Їжа для вух. Музика з Ефіопії
Поширеною є хибна думка, що представники африканських народностей за багато століть зуміли освоїти лише найпримітивніші способи звуковидобування. Мовляв, на противагу музично витонченій Європі й Америці, що цілком успішно намагається від неї не відставати, вони так і залишилися на рівні дивакуватих аматорів. При поєднанні слів «Африка» і «музика» в голові зазвичай вимальовується невигадливий силует барабана.
Так, більшість африканських музичних інструментів можна охрестити популярним нині словом «handmade». Те, що середньостатистичний німець чи француз, покрутивши в руках, викинув би на смітник, на іншому континенті зазвучить і заграє не менше колоритно і об’ємно, ніж уривок з партії симфонічного оркестру. І, як ми розуміємо, це аж ніяк не комплімент на адресу європейського снобізму. Дерево, метал, бивні та ікла, шкіра, роги диких тварин і рептилій, лоза, глина, бамбук, стебла проса і кукурудзи, очерет, висушені плоди та насіння баобаба й гарбуза, шкаралупа кокосового горіха – і це лише неповний перелік того, на чому згодом можна музикувати.
Деякі з представників африканських музичних інструментів настільки екстравагантні на вигляд, що їх навіть складно відразу виокремити з навколишнього тропічного пейзажу. Наприклад, так званий земляний лук – зігнутий стовбур невеликого дерева з приєднаним до верхньої частини шнурком зі сплетених волокон. До нижнього кінця імпровізованої «струни» прикріпляють камінь, шматок дерева чи кори, який потім занурюють у «нору», вириту в землі. Яма в даному випадку виконує функцію елементарного резонатора. У північній Гані та Уганді цей інструмент зазвичай виступає в ролі дитячої забави, проте він також використовується дорослими для ритуальних цілей. Схожий спосіб добування звуку практикують і пігмеї мбуті в північно-східній частині Республіки Конго. Музика, або назвемо це «музичний ритмічний малюнок», створюється за допомогою спеціального земляного «барабана», виритого в землі й укутаного шкурами.
Втім, було б не зовсім коректно зображати африканську музику та її інструментарій лише на контрастах і відмінних від наших канонів акцентах. Автентичні традиції, завезені до Нового Світу разом з рабами, позначилися на розвитку музики США і ряду таких країн, як Куба, Бразилія, Гаїті. В іншому випадку блюз, «negro-spirituals» мали б усі шанси і зовсім не народитися. Зараз же подібний африканський етно-колорит, іменований як «world music», охоче використовується багатьма інді-, соул- і фанк-колективами. Почути звук мбіри чи калімби – місцевого «ручного фортепіано» – можна не тільки в широтах Центральної Африки або на Антильських островах, але й у композиціях музикантів, які гастролюють Штатами. Яскравий тому приклад – фанк-група Earth, Wind & Fire.
Не є чужою африканська естетика і лідеру російського рок-гурту Борису Гребенщикову (на фото він тримає в руках калімбу).
Та поряд з мелодійною складовою африканських мотивів не варто випускати з уваги і її протилежність – музику для передачі повідомлень або ритуальні мелодії для входження в транс. Наприклад, регіональний фестиваль танців і співу в місті Арба-Минч на півдні Ефіопії міг би стати шоком для будь-якого меломана. Учасниками такого «Афробачення», окрім представників більш консервативних у музичних підходах місцевих народів дорзо, діратіє, гамо, гідоле, також є флейтисти з Діраше (один із районів Ефіопії). Ансамбль із 15 осіб грає абсолютну какофонію на флейтах Пана, побудовану, здавалося б, на суцільних дисонансах. Музиканти видають звуки почергово і ніби «нахлистом», поступово нагнітаючи атмосферу і підвищуючи загальну висоту звучання. Що не кажи, музичні теоретики, побувавши там, отримали б багату поживу для розуму (музика нетемперована і лише віддалено розкладається на соль – фа-дієз – ре), а всі інші – поживу для вух. Цікаву, захопливу, однак важко перетравлювану. Переконайтеся самі:
Головне фото catholicsandcultures.org
