Восени німці не тільки п'ють пиво на Октоберфесті, але й закопують солом'яне опудало з пляшкою шнапсу, танцюють невтомно на ярмарку і відзначають свято врожаю та освячення церкви – Кірмес.
Дослівно "Kirche Messe" означає "церковна меса", але згодом свято відійшло від формату богослужіння і трансформувалося у світські народні гуляння. Щорічно 19 жовтня в Німеччині влаштовують масовий ярмарок, за два тижні до якого в землю закопують солом'яне опудало, а щоб йому не було самотньо, поряд кладуть пляшку шнапсу. У призначений день урочисто відкопують, проносять містом і на третій день повертають назад у землю – на щедрий наступний урожай.
Дюссельдорфці також святкують Кірмес, але не на честь врожаю, а як день пам'яті святого Аполлінарія – патрона міста. 1300 року Дюссельдорф отримав у володіння його реліквії, і відтоді Кірмес набув особливого розмаху.
Крім німецької варіації українського дідуха, цього дня в Німеччині також обирають короля стрільців. Члени ферейну, товариства святого Себастьяна, виборюють цей титул, змагаючись у влучності. Мішень із зображенням птаха, закріплена на будь-якому високому будинку – ось основна ціль для тих, хто хоче здобути корону. Наймолодші члени ферейну, від 6 до 14 років, не претендують на звання стрільця, та мають шанс удостоїтися титулу короля пажів. Раніше, за традиціями, щасливчик, поціливши у яблучко мішені, отримував не тільки матеріальний приз, а й право на одруження з обраною дівчиною.
Але, крім нестандартних розваг зі стрілами, побувавши на цьому святі, ви побачите і деякі звичні в таких випадках речі, наприклад прикрашене стрічками та іграшками святкове дерево. Німці називають його "Kirchweihbaum". Саме до нього несуть символ наступного врожайного року – солом'яне опудало, щоб... посадити його на верхівку замість зірки!
На другий день Кірмеса, за традицією, йдуть на кладовище до померлих родичів, а на третій день "ховають" солом'яне опудало, зариваючи його в землю разом з головою півня, кістками окосту і шматочками пирога. Церемонія похорону супроводжується появою якоїсь «жінки в білому», котра символізує смерть.
У Німеччині є навіть цілий вислів "Es ist nicht alle Tage Kirmes", що у перекладі означає "не все коту Масниця" або ж дослівно "не щодня Кірмес святкувати". Мабуть, три дні поспіль відзначати і справді не надто гарна ідея. Але раз на рік відгуляти Кірмес точно мож... потрібно!
Характерною рисою національного німецького костюма завжди вважали його самобутність і комфорт. Напевно, тому помилуватися національним одягом Німеччини в наші дні можна не лише на святах десь у селі чи в книжках з історії, але й на вулицях великих міст.
Що ви уявляєте, коли чуєте слово «абатство»? Впевнена, більшість в першу чергу згадають про Вестмінстер. А якщо я скажу, що насправді це вже не абатство? Так що ж робить ці середньовічні споруди особливими? Давайте розбиратися на прикладі споруд з різних країн Європи.
Морозиво зі смаком конини, мариновані комахи, риба зі смертельною отрутою – японській кухні є чим дивувати, вражати й шокувати. І чесно кажучи, перелік цих страв не завжды сприяє апетитові. Але ми не женемося за екзотикою. Істинний гастротуризм – це спроба збагнути менталітет і відчути національний колорит через традиційну кухню...
Автори антиутопій пророкують сотні бід людям майбутнього, яким знову і знову забороняють грати весілля, та, схоже, не все так страшно. У китайській провінції Юньнань, коло самісінького підніжжя Гімалаїв, живе матріархальне плем'я мосо, якому поняття шлюбу зовсім не знайоме.
В Австрії з'явився незвичайний маршрут, його вибирають любителі вокального стилю йодлем. Бредуть туристи долиною Циллерталь, широка стежина звужується, відкриваючи шлях тільки для найзавзятіших, і звивиста доріжка веде вгору. Зазирають мандрівники до хижки, яка має форму дзвіночка, обходять стороною найбільший ріг, прямуючи туди, де альпійські пастухи вели неквапливі музичні бесіди зі своїм стадом.
Маленький тост, шматочок сиру і ковток міцної кави. «Це вам не шведський стіл!» – обурено пробурчить офіціант, дивлячись на незадоволене обличчя туриста. Щедрій українській душі не збагнути, як таким можуть наїстись місцеві. Тому перед подорожжю до нової країни варто знати точно, де звечора приготувати собі бутерброди...
