Друзі Білла та Боба

Першими, хто вирішив побороти свою недугу без допомоги медиків і психологів, були прогорілий американський бізнесмен Білл Вілсон і його лікар, який також мав пристрасть до надмірного вживання спиртного, Боб Сміт.

Вілсон пройшов реабілітацію в клініці і півроку прожив тверезим. Однак чоловіка почала долати спокуса знову напитися. Він подзвонив лікарю Сміту та попросив 15-хвилинної аудієнції. Зустріч розтягнулася на кілька годин. Так і народилася ідея створення товариства алкоголіків.

Саме тоді невдачливий підприємець Вілсон і уклав свою найвигіднішу угоду – заснував спільноту анонімних алкоголіків. Сьогодні в усьому світі мільйони людей, які називають себе друзями Білла та Боба, приходять до цієї організації зі словами "Привіт! Я – алкоголік", роблячи найкращу інвестицію у своє майбутнє.

Журналісту OUTLOOK Олександрі Портянко вдалося познайомитися з людиною, яка ось уже 20 років є членом цього товариства в Україні і допомагає сотням людей здолати цю хворобу. Про результати зустрічі Олександра розповідає у своїй статті. (З огляду на те, що організація є анонімною, ми не будемо розкривати обличчя нашого співрозмовника).

«Ми настільки хворі, наскільки не виговорилися»

На мій превеликий подив, кожне заняття справді починається зі слів: «Мене звати Саша (Діма, Олена, Джон...), і я – алкоголік». Люди промовляють цю фразу щоразу незважаючи на те, що більшість із них не п'ють уже багато років. «Алкоголізм – це хвороба, і хвороба невиліковна. І навіть якщо людина кинула пити, вона все одно залишається алкоголіком», – розказує мій співрозмовник, Олег.

Головна мета зібрання – змусити людину говорити про себе, розібратися в причинах і відповісти на запитання, чому я вживаю спиртне. «У більшості випадків алкоголіки – це люди, яких не чують, вони рідко можуть виговоритися. Ми допомагаємо їм відкритися і знайти відповіді на запитання, які завели їх у глухий кут».

Для того, хто страждає від залежності, це можливість прийти в товариство таких же, як і він, і зрозуміти, що він потрібен. «Ми говоримо тільки про себе, дуже рідко торкаємося відсторонених тем. Тему політики не зачіпаємо взагалі».

«Я алкоголік не тому, що вживаю алкоголь, а я вживаю алкоголь, тому що я алкоголік»

Коли я заговорила з Олегом про те, що алкоголіки, напевно, безвільні і не можуть впоратися зі своїми слабкостями, він відповів, що це не зовсім так. «Вони відрізняються від здорових людей духовно та фізично і сприймають світ інакше, гостріше. Дуже часто їх називають людьми без шкіри. Однак тільки п'яними вони стають самими собою і відчувають себе комфортно – так, як ми відчуваємо себе кожного дня у тверезому стані», – зазначає Олег.

Те, що зазвичай люди вкладають у поняття «цілеспрямованість», для тих, хто п'є, – порожній звук. Вони не орієнтовані на створення сімей, будівництво кар'єри, весь час здебільшого витрачають на пошук алкоголю.

«Нерідко вони бувають агресивними, і сила волі у них дуже велика, особливо коли потрібно дістати випивку. Просто направляють сили не в те русло і не вміють любити світ тверезими. Рік тому померла 44-річна жінка, яка довго відвідувала групу і весь цей час намагалася позбутися залежності. Мала червоний диплом університету, працювала вчителькою у школі. По кілька років не пила взагалі, потім зривалася і йшла в запої з бездомними. Їй подобалося бродяжництво. Алкоголіки не кращі і не гірші – вони просто інші».

На зборах АА не проводять лекцій і не читають моралі, вони не пов'язані з жодною сектою, віросповіданням, політичним угрупуванням. Тут допомагають вирішити ті проблеми, які в житті людини створив алкоголь. «Ми ні про що не запитуємо, кожен розповідає тільки те, що хоче і вважає за потрібне», – каже Олег. Часто люди приходять під вигаданими іменами, і ніхто з групи, може, й не здогадується, чим вони займаються.

«Враховуючи їхні розповіді про себе, можу сказати, що в різні часи групу відвідували головні бухгалтери великих корпорацій, талановиті IТ-фахівці, бізнесмени, у яких в гаражі по дві машини, але поруч з ними сиділи й бездомні без копійки за душею. Ряди постійно поповнюють люди творчих професій, колись на зустрічі ходили водночас шість художників. Дуже багато жінок, одного разу була навіть 16-річна дівчинка. Проте молодь надовго не затримується, бо не усвідомлює повною мірою своєї проблеми».

Незважаючи на стереотип, навіяний нам голлівудськими фільмами, про те, що подібні групи люди відвідують насильно і часто просто мовчать, в реальності все інакше. Коли людина приходить вперше, вона одразу починає говорити і намагається сказати якомога більше. Новачку ставлять лише два запитання: чи є проблеми з алкоголем і коли востаннє вживав?

АА живуть за принципом: «Я не п'ю тільки сьогодні! Можливо, завтра я знову почну пити, але сьогодні – ні». Члени товариства не контролюють одне одного і не закликають відвідувати зустрічі. «Людина сама обирає, коли їй це потрібно, добре, що розклад груп дозволяє приходити хоч кожного дня, хоч раз на рік. Були такі люди, які прийшли лише один раз, однак згубну звичку кинули. Час від часу на заняття заявляються п'яні, їх пускають, але слова не дають».

Усе «лікування» безкоштовне, не рахуючи незначних витрат на чай, каву, печиво та іноді оренду залу. «Здебільшого з приміщенням допомагають соціальні служби. Коли такого місця немає, ми зустрічаємося у звичайному кафе. На Подолі довгий час функціонувала група, яка збиралася в залі одного з відомих ресторанів швидкого харчування», – говорить мій співрозмовник. Також АА принципово не приймають пожертвувань.

У середньому кожне заняття відвідують 12-15 осіб. «Як казав один із засновників руху, дві людини і чайник – це вже група. А у нас часто буває саме так».

У АА хороша самоорганізація. Вони регулярно всі разом вибираються в поїздки, ходять у походи або вирушають на море. Наприклад, полтавське відділення довгий час організовувало літній табір для людей із залежністю. У лісі ставили намети, налагоджували побут, на кожен день була спланована програма. І знову ж таки, багато спілкування і розмов.

Алкоголік поєднує в собі демократію і легку анархію

АА не співпрацюють з лікарями-наркологами і психологами, а допомоги шукають тільки у таких же, як самі. Тут немає ієрархії, немає головних і наставників, тут всі однакові.

«Є люди, які дуже зазнаються, коли їм вдається впоратися з недугою. Був у нас один чоловік, 15 років не пив. Потім пішов вчитися на психолога, отримав диплом і став заробляти тим, що позбавляв людей від залежності. Кілька разів заглядав до нас і зверхньо читав лекції, та у нас це не прийнято, і більше він не повертався».

«За роки моєї практики я багато чого бачив: одні сім'ї приходили сюди з метою вилікуватися, а інші створювали тут нові, здорові сім'ї. Траплялося, що одну групу відвідували батько й син. Таких випадків чимало, просто відстежити їх подальшу долю важко. Люди, які кинули пити, часто не вважають за потрібне повертатися. Тут ніхто не повинен звітувати про своє життя. Ще багато трагічних випадків, і на кожному занятті ми намагаємося говорити про них, аби ще раз нагадати, що алкоголізм – смертельна хвороба».

За словами Олега, кожен алкоголік розуміє, що зірватися може в будь-який момент і приставки «екс» у цьому діагнозі не існує. Сюди люди приходять, щоб триматися разом у своїй боротьбі із зеленим змієм і перемагати його щодня.

На заняття людина може привести з собою будь-якого родича чи друга для моральної підтримки. Також окремі групи існують для членів сім'ї людей, хворих на алкоголізм. Подібні спільноти є і для тих, хто страждає від інших залежностей: наркоманів, гравців.

Символом організації є верблюд, оскільки ця тварина може дуже довго не пити.

За кожен тверезий часовий проміжок члени групи отримують медалі. «Ми видаємо їх, починаючи з 24 годин без алкоголю. Найбільша – за 20 років», – говорить Олег, власник такої нагороди.

Якщо ваші рідні та близькі зіткнулися з проблемою алкоголізму, ви можете звернутися до Українського центру обслуговування анонімних алкоголіків за телефоном: +38 (044) 384 22 09 або +38 (044) 592 95 13; e-mail: aa.ua.gso@gmail.com

Уся інформація про організацію на сайті: www.aa.org.ua

Фото: Nik Panisov