Хайлі Кінг і її картини: Нова Зеландія на межі прекрасного
Нещодавно Хайлі Кінг взяла участь у розробці різдвяних іграшок із зображенням старовинної лікарської квітки мануки, щоб зібрати кошти для хоспісів у Новій Зеландії. Крім благодійних проектів, художниця концентрується на дослідженні давньої культури маорі, популяризуючи її в мистецтві. В інтерв'ю Хайлі Кінг розповіла про соціальні проекти, подорожі та сучасні культурні тренди, властиві Новій Зеландії.
– Позаторік Ви провели три місяці в мистецькій резиденції в Тайвані, а нещодавно повернулися з подорожі Індією. Що надихає Вас найбільше під час поїздок?
– Я вважаю подорожі одним зі способів поліпшити моє мистецтво. Відкриваючи для себе нові території, я виходжу за рамки звичайного бачення того, якою має бути робота. Тож, можливо, Україна стане наступною площиною для творчих досліджень... Що стосується Індії, звідки я приїхала не так давно, можу сказати, що подорож була непростою, однак захопливою особисто для мене. Це був своєрідний тест для всіх органів чуттів – слуху, зору, нюху, але слідом за серйозними випробуваннями приходять унікальні можливості. Я справді пишаюся останніми проектами, які ми створили після цієї подорожі. Світ неосяжний, і такі поїздки стимулюють мене до нових звершень, розширюють мої горизонти. Попри труднощі, які піднесла Індія, я мушу зазначити, що там живуть прекрасні люди. Ми зупинялися в чудовому містечку під назвою Удайпур, у північно-західному штаті Раджастан, знаменитому Великою індійською пустелею Тар. У місті, оточеному природними озерами, над плесом води плинуть старовинні палаци дивовижної архітектури, яка надихає.
Фото /i.vimeocdn.com
– Наскільки мені відомо, нещодавно ви організували нову експозицію, присвячену Індії...
– Насправді ця виставка щойно відбулася. Ми демонстрували декілька проектів, і четверо членів нашої команди опікувалися індійською експозицією. До речі, нашу команду можна назвати міжнародною. Багато художників і дизайнерів з Нової Зеландії зібралося, щоб попрацювати над цим проектом, а, крім того, мати однієї з наших колег емігрувала до Нової Зеландії з України. Її дочка Саша, яка брала участь у турі Індією, живе в Новій Зеландії все життя, але збирається відвідати Україну наступного року, тож, можливо, вам варто чекати нового звіту після подорожі українськими землями.
– Розкажіть, будь ласка, про останній благодійний проект, у ході якого ви створювали новорічні кулі для фінансової допомоги хоспісу.
– Організатори цього проекту звернулися до мене з пропозицією взяти участь в акції ще два роки тому, тож я мала чимало часу для створення дизайну різдвяних куль і відвідування новозеландських хоспісів. Ми продали ці кулі великому постачальнику для фермерів, яких має зацікавити використання важливого природного символу Нової Зеландії – квітки мануки, лікарської рослини, яку донині застосовують для запобігання деяким хворобам. Тому я сподіваюся, благодійна організація, яка задумала цей проект, зможе зібрати гроші для хоспісів.
Фото static1.squarespace.com
– Які проблеми притаманні хоспісам у Новій Зеландії, чи пов'язані вони з недостатнім фінансуванням?
– Єдина проблема – зібрати гроші для хоспісів. Звісно, фінансове питання є головною проблемою, адже хоспіс вважається місцем, куди люди приходять помирати. Як я знаю (а я обізнана не так добре, як хотілося б), соціальні помічники організували гарні й добре обладнані місця для пацієнтів, щоб наповнити світлом і добром їхні останні дні. Я певна, що, як і будь-якій іншій благодійній організації, нам слід знайти більше способів, як поліпшити фінансування цих закладів.
– Які засоби просування використовують благодійні організації в Новій Зеландії?
– Мені здається, просування соціальних проектів тут стикається з такими ж труднощами, як і деінде. Але ми успішно використовуємо соціальні мережі як основне джерело інформації для анонсування проектів. Особисто я маю цілу команду менеджерів, які керують моїми концептами в соціальних мережах. Таким чином, я можу покладатися на них у тому, щоб доносити інформацію про виставки та благодійні проекти до широкої аудиторії. Загалом люди зацікавлені в подібних ідеях, і коли мова йде про доброчинність, багато хто намагається зробити свій внесок у загальну справу.
– Я читала дописи у вашому блозі, де ви згадуєте племена маорі та культуру Аотеароа, в традиціях якої Нова Зеландія називалася Країною довгої білої хмари. Як відомо, маорі довго боролися за світове визнання і право на гідне життя. Ви просуваєте цю давню культуру за допомогою художніх робіт?
– Попри те, що культуру маорі неабияк шанують у Новій Зеландії, у нас все ще є деякі питання, котрі потребують розв’язання. Тривалий час навіть після офіційного визнання залишалися прояви расизму, а також виникали проблеми, пов'язані зі спробами колонізації. Але, я думаю, ми просунулися досить серйозно, і є лідерами у відстоюванні прав споконвічних жителів цих земель. Що стосується мене, то в моїх жилах не тече кров маорі, однак я зростала на далекому сході Нової Зеландії, в місці, яке славиться високою концентрацією маорі, і тому я була оточена древньою культурою. Крім того, я часто чула мову Аотеароа, тож нині я володію нею непогано, але все ж прагну поїхати туди і вивчити її набагато краще, щоб розмовляти вільно. Я усвідомлюю, що, позиціонуючи себе як художник, мені слід бути уважною до деталей, адже я не є маорі. І все ж я справді волію представляти аспекти цієї культури в моїй творчості. Для мене вельми важливо поширювати таким чином інформацію про історію народу, яка дійшла до сучасного світу, і мені б хотілося, щоб культура маорі змогла ширше влитися у всі важливі сфери суспільства через історичні традиції.
Фото flox.co.nz
– Сучасний світ втілює тренд глобалізації, але при цьому кожна нація намагається зберегти власну культурну спадщину. Як Новій Зеландії вдається балансувати між цими двома ідеями?
– 1840 року в нашій країні відбулася важлива подія – підписання договору Вайтанги. Таким чином, майже двісті років тому сорок шість вождів племені маорі взяли участь в укладанні офіційної домовленості переходу в управління Великої Британії. Відповідно до цієї угоди за людьми маорі визнавалося право володіти землями, а цього року вперше юридично було зафіксовано володіння тим, що споконвічно належало древнім жителям. Певна річ, ми ще маємо багато питань, які потребують доопрацювання, але основні принципи було затверджено саме тоді. Це дає розуміння і визнання того, як можна жити разом у сучасному суспільстві. Дарма що маємо ще величезне поле для діяльності, та можна порівняти законодавчу базу з іншими державами й побачити, що ми досягли неабияких успіхів на цій ниві. Ви знаєте, якщо розглядати подібне питання про індіанську резервацію Стендінг-Рок у США, то робота, проведена в Новій Зеландії, здасться дивом. Крім того, якщо ми візьмемо Австралію, там, як і раніше, є аборигени, які страждають від неподоланих проблем, пов'язаних з людськими правами. Що стосується населення ківі Нової Зеландії, або Аотеароа, ми прагнемо подолати всі проблеми, особливо, беручи до уваги, що ми є невеликою острівною нацією, яка створює мультикультурне суспільство. У цьому розумінні я кажу не тільки про культуру маорі та співпрацю місцевих жителів з білими людьми. Безумовно, тридцять років тому це виглядало саме так, але зараз ми йдемо шляхом мультикультуралізму, і поруч з нами живуть вихідці з Китаю, Кореї, інших азійських країн, і ми прагнемо підтримувати інші нації. Звичайно, я не є представником великої політики, але, як людина мистецтва, намагаюся робити свій внесок у ці питання. Крім того, місце, де я живу, – центральний Окленд – вельми багатонаціональне, і людям дуже подобається така тенденція. Ми звикли їсти смачну китайську, японську, мексиканську та індійську їжу... Ми впевнені, якщо люди хочуть жити у щасті та процвітати в сучасному світі, треба симпатизувати іншим націям і підтримувати їх у скрутну хвилину.
– Чи є в Новій Зеландії якась художня тенденція, яка об'єднує молодих людей?
– Хоча я живу в сучасній Новій Зеландії, іноді неймовірно складно зрозуміти, що відбувається, через велику кількість течій у культурному житті. Але маємо об'єднуючий тренд – це визнання вуличного мистецтва, яке є похідною хіп-хоп-культури, яка прийшла до нас із Нью-Йорка і Портленда. Ми зібрали найкращі традиції разом і створили власний варіант, відомий під назвою тихоокеанського мистецтва. Людям, які практикують цей вид творчості, нема потреби здобувати художню освіту, вони можуть малювати вуличні графіті з метою самовираження. Дуже багатьом це подобається, але все ж досі існує клеймо, поставлене на графіті як на щось негідне, «неправильне». Я намагаюся розмовляти з дітьми і молодими людьми, яким цікаве мистецтво, щоб допомогти подолати психологічні бар'єри. Зрозуміло, є деякі художники, які змогли переступити через суспільні стереотипи і зробили чудову кар'єру в цій сфері, та все ж це пояснюється везінням. Я проводжу майстер-класи, де прагну розповісти молоді основні закони такого мистецтва, а також мотивувати їх до створення чогось нового.
Фото flox.co.nz
Крім того, в Новій Зеландії у людей з'являється шанс стати підприємцями, оскільки це невелика країна, в якій можна досягти успіху. Я маю на увазі, що всюди непросто досягти успіху, але тут гарна аудиторія. Якщо ви маєте цікаві продукти або наділені талантом, а також здібностями вести власну справу, тут ви знайдете безліч можливостей. Наприклад, у нас є індустрія DIY (do it yourself – зроби це сам) – ми дозволили цій тенденції здійснитися, бо не покладаємося занадто на інших і прагнемо довести розпочате до кінця самостійно (в нас такий менталітет), хоча це і займає багато часу. Тож, я думаю, це глобальний тренд, який іде в маси за допомогою мистецтва, дизайну та креативної індустрії, і це чудово.
– Будь ласка, поділіться творчими планами на найближчий рік.
– Найпевніше, я поки відкладу подорожі та замість цього залишуся у своїй країні, щоб попрацювати над новими бізнес-ідеями і створити незвичайне канцелярське приладдя. Також я збираюсь повернутися до виробництва одягу – жіночих сорочок, сумок, костюмів... На цьому я сфокусую свою увагу наступного року, однак побачимо, що станеться, – так багато можливостей може з'явитися несподівано.