Новий рік в Україні не завжди розпочинався з ялинки, а замість Діда Мороза і Снігуроньки в гості чекали пустунку Маланку і моторного парубка Василя, та й не самих, а з почтом. Усі навіженості сходили з рук: витівки ряджених несли в собі сакральний зміст, продиктований логікою міфу про поєдинок весни і зими.
Різдво приходить, накидаючи теплий кожух на плечі. Ввечері воно приносить із собою м’яке світло першої вечірньої зірки, а зранку будить білим, але теплим сонцем. Якби про відчуття Різдва хтось запитав у бабці моєї прабабці, то, гадаю, її слова були б ідентичні моїм. Бо разом із мисочкою куті із рук у руки українські покоління передають і свої традиції.
Вітамінчики, загартовування, правильний режим дня... Це все добре і корисно, особливо в холоди, ось тільки іноді треба себе і побалувати й одночасно убезпечити від мікробів і застуди. У такий час найкращий засіб – глінтвейн.
Крихітка-син до батька прийшов і пропонує втекти від мами і бабусі на Північний полюс? Тільки не треба трагічних промов про люті морози, суцільну темряву полярної ночі і голодних білих ведмедів! Змовницьки підморгніть сміливцю й запропонуйте справжню чоловічу справу – навчитися будувати іглу для ночівлі в краю вічної мерзлоти під час зимових канікул.
Побувати у трьох країнах за один день – реально, якщо ви потрапили в Аахен. Розташоване між Німеччиною, Бельгією і Голландією невелике студентське місто увібрало риси середньовічної культури, що відбилася в його вражаючій архітектурі. Олена Буравцова побувала в цьому місті, яке полонило її серце своїми дивовижними пам’ятниками...
Кажуть, чим простіше, тим краще, але чи так це? Ми знаємо, що не всі народності сповідують цей принцип. OUTLOOK знайшов найбільш дивніі, складні і важко вимовляючі мови світу і хоче поділитися цим з читачами.
OUTLOOK часто розповідає про кухні народів світу, але, коли йдеться про Італію, писати про країну загалом було б злочином. Кожен з її двадцяти регіонів – це окремий світ зі своїми тонкощами і спеціалітетами. І нехай звання гастрономічної столиці Італії носить Болонья, її офіційній столиці Риму теж є чим похизуватися.
Багато місць, відомих сьогодні на весь світ, було створено купкою ентузіастів без грошей і сторонньої допомоги. Ці люди жили ідеями і робили все, щоб втілити їх у реальність. Офіційною датою появи стріт-арту вважається 1942 рік, розпал Другої світової війни. Саме тоді один креативний працівник детройтської фабрики на прізвище Кілрой почав писати фразу «Kilroy was here»
Сьогодні OUTLOOK подорожує по найцікавішим з точки зору географії та адміністративного управління містам і країнам, які є анклавами, повністю розташовуючись на територіях інших держав.
Традиційний японський театр кабукі завжди лишався загадкою для європейського менталітету: зрозуміти спектакль без підказок гіда може хіба що спеціаліст з культури Країни вранішнього сонця. Слово «кабукі» у перекладі значить «майстерність пісні і танцю». Чому не оперета? Суть постановки не зводиться до музичної вистави...
Наш «перуанський цикл» продовжується розповіддю про найбільш шанованих тварин у Перу. Вони – як зв'язок піж сьогоднішнім і минулим, грають важливу роль у житті цього народу. Мудрі предки сучасних перуанців, давні інки, жили у повній гармонії з усім живим, що їх оточувало. Мудрі предки сучасних перуанців, давні інки, жили у повній гармонії з усім живим, що їх оточувало.
«Мені, будь ласка, еліксир від головного болю, настоянку на корені мандрагори, пігулки від серця і трохи морфіну…» – приблизно так зверталися до аптекарів пацієнти кілька століть тому. А ті готували різноманітні бовтанки і суміші у фармакологічних лабораторіях, які знаходилися прямо в сусідніх кімнатах.
Досвідчені туристи вважають: найпевніший спосіб швидко пройнятися чужою культурою – скуштувати страви місцевої кухні. Щоб не розгубитися при виборі наїдків і заощадити дорогоцінний час для їжі духовної, OUTLOOK радить вам найкращі місця вуличної гастрономії із семи точок земної кулі.
Мандрівка в Латвію обриває ланцюг повсякденності, впускаючи у світ потаємні фантазії, котрим немає виходу в коловороті буднів. Блукаючи у вікових соснах, свіжий балтійський бриз млосно перебирає струни очікування чогось незвичного. Мрії справді збуваються – тільки треба знати, де загадувати бажання.
Дюссельдорфці також святкують Кірмес, але не на честь врожаю, а як день пам'яті святого Аполлінарія – патрона міста. 1300 року Дюссельдорф отримав у володіння його реліквії, і відтоді Кірмес набув особливого розмаху.
