Восени німці не тільки п'ють пиво на Октоберфесті, але й закопують солом'яне опудало з пляшкою шнапсу, танцюють невтомно на ярмарку і відзначають свято врожаю та освячення церкви – Кірмес.
Дослівно "Kirche Messe" означає "церковна меса", але згодом свято відійшло від формату богослужіння і трансформувалося у світські народні гуляння. Щорічно 19 жовтня в Німеччині влаштовують масовий ярмарок, за два тижні до якого в землю закопують солом'яне опудало, а щоб йому не було самотньо, поряд кладуть пляшку шнапсу. У призначений день урочисто відкопують, проносять містом і на третій день повертають назад у землю – на щедрий наступний урожай.
Дюссельдорфці також святкують Кірмес, але не на честь врожаю, а як день пам'яті святого Аполлінарія – патрона міста. 1300 року Дюссельдорф отримав у володіння його реліквії, і відтоді Кірмес набув особливого розмаху.
Крім німецької варіації українського дідуха, цього дня в Німеччині також обирають короля стрільців. Члени ферейну, товариства святого Себастьяна, виборюють цей титул, змагаючись у влучності. Мішень із зображенням птаха, закріплена на будь-якому високому будинку – ось основна ціль для тих, хто хоче здобути корону. Наймолодші члени ферейну, від 6 до 14 років, не претендують на звання стрільця, та мають шанс удостоїтися титулу короля пажів. Раніше, за традиціями, щасливчик, поціливши у яблучко мішені, отримував не тільки матеріальний приз, а й право на одруження з обраною дівчиною.
Але, крім нестандартних розваг зі стрілами, побувавши на цьому святі, ви побачите і деякі звичні в таких випадках речі, наприклад прикрашене стрічками та іграшками святкове дерево. Німці називають його "Kirchweihbaum". Саме до нього несуть символ наступного врожайного року – солом'яне опудало, щоб... посадити його на верхівку замість зірки!
На другий день Кірмеса, за традицією, йдуть на кладовище до померлих родичів, а на третій день "ховають" солом'яне опудало, зариваючи його в землю разом з головою півня, кістками окосту і шматочками пирога. Церемонія похорону супроводжується появою якоїсь «жінки в білому», котра символізує смерть.
У Німеччині є навіть цілий вислів "Es ist nicht alle Tage Kirmes", що у перекладі означає "не все коту Масниця" або ж дослівно "не щодня Кірмес святкувати". Мабуть, три дні поспіль відзначати і справді не надто гарна ідея. Але раз на рік відгуляти Кірмес точно мож... потрібно!
OUTLOOK часто розповідає про кухні народів світу, але, коли йдеться про Італію, писати про країну загалом було б злочином. Кожен з її двадцяти регіонів – це окремий світ зі своїми тонкощами і спеціалітетами. І нехай звання гастрономічної столиці Італії носить Болонья, її офіційній столиці Риму теж є чим похизуватися.
Сьогодні OUTLOOK подорожує по найцікавішим з точки зору географії та адміністративного управління містам і країнам, які є анклавами, повністю розташовуючись на територіях інших держав.
Держава контрастів, де пляжі схожі на райські сади, а міста і села нагадують звалища. Де понад 80% населення – віруючі католики, які паралельно практикують кривавий культ вуду. Де уживаються абсолютна бідність, з одного боку, і неймовірна розкіш – з іншого. Поїздка на Гаїті змусить вас відчути себе в своєрідному «королівстві кривих дзеркал», де Олею і Яло можна побути одночасно...
Буваючи в Іспанії, мабуть, кожен турист бодай раз чув про бажання жителів успішної Барселони і сусідніх із нею міст проголосити незалежність. Ця тема час від часу спливає і у міжнародних новинах, перетягуючи на себе загальну увагу і затьмарюючи собою історію басків – ще одного особливого народу на Піренеях.
Свіжі і хрумкі піти, намолені синагоги, кошерні ресторани і милі люди з пейсами і добрими очами – щоб побачити все це не конче летіти до Ізраїлю. Досить просто зазирнути у паризький квартал Маре, розповідь про який і продовжує нашу рубрику про національні гетто.
Місцеві одразу впізнають туристів за головами, які постійно крутяться навсібіч. І таки є місця, де це справді варто робити! Одне з них – Берлін, місто, яке з кожним днем змінюється, нові покоління приносять щось своє, і по камінчику зникають не лише залишки Берлінського муру, а й решта стін. Німецька столиця стає іншою. І її слід розглядати, придивляючись до кожної дрібниці, адже, окрім архітектурних «корон» і невичерпного арту на стінах, можна виявити непримітні «родимки» міста.
