Маленькі улюбленці великих міст
Колись у далекому 1554 році єпископ із Вроцлава приїхав до міста на березі Вісли, узявши із собою свого собаку. Місцеві так захопились продовгуватим чорним песиком, що пронесли свою любов через віки аж до наших днів. Краків став справжнім містом цих чотирилапих, його, до речі, так і називають – столиця такс. Ямник, а саме так польською зветься ця порода, став справді культовим і неофіційним символом другої столиці Польщі. З ними зручно прогулюватись вузькими старими вуличками. Полякам, котрі безмежно люблять чотирилапих, такси відповідають неабиякою відданістю. Сьогодні на міських вулицях на вас дивитимуться іграшкові й сувенірні собачки, цуцики з листівок і з логотипів транспортних засобів. Істинні поціновувачі довготілих песиків не лише з Польщі, а й з усього світу щороку збираються на парад ямників, що його вже понад десятиліття проводять у Кракові. На святі такси дефілюють у костюмах, вислуховують анекдоти і розповіді про себе, залюбки позують і навіть милуються власними портретами.
Фото dajlapu.com
На вулицях закоханого у чотирилапих друзів Лондона ви зустрінете чи не всі породи у світі, однак попри цю розмаїтість патріотичні англійці все ж надають перевагу британським породам собак. Одними з таких є вельш-коргі, які вважаються найстарішою британською породою. За легендою, маленьких коргі людям подарували феї, котрі їздили ними верхи. Стабільну моду на цих мініатюрних вівчарок започаткувала монарша родина. Розкопки в Уельсі довели, що вельш-коргі при королівському дворі своїм корінням сягають 9-го століття. Сама ж Єлизавета ІІ є відданою їхньою прихильницею з 18-річного віку. Відколи батько подарував їй першого улюбленця, у королеви було близько 30 таких собак. Вона також вивела свою породу, яка стала сумішшю коргі і такси й отримала назву «доргі». Стриманих жителів Лондона вельш-коргі передусім приваблюють своєю інтелігентністю й вихованістю, а завдяки невеликому розміру цих цуциків господарям неважко брати їх на руки в періоди частих лондонських дощів.
Фото teenvogue.com
І якщо в Кракові, Лондоні чи будь-якому іншому місті господарі малогабаритних собак почуваються комфортно, то в місцинах, де височенні гори межують із глибочезними прірвами, їм довелося б неабияк хвилюватися за маленьких улюбленців. Тому, скажімо, у Швейцарії, поблизу Альпійських гір, де зненацька можуть наспіти потужні поривчасті вітри й лавини, жителі надають перевагу великим псам, яким не страшні вибрики природи. Однією зі знакових порід тут завжди вважалися сенбернари – собаки, які врятували не одного заблукалого в горах. Сенбернари і швейцарці гармонійні, вони однаково стримані, спокійні, врівноважені, затишні і водночас героїчні, стійкі та мають сильний характер. Ці пси стали справжнім символом альпійського перевалу Гран Сен Бернар. Натхненні подвигами «братів наших менших» швейцарці створили на перевалі, поблизу міста Мартіньї, музей, де увічнили відвагу породи. Вам не лише розкажуть про історію сенбернарів та їхню діяльність, а й дозволять поспілкуватися з цими благородними тваринами.
Фото palaiskraft.com
Японські мегаполіси майже не пристосовані для утримання собак. Адже квартири й будинки там маленьких розмірів, парків мало, тому домашніх улюбленців можуть дозволити собі далеко не всі. Але це зовсім не відображається на любові японців до тварин. Однією із найбільш шанованих порід собак у Токіо та інших містах є акіта-іну. Вона стала відомою завдяки найяскравішому представникові – Хатіко. Цей пес, котрий прочекав свого господаря з роботи 9 років після його смерті, розчулив увесь світ. Хатіко увічнили пам’ятником на місці очікування – біля вокзалу в Токіо. А предмети й подарунки, що символізують акіта-іну, можна побачити у великих і маленьких містах цієї країни на кожному кроці. Акіта-іну вважаються у Японії символом відданості. Саме ця риса чи не найбільше підкуповує японців, для яких родинні цінності, вірність і повага – найсвятіше. Напевно, найбільше щастя для японця – мати міцну сім’ю та надійного пухнастого друга.
Фото lapkins.ru
Народ Туркменістану бережно ставиться до своїх національних традицій і намагається підтримувати єдність. Усенародними улюбленцями там є собаки породи алабай, виведені на території Туркменістану і розповсюджені лише в Середній Азії. Їх майже неможливо вивезти звідти, адже собаки вважаються справжнім національним надбанням і гордістю. Алабай – це одна з найстаріших порід у світі. Вовкодави – так їх ще називають – є пастухами овець, кіз і коней, яких розводять місцеві. Також охороняють худобу від хижаків. Невтомні туркмени, звиклі до важкої праці, цінують в алабаї силу та витривалість. Прихильники цієї породи щороку проводять собачі бої, щоб перевірити здатність тварин до самозахисту.
Фото petsi.net
Головне фото washingtonpost.com
