеріалів про цю країну. Попередження для особливо вразливих: обережно! Після прочитання розвивається гостре бажання зірватися, купити авіаквиток в таку чудову і чарівну країну висхідного сонця!
У ритмі серця. Японські барабани тайко
Його звуки проникають у саме серце, зупиняють потік думок і змушують кров рухатися в якомусь магічному ритмі. Це гуркіт грому. Це мурашки по шкірі. Це – тайко. Японські барабани на їхній батьківщині зведені у ранг культу. Без них не обходиться жоден офіційний захід, їхня гра тішить слух під час радості і допомагає пережити печаль.
Закрыть
Outlook facebook page