Концтабір Заксенхаузен: тисячі жителів, розтоптаних у «марші смерті»
На межі життя і смерті
Концентраційний табір Заксенхаузен створили в той час, коли у Берліні проводили Олімпійські ігри 1936 року. Під час головних спортивних змагань нацистська диктатура Адольфа Гітлера як могла приховувала свій расистський і мілітаристський характер, маскуючи антисемітську програму і плани територіальної експансії. Режим використовував Олімпійські ігри, щоб представити багатьом закордонним спостерігачам і журналістам образ мирної і толерантної Німеччини. Але в той же час у 35 кілометрах від Берліна, що «тішився життям», активними темпами йшло будівництво пекельної машини смерті.
Організатори концтабору добре зналися на розстрілах, смертельних ін’єкціях та інших способах убивання, що мають мало спільного з людською природою. І донині на площі вбивчого трикутника, зараз, слава Богу, лиш як страшне нагадування, розташована територія комендатури, вартова башта, патологічне відділення, рови, житлові бараки, крематорій, шибениці, бомбосховища, а також колишня кухня ув’язнених.
Усіх в’язнів табору ділили на вісімнадцять категорій, про що свідчать позначки на меморіалі. Люди, зараховані до кожної з груп, повинні були нашити розпізнавальний знак на смугасту робу. Так, євреїв зобов’язували носити «зірку Давида», радянських розвідників – вишивку червоними нитками. До речі, для євреїв у концтаборі спорудили спеціальну прибудову під назвою «Ліберозе». Відомо, що нацисти піддавали переслідуванню і представників нетрадиційної сексуальної орієнтації – гомосексуалістам доводилося ходити з блакитною нашивкою. Окрім цих ув’язнених, котрих в таборі була більшість, нацисти цькували всіх, хто ставив під сумнів їхню ідеологію, – членів комуністичної партії, соціