RU  UK  EN
Статьи  >  Дізнайся  >  Книжковий Арсенал 2019: іноземні гості

Книжковий Арсенал 2019: іноземні гості

IX Міжнародний фестиваль «Книжковий Арсенал» завершився, а ми пропонуємо вам ще пролонгувати відчуття ейфорії від перебування в книжковій «оазі» у центрі столиці України. Наш портал, висвітлюючи дипломатичне життя в Україні, приділить свою увагу огляду цікавих заходів, що відбулися за підтримки іноземних посольств, і спілкуванню із закордонними гостями.

23 травня відбулася презентація книги «Чоловіки про фемінізм» за підтримки Посольства Швейцарської Конфедерації в Україні. Автори цього бестселера Майкл Кіммел і Майкл Кауфман особисто представили український переклад видання, що побачило світ за спільної ініціативи видавництва «Книголав» та глобального руху HeForShe в Україні від UN Women Ukraine.

Майкл Кауфман – просвітник і автор, зосереджений у своїй діяльності на залученні чоловіків і хлопчиків до подолання ґендерної нерівності й насильства щодо жінок. Побував у сорока п’яти країнах, широко співпрацював з ООН. Співзасновник руху «Білі стрічки» – найбільшої у світі чоловічої ініціативи, спрямованої проти насильства щодо жінок. Автор і упорядник шести книжок про ґендерні проблеми, демократію та розвиток.

Активіст, викладач і дослідник Майкл Кіммел бачить свою місію в тому, щоб залучати чоловіків і хлопчиків до підтримки ґендерної рівності. Кіммел –професор соціології в Університеті штату Нью-Йорк у Стоуні-Брук, лауреат премій у галузі освіти. Автор численних книжок і статей.

На заході автори підняли тему популяризації даної проблематики, її особливих відмінностей в Україні та світі, тематичних досліджень та ставлення чоловіків до фемінізму.galinfo.com.ua.jpgФото galinfo.com.ua

За підтримки Посольства Швейцарської Конфедерації в Україні того ж дня швейцарські та українські експерти Андреас Каппелер, Фрітьйоф Беньямін Шенк, Ева Медер, Ірина Матяш, Олександр Галенко, Лілія Білоусова обговорили спільні сторінки минулого в рамках історичної дискусії “Швейцарсько-українська зустріч”. Іще раз підтвердили, що історія таки має значення!

Коментує дану ініціативу учасниця обговорення доктор історичних наук, професор, голова правління Наукового товариства історії дипломатії та міжнародних відносин, заслужений діяч науки і техніки України Ірина Матяш:

«Панельна дискусія «Швейцарсько-українська зустріч», організована Посольством Швейцарської Конфедерації в Україні спільно з Науковим товариством історії дипломатії та міжнародних відносин, мала серед заходів IX Міжнародного фестивалю «Книжковий арсенал» помітну особливість. Вона полягала у презентації не готового видання, а наукового проекту, присвяченого дослідженню українськими і швейцарськими науковцями спільних сторінок історії. Головна мета зустрічі полягала в обговоренні ключових подій в історії швейцарсько-українських контактів, що становлять взаємний інтерес для України і Швейцарії та потребують спеціальних досліджень на підставі архівної інформації. Українські і швейцарські науковці презентували результати своєї діяльності на цьому полі, висвітливши буття швейцарських емігрантів на території України у ХІХ – на початку ХХ ст., спроби встановлення дипломатичних відносин між Швейцарією та Україною у період революції та визвольних змагань 1917-1921 рр., джерельну базу вивчення «швейцарської Одеси». Швейцарські експерти зосередили свої виступи на родинній і персональній історії вихідців зі Швейцарії, що опинилися на Одещині, в Лисичанську та Маріуполі. Українські науковці звернулися до колективних портретів швейцарців у Києві й Одесі, а також – до аналізу спроби встановлення дипломатичних відносин у 1918 – 1926 роках. Панельна дискусія фактично дала старт співпраці українських і швейцарських істориків, очікуваним результатом якої має стати збірник наукових праць і виставка архівних документів цієї тематики. Актуальність проекту полягає в суспільному запиті: все частіше як в Україні, так і в Швейцарії виникає взаємний інтерес не лише науковців, а й пересічних громадян. Відтак уперше започаткована співпраця отримала підтримку Посольства Швейцарської Конфедерації в Україні та Посольством України у Швейцарії».

Посольство також підтримало ініціативу дискусії «Премії та рейтинги в дитячій літературі: світовий досвід та український концепт» та презентація колекції IBBY Honour List.

IBBY – це некомерційна організація, яка представляє міжнародну спільноту людей з усього світу, які прагнуть об'єднати книги та дітей. Головними цілями інституції є надання всім дітям можливостей, незалежно від місця проживання, доступу до якісної дитячої літератури, заохочення публікацій і поширеннявисококласної дитячоїкниги, особливо в країнах, що розвиваються, надання підтримки й навчання тим, хто займається дитячою літературою і видавництвом,заохочення наукових роботи в цій галузі, захист і підтримка прав дитини відповідно до профільної Конвенції ООН.

Цього року учасником дискусії стала Ліз Пейдж, одна із засновниць JuKiBu – міжкультурної дитячої бібліотеки у Базелі. Ліз Пейдж була обрана президентом Асоціації міжкультурних дитячих бібліотек Швейцарії. 1997 року приєдналася до IBBY як виконавчий асистент, з часом ставши виконавчою директоркою організації. Ліз Пейдж також є членом журі премії Ганса Крістіана Андерсена. На фестивалі Ліз Пейдж поділилася світовим досвідом премій та рейтингів у дитячій літературі.tild3263-6337-4131-b561-633432303534__img_2516 (1).jpgФото bzh.life

Посольства Федеративної Республіки Німеччина в Україні та Нідерландів в Україні організували розмову«Поетичні читання: на вимогу публіки?» з Томасом Вольфартом і Басом Квакманом.

Директор Haus für Poesie у Берліні Томас Вольфарт вивчав німецьку мову і літературу, а також музику в Галле-Віттенберзькому університеті імені Мартіна Лютера, а з 1991 року став одним з директорів-засновників

Haus für Poesie. Вольфарт щороку організовує близько 100 подій, присвячених німецькій і світовій поезії, а також бере участь у підготовці Берлінського фестивалю поезії, фестивалю відеопоезії ZEBRA.

Томас Вольфарт ініціював сайт поезії lyrikline.org 1999 року і першу Берлінську поетичну лекцію (Berlin Poetry Lecture) 2016 року. Він є членом численних міжнародних комітетів, німецької комісії ЮНЕСКО, консультує з питань мистецтва і літературних програм. 2015 року був нагороджений премією Grimme Online Award.

Посольство Канади в Україні організувало не одну ініціативу. Канадська спеціальна програма включала захід «Від коріння до шляхів» про українську діаспору, Public talk із Дженіс Кулик Кіфер, а також дискусію «Голоси поколінь, перепрочитання канонів»

Цікава та інформативна зустріч із Кім Тхюї та плідна розмова про роман «RU» була проведена за співпраці з Посольством Канади в Україні та ООН із прав біженців. Кім Тхюї – канадська письменниця в'єтнамського походження, чий дебютний роман "Ru" отримав нагороду генерал-губернатора за літературу з французької мови 2010 року в Канаді.

Відбулася презентація українського перекладу роману канадського письменника і драматурга Ларрі Трамбле «Помаранчевий сад». З-під його пера вийшло близько 30 книг. П’єси цього автора відзначені безліччю нагород, поставлені в театрах різних країн і перекладені багатьма мовами. «Бабка з Шикутімі» і «Черевомовець» вже стали класикою. А «Помаранчевий сад» – один із найважливіших творів літератури франкомовної провінції – отримав Премію продавців книг Квебеку й Літературну премію колегіантів, його опублікували у 15 країнах і поставили в театрі.

Посольство Канади спільно з Посольством Держави Ізраїль в Україні підготували тематичну розмову від Анни Хромової, авторки віршів, прози, перекладачки, та Ростислава Нємцева на тему «Перекладач як медіатор між культурами».

Про професію перекладача, про те як оцінити якість роботи спеціаліста в цій сфері, про досвід і натхнення ми поговорили з українкою, що тепер творить за межами нашої держави, але тісно пов’язує у своїй роботі культуру і мови двох рідних їй держав.

Як взагалі люди приходять до професії перекладача? Це був усвідомлений вибір спочатку чи життя звело з цією професією випадково?

Скажімо так: тут кілька факторів. Ще живучи в Україні, я писала. За освітою я редактор, закінчила Київський політехнічний. Писала завжди вірші й оповідання. І після того, як ми переїхали в Ізраїль, переклад став моєю внутрішньої потребою, моєю спробою засвоїти навколишню дійсність.

Кажуть, що хороші перекладачі - це люди, які самі в душі поети, бо тільки поет і людина, що володіє художнім словом, може зробити такий переклад, який правильно сприймечитач. Які складнощі відчуває людина з професією перекладача?

Я б назвала це не труднощами, а професійними завданнями, які доводиться вирішувати щодня у процесі перекладу.

Це перенесення культурних реалій, відсилання до джерел, які невідомі в культурі мови, на котру перекладаєш, історичні посилання, які потрібно пояснювати, тому що те, що в оригіналі всім відомо, в мові, на яку перекладаєш,може абсолютно ні про що не говорити.

Плюс у кожної мови є своя мелодика, свій характер, свої особливості, своя тональність, яку хочеться теж перенести, і при цьому, що б у мові, на яку перекладаєш, це не звучало штучно. Для мене завжди показник гарної роботи – коли текст читається так, наче він був написаний цією мовою. І при цьому потрібно не впадати у буквалізм і в жодному разі не переписувати автора, тому що на ваш смак так було б краще, точніше і прекрасно.

Ви маєте зберігати авторський голос, перекладати зміст, а не слова.

А де ви, власне, отримали всі знання мови до того, як почали робити професійні переклади? Чи це навички ще з університетського часу?

Ні, перекладатиз івриту я почала вже після переїзду. До того я перекладала дуже епізодично, через особисту цікавість ібільше з англійської та іспанської.

Ви вчили мову тільки зі слуху чи в навчальному закладі?

Я вчила зі слуху. Коли я перекладаю текст і помічаю, що є якісь моменти, які я недостатньо розумію, абсолютно не соромлюся консультуватися з колегами. Маючи редакторську українську освіту, а також 5 з половиною років навчання, в мене можуть виникнути питання, з якими я піду до експертів. Коли хтось говорить, що він ідеально знає якусь мову, мене лякають такі люди. Здається, що більше вивчаєш будь-яку мову, то більше розумієш: ти не можеш знати її ідеально.

Наскільки взагалі популярні ці книги – переклади з івриту на українську?

Складно сказати, що це мейнстрім. Це нішева, більше ексклюзивна історія. В Ізраїлі знайти книги українською практично неможливо. Їх тільки можете привозити із собою. Раз на рік одна громадська ініціатива друзів України проводить тематичний фестиваль «Етно-хутір». Ось на ньому, напевно, можна, якісь речі знайти, і то це на особистому ентузіазмі.ArticleImage_125952.jpgФото detector.media

Ваш творчий доробок зі скількох перекладів складається?

Найвагоміший із перекладів – це "Від війни плачуть", Тірци Атар який вийшов у "Видавництві Старого Лева". Я дуже ціную цю роботу, тому що для ізраїльського читача це відомий автор, в Україні його ім'я нічого нікому не говорить. І досі вважаю, що видавці досить хоробро погодилися на мою ініціативу. Варто згадати і тексти Єгуди Аміхая – вони чекають на час, коли «побачать світ» після друку. І ось уже кілька років вони «мандрують» від видавництва до видавництва у пошуках спонсора, фінансової підтримки. Тому що це поет світового значення, і дуже шкода, що українською мовою він фактично недоступний. Є серед мого доробку і прозаїчна книжка письменниці родом із Чернівців «Дитячий мат». Одне з оповідань цієї книги ми представляли на фестивалі у Вінниці "Острів Європа".

З англійської мови я перекладала Джулію Дональдсон для харківського видавництва "Читаріум". Це моя гордість. Гарну дитячу поезію перекладати, напевно, найскладніше у світі. Крім того, ця книга виходить з оригінальними ілюстраціями, а це для перекладача певні обмеження. Тобто там, наприклад, зображено шарф і на рукавиці ти вже не заміниш для рими, тому що все намальовано. Це була величезна і ґрунтовна робота, і я дуже вдячна редакторам Володимиру Чернишенку і Ганні Осадко, які мене підтримували і не давали впасти деколи навіть у відчай. Я задоволена результатом – книга вийшла чудова.

Що для вас як перекладача може стати «Оскаром» у професії?

Безперечно – це отримати професійну нагороду: якщо я не помиляюся, «Львівський Форум» нагороджує перекладачів. На Арсеналі також існують відзнаки нашої праці. А якщо не відзнаки, а «самовизнання»то я б могла себе похвалити, коли дізналася, що читачі відчули текст, він справив на них враження, викликав бажання познайомитися з автором, з літературою цієї крани,коли текст взяв за душу. Час від часу я моніторю рецензії – це цікаво і корисно.

Чи погоджуєтеся ви, що ваша робота не просто носить технічний характер, вона має певну місію? Ви пов'язуєте між собою дві країни, абсолютно різні культури. Чи відчуваєте цю відповідальність?

Безумовно. Це загалом і є причина, чому я почала перекладати тексти. Я також пишу сама, у мене виходять свої книги, і є ще багато речей, якими я займаюся. Але переклад це окрема частина мого життя, яка дає змогу для себе та інших розуміти і пояснювати світ. Я впевнена: що ближче ми роздивляємося “людину”, то краще ми бачимо, що незалежно від культурних особливостей люди всі всередині дуже схожі. Схожі у таких простих почуттях, людяних виявах емоцій. Ось це для мене дуже важливо, коли я беруся за переклад тексту.

Що для вас найвища точка у професійній кар'єрі?

Якщо говорити про переклад, мені б хотілося б перекласти якомога більше ізраїльської поезії для українського читача. Є дитячі книги, які я б хотіла дуже бачити українською мовою. Що стосується моїх власних книг, мрію написати хорошу підліткову драму.

Чому саме підліткову?

Тому що найяскравіші враження від прочитаних книг у мене були у підліткову віці, коли ти ще не перенасичений дорослими емоціями. Ніл Гейман казав: "Не соромтеся повторювати в дитячих книжках прописні істини. Для дітей вони нові ". І ось саме через свіжість сприйняття, незважаючи на величезну кількість прекрасних дорослих письменників, я страшенно люблю читати підліткові книги. У них є якийсь особливий драйв, і я сподіваюся, що коли-небудь я прийду до цього.

Чи є робота перекладача фінансово привабливою?

Робота перекладача художньої літератури 100% не є фінансово вигідною. Технічний переклад оплачується набагато дорожче. Тому я перекладаю саме те, що мені особисто подобається. Кілька книг я зробила на замовлення і зрозуміла, що я хочу перекладати виключно за своїм внутрішнім бажанням.

Що сьогодні презентували на Арсеналі?

Сьогодні ми гвоорили про переклади, що вийшли, а також про мою дитячу книжку для молодших школярів “Космічні агенти проти сирного монстра”. Друк готується у видавництві “Ранок”. Книга порушує тему буллінгу в школі. Моделювала дискусію Таня Стус. Крім того, в обговоренні взяла участь Оксана Лущеська, польська письменниця, яка живе у США. У неї також вийшла книга на цю тему, і ми загалом обговорили як це все відбувається в різних точках Земної кулі.

Чи очікуєте, що Книжковий арсенал цього року стане для вас певним поштовхом у професійній діяльності?

Дуже сподіваюся. Адже кожний приїзд в Україну приносить нові контакти, нові проекти, ідеї, нову співпрацю. І я дуже сподіваюся, що цей Арсенал дасть мені змогу знайти способи реалізувати проекти, які я вже задумала, і принесе ідеї для нових.

Посольство США в Україні на Арсеналі «відповідало» за презентацію українського видання книги спогадів Ґрейс Кеннан (США) «Дочка холодної війни» і представило дебютний роман Ернана Діаза «Вдалині» –зворушливу й глибоку оповідь про самоту і пошуки рідної душі.

За підтримки Посольства Королівства Нідерландів в Україні Бас Квакман і Катерина Бабкіна провели розмову «Тимчасовий дім і випадкове сусідство» про збірку нарисів і замальовок Hotel Room Stories.

На Книжковому Арсеналі відбувся цікавий майстер-клас під назвою “Прості яскраві речі”, в рамках якого 14 людей створили “Silent Book” – книгу без тексту, яка розповідає історію лише за допомогою зображень. Для участі в цій ініціативі Посольство Угорщини в Україні привезло до Києва ілюстраторку Маріанн Марай, яка до того ж поділилася з OUTLOOK думками про свою професію.

Ілюстратор - це людина яка демонструє свій світ, своє сприйняття автора і його літературного твору через призму малюнка (зображення). Чи завжди ілюстрації до книг створюються без рекомендацій автора книги? Чи цеобов’язково спільна робота?

Це залежить від того, чи готується книга на замовлення. У більшості випадків видавець наперед задає параметри, розміщення ілюстрацій, кількість їх на сторінках, а часто і сам стиль зображень. Видавець може нерідко вносити ще й свої корективи у процесі роботи. В Угорщині дуже рідко питають побажання автора щодо оформлення книги. Дискусії щодо ілюстрацій веде, як правило, редактор. Мій досвід доводить, що якщо чекати думки автора про те, як він бачить оформлення, то цей процес затягується у часі, наші погляди можуть кардинально не збігатися. Деколи є навіть суперечки. Ідеальний варіант, коли автор книги сам ілюструє собі книгу, або видання є власним продуктом, не на замовлення видавництва. Так проявляється свобода творчості.

Як у ваше життя прийшла ілюстрація? Це поклик серця чи маєте профільну освіту?

Я завжди, із самого дитинства хотіла стати ілюстратором. Спочатку я здобувала освіту на факультеті філології, вивчала італійську літературу, але потім кинула і вступила на графічний факультет Інституту декоративно-прикладного мистецтва, де провчилася 5 років. Саме тут я остаточно переконалася, що хочу займатися створенням ілюстрацій.

Скільки на вашому рахунку виконаних робіт для літературних творів.Які найбільше гріють душу?

16 книг, 5 альбомів для прикрашання. До сьогоднішнього дня було видано всього 13 книг. Моя улюблена робота- «Подорожуй кітобусом!» Я дуже її люблю, тому що вона великого формату, і я мала можливість вільно працювати над нею – це не замовне видання.

Коли ви задоволені своєю роботою і її результатом?

Хороше запитання. Я не люблю випускати зі своїх рук роботи, якими не зовсім задоволена, але траплялося, коли в друкарні кольори ставали не зовсім такими, як були на малюнках – в таких випадках я впадаю в розпач … Адже поява книги з друку зазвичай означає найбільшу радість для авторів видання.

Роботами яких ілюстраторів ви надихаєтеся?

Це Beatrice Alemagna, David Roberts, Tom Schamp, Ramón Paris і чимало інших. Обожнюю їхні роботи.

Чи стежите за тенденціями у світі ілюстрації чи чітко працюєте в індивідуальному стилі?

Свідомо я б і не змогла встежити за тенденціями: дуже багато різних напрямів. Мені здається, всі рухаються за течією, трохи слідуючи їй і трохи вносячи в неї свою індивідуальність. Формував її – це процес гнучкий.

У чому особливість ваших ілюстрацій, на вашу думку?

Насичені кольори, чіткі контури, динамічні композиції.

Які роботи найкраще ілюструють вашу творчість?

Ось деякі з них:

Inuit. Mesék a sarkvidékről. Diplomamunka, MOME, 2009, Budapest,

Kismadár és Kóró, Scolar, 2012, Budapest

Őslénytár, Két Egér Könyvek, 2013, Budapest

Knights and Castles Activity Book, 2015, The Salariya Book Company, UK

Utazz bálnabusszal! 2017, Két Egér Könyvek

Várszegi Adél: Gibbon és Makákó,2018, Csimota Kiadóthe-village.com.ua.jpgФото the-village.com.ua

У Бейрутському дворику ми поспілкувалися з Надзвичайним і Повноважним Послом Республіки Ліван в Україні паном Алі Дахером, який із радістю розповів про ліванців-книголюбів і дав рекомендації нашим співвітчизникам, на твори яких авторів слід звернути увагу:

"Ліванці читають близько 10 книг на рік. Республіка Ліван має найвищий рівень грамотності на Близькому Сході - 94,2%, і посідає 10 місце щодо загальної якості освіти, залишаючись важливою регіональною видавничою платформою. Ліванці витрачають в середньому 6,7 доларів щомісяця на придбання книг і 75% ліванців віддають перевагу читанню арабською мовою, 4% французькою і 3,5% англійською. Необхідно відзначити, що книги, які стосуються релігії, залишаються улюбленими творами ліванців.

До речі, за ініціативи ЮНЕСКО Бейрут був обраний Світовою столицею книги у 2009 році.

У ліванській столиці Бейруті також уже протягом 62 років проходить щорічний Міжнародний арабський книжковий ярмарок, організований Арабським культурним клубом і Союзом видавців Лівану. Багато видавців і бібліотекарів беруть участь у виставці, пропонуючи широкий спектр арабських книг, що охоплюють всі теми: політика, дитячі книги, романи тощо.

На книжковому ярмарку відбуваються десятки паралельних заходів, включаючи семінари та лекції з широкого кола тем, художні й поетичні читання, а також церемонії вшанування письменників.

Крім того, франкомовний книжковий ярмарок у Бейруті заслуговує на окрему увагу. Він був започаткований 1992 року і швидко став великою культурною подією в регіоні. Цей захід є третім за величиною франкомовним ярмарком у світі після Парижа і Монреаля.

Посол Алі Дахер, вважає, що ліванська культура відома на міжнародному рівні завдяки творчості таких відомих авторів, як Джебран , автор книг “Пророк”, “Бунтівні Духів”, “Сад Пророка” та інші. Джебран – лівансько-американський художник, поет і письменник Нью-Йоркської ліги.

Ліванський автор Міхаїл Нуайме, автор книги “Мірдад”, прожив в Україні понад 6 років і навчався у Полтаві. Він написав прекрасну поему під назвою «Замерзла ріка», присвячену його українському другові.

Я б українцям порадив познайомитися з роботами ще низки особистостей.

Щодо арабськомовної поезії: Халіл Мутран, Еліа Абу Маді, Еліас Абу Шабакі, Салах Лабакі, Фавзі Маалуф, Саїд Акль, Мохамад Шамс Еддін, Шокі Бжеі, Джомана Хаддад.

У франкомовній поезії: Надя Туєні, Олександр Найджар.

У сфері соціологічних та філософських досліджень, кому цікаво, познайомтеся зАміном Маалуфом, автором “Скелі Таніоса”, який жив у Франції з 1976 року. Хоча його рідна мова – арабська, він пише французькою, а його роботи перекладені на багато мов.

Нассім Ніколас Талеб – також лівансько-американський есеїст, вчений, статистик і аналітик ризику, чия робота фокусується на проблемах випадковості, ймовірності та невизначеності. Його книга 2007 року “Чорний лебідь” була описана в огляді Sunday Times як одна з дванадцяти найвпливовіших книг після Другої світової війни.

Зверніть увагу і на Шарля Хабіба Маліка – ліванського філософа й дипломата. Він зіграв важливу роль у формулюванні та підготовці Загальної декларації прав людини у грудні 1948 року".galinfo.com.ua 2.jpgФото galinfo.com.ua

Головне фото prm.ua

Вам это будет интересно:
Гуцули: мешканці українських гір
Що вже казати про жителів нашої планети загалом, якщо й самі українці раз по раз помиляються, стереотипно називаючи всіх мешканців західних областей своєї країни «гуцулами». Почувши таке, представники цієї етнографічної групи українців, які живуть досить ізольовано в Карпатах, тільки усміхаються. Ми пропонуємо вам вирушити разом з нами в їхні поселення і познайомитися ближче.
Дипломатія в умовах карантину. Новопризначені посли п'яти держав вручили вірчі грамоти
Вчора, 30 липня, відбулись церемонії вручення вірчих грамот Президенту України Володимиру Зеленському послами Данії, Афганістану, Литви, Чорногорії та Саудівської Аравії
ВІДЕО: Антикварно-індустріальний Київ
Викидаючи речі у сміттєвий бак або відправляючи їх на звалище, ми не здогадуємося, що для них це не завжди смерть, часом навіть навпаки – початок нового життя...
В Україні відбудеться перша едиція Міжнародного Етнографічного Кінофестивалю ОКО
OKO – це свято етнографічного та антропологічного документального кіно, де глядачі долучаться до повсякденного серцебиття малих та великих народів, спільнот, мешканців сіл та міст. Тут кінематографісти, фольклористи, антропологи та етнографи зможуть краще зрозуміти один одного...
"Танцюючі фарби" чи турецьке малювання на воді - ебру
Вода – стихія примхлива і хистка. Будь-яке порушення її спокою змушує водний глянець змінюватися. Важко уявити собі, що воду можна використовувати як полотно, створюючи неповторні малюнки різнокольоровими фарбами: одна рідина лягає на поверхню іншої, народжуючи смислові сюжети…
Усе велике починається з малого: Арт-проекти ентузіастів
Багато місць, відомих сьогодні на весь світ, було створено купкою ентузіастів без грошей і сторонньої допомоги. Ці люди жили ідеями і робили все, щоб втілити їх у реальність. Офіційною датою появи стріт-арту вважається 1942 рік, розпал Другої світової війни. Саме тоді один креативний працівник детройтської фабрики на прізвище Кілрой почав писати фразу «Kilroy was here»
ВІДЕО: Ванільне, фісташкове... орхідейне
За сприяння Посольства Сирійсько-Арабської Республіки в Україні ми відвідали Дамаск і побували у незвичайному місці. Дивіться! Якщо Ви все ще думаєте, що улюбле багатьма - морозиво, можна приготувати тільки з молока або фруктового соку - то це не зовсім вірно. Дивіться відеоролик та дізнавайтесь з чого ще роблять "охолоджуїчі ласощі"!
Мистецтво Патрика Кабрала: папір як символ крихкості світу
Незалежний художник родом із Філіппін Патрик Кабрал завойовує світ своїми незвичними арт-роботами. Його творіння – це новаторство, що поєднує в собі вікові традиціїкаліграфії й суперсучасні 3D-технології. Його мистецтво - спосіб змінити світ на краще як за допомогою естетики, так і шляхом виконання соціальної місії.
Гетто світу: український квартал Чикаго
Як показує практика, етнічні анклави – це переважно автономні та замкнуті системи, адже, живучи там, їхні представники далеко не завжди асимілюються та інтегруються в іншу культуру. Такого не скажеш про вже знаменитий на всю Америку Ukrainian village – український район Чикаго.
Посольство Угорщини в Україні відкрило виставку «ЛЕНЕРДЖІ-кращі фото природи»
1 липня за сприяння та участі Спілки фотографів природи Угорщини NaturArt, Міністерства зовнішньої економіки і закордонних справ Угорщини відбулося урочисте відкриття виставки «ЛЕНЕРДЖІ-кращі фото природи» в Центрі Української Культури та Мистецтва.
Покладання квітів до пам’ятника туркменського поета Махтумкулі Фрагі
26 червня у Києві відбулася церемонія покладання квітів до пам’ятника поетові Махтумкулі Фрагі. Захід організувало Посольство Туркменістану до Дня працівників культури й мистецтва Туркменістану, за сприянням якого у 2001 році було встановлно пам’ятник поетові.
Тіні в раю: Як сучасне мистецтво дивує любителів оригінального
Грань між тінню і світлом така ж контрастна, як між сном і дійсністю. Тому художники використовують обидві речі, щоб досягти балансу в картині. Пейзажі, портрети, натюрморти… ніщо не обходиться без боротьби протилежностей. Утім, є особливо хитрі майстри своєї справи, котрим світло не потрібне. Достатньо самої тіні.
5 питань від молоді послу ПАР в Україні Андре Йоханнесу Гроєневальду
Продовжуючи традицію культурних заходів у межах «Diplomatic Greetings», спільного культурного проєкту «OUTLOOK» та ДП «ГДІП», Посол Південно-Африканської Республіки в Україні Андре Йоханнес Гроєневальд зустрівся з учнями Школи молодого українського дипломата при Інституті міжнародних відносин КНУ ім. Тараса Шевченка...
Онлайн-зустріч із послом Німеччини в Україні Анкою Фельдгузен
Як стають послом? Як виглядають робочі будні у Посольстві? Як пані Фельдгузен вивчила українську? Ці та інші питання можна буде особисто поставити пані Послу вже у найближчу середу...
Мурали: новий підхід до старого мистецтва
Сучасні міста вже неможливо уявити без муралів – масштабного за своїм розміром живопису, що прикрашає будівлі. Ми не лише зібрали у своїй колекції найбільш яскраві роботи з усіх куточків планети, але й намагалися дізнатися якомога більше про сам цей напрямок мистецтва.
5 питань від молоді послу Кореї в Україні Квон Кі-чангу
У рамках «Diplomatic Greetings», спільного культурного проєкту «OUTLOOK» та ДП «ГДІП», учні Школи молодого українського дипломата при Інституті міжнародних відносин КНУ ім.Тараса Шевченка та студенти факультету міжнародних відносин Київського національного університету культури і мистецтв мали змогу поспілкуватися з...
Конкурс малюнків до Дня Прапора від Посольство Аргентини в Україні!
При підтримці Посольства Аргентини в Україні на честь Дня Прапора та його творця Мануеля Хосе Хоакіна дель Корасон де Хесус Бельграно відбудеться конкурс малюнків, присвячений історії національного прапора Аргентини.
Дипломатія в умовах карантину. Новопризначені посли вручили вірчі грамоти
Протягом цієї весни відбулось декілька церемоній вручення вірчих грамот Президенту України Володимиру Зеленському від новопризначених послів Азербайджану, Казахстану, Китаю, Куби, Палестини, Португалії, Сербії та Туркменістану.
Перфекціонізм – справа ювелірна
Сумні очі старого за вікном уважно стежили за революційною пожежею, яка охопила Петроград. Вогонь поширився на справу всього його життя – гордовита чотириповерхова будівля задихалася від крикливих комісарів і матросів, присутність яких здавалась грубим жартом після попередніх відвідувачів.
Зроблено у Швеції: далекарлійська конячка
Відтоді, як крилаті коні валькірій назавжди поскакали до Вальхалли, на сторожі традицій вікінгів стоїть далекарлійська конячка – розписна народна іграшка, вперше згадана в літописі XVII століття. Далекарлійський коник є талісманом нетуристичної Швеції, рятуючи від забуття старовинні перекази і вірування.
Закрыть
Outlook facebook page