"...Коли Бахріддінова мама збиралася на роботу, вона старанно укладала свої довгі коси навколо тюбетейки. Виходило щось схоже на корону. На свята жінка вплітала у своє чорне волосся спеціальні прикраси. При ходьбі вони ледь подзвонювали, створюючи відчуття танцю. А ввечері маленький Бахріддін не міг заснути, якщо не стискав у своїх руках тугу мамину косу.
Блукаючи мальовничими вуличками старої Європи, ми роздивляємося на всі боки і навіть не підозрюємо, скільки цікавого лежить у нас під ногами. Якщо вам набридли стандартні туристичні тури з черговим марафонським забігом до музеїв та пам'ятників, пропонуємо поглянути на бабусю Європу з іншого ракурсу. Точніше – зазирнути їй «під ноги».
Всі знають, що перебуваючи в Шотландії, варто неодмінно скуштувати віскі, у Франції – вина, а в Японії – саке. Та мало хто замислюється про національні безалкогольні напої. Але ж їх різні народи створювали з куди більш практичними намірами – прохолоджувальні і зігрівальні...
У наш час складно здивувати людину, особливо міську, якимось великим магазином або ринком, оскільки навіть у міні-маркеті біля будинку можна купити все. Утім, по всій планеті продовжують працювати легендарні базари, про які століттями складають легенди і розказують із захватом, розуміючи, що вони – набагато більше, ніж просто місце для збуту товарів.
Наш «перуанський цикл» продовжується розповіддю про найбільш шанованих тварин у Перу. Вони – як зв'язок піж сьогоднішнім і минулим, грають важливу роль у житті цього народу. Мудрі предки сучасних перуанців, давні інки, жили у повній гармонії з усім живим, що їх оточувало. Мудрі предки сучасних перуанців, давні інки, жили у повній гармонії з усім живим, що їх оточувало.
OUTLOOK вивчив найяскравіші пакистанські свята. Не даремно ж кажуть: як народ гуляє, так він і живе. Дивовижна гра історії. Пакистан на політичній карті світу з’явився порівняно недавно, але назвати цю державу «молодою» язик не повертається.
Що найкраще характеризує будь-яку націю без зайвих слів і довгих пояснень? Звичайно ж, танці! Адже саме століттями відточені рухи можуть розповісти іноземцеві про інші народи набагато більше, ніж підручники з історії. Якщо уважно придивитися і відчути, як танцюють у різних країнах, то менталітет народів стане набагато зрозумілішим. І це не тільки слова.
Колись висловити своє невдоволення грубістю чи скупістю господарів, а то й звернутися до якось божества з нескромним побажанням корейські селяни мали змогу лише в танці, вдягнувши при цьому маску. Зберігаючи свою анонімність, люди розігрували сцени з життя, плакали і сміялись. А наприкінці вистави доля нагороджувала хороших героїв і карала лиходіїв.
OUTLOOK пощастило побувати в гостинному Узбекистані і ближче познайомитися з ремеслами цієї дивовижної країни. Сьогодні ми розповімо вам про мистецтво виготовлення виробів з соломки, про те, які матеріали використовує майстер, в чому секрети і унікальні особливості цього ремесла. Відчувайте світ з нами!
«Кохання виникає, коли ти дивишся в очі іншої людини і бачиш в них Бога», - так перекладаються рядки однієї з арабських пісень, що називається Кавалі. Їхнє авторство приписують східним мандрівникам суфіям, котрі, намагаючись знайти сенс існування, босоніж сходили півсвіту. У подорожах вони складали пісні, в яких розповідали про те, що їм довелося пережити.
Після прогулянки жвавими вулицями Сеула хочеться розслабитися в кафе за чашкою ароматного чаю, але де там: хороші чайні є тільки при буддійських монастирях і на богемній пішохідній вулиці Інсадон. Чайна церемонія в Кореї, несумісна із суворим розпорядком офісів і фабрик, неохоче йде в маси, залишаючись радістю мудреців і привілеєм владик.
Характерною рисою національного німецького костюма завжди вважали його самобутність і комфорт. Напевно, тому помилуватися національним одягом Німеччини в наші дні можна не лише на святах десь у селі чи в книжках з історії, але й на вулицях великих міст.
Новий рік в Україні не завжди розпочинався з ялинки, а замість Діда Мороза і Снігуроньки в гості чекали пустунку Маланку і моторного парубка Василя, та й не самих, а з почтом. Усі навіженості сходили з рук: витівки ряджених несли в собі сакральний зміст, продиктований логікою міфу про поєдинок весни і зими.
Вітамінчики, загартовування, правильний режим дня... Це все добре і корисно, особливо в холоди, ось тільки іноді треба себе і побалувати й одночасно убезпечити від мікробів і застуди. У такий час найкращий засіб – глінтвейн.
Дюссельдорфці також святкують Кірмес, але не на честь врожаю, а як день пам'яті святого Аполлінарія – патрона міста. 1300 року Дюссельдорф отримав у володіння його реліквії, і відтоді Кірмес набув особливого розмаху.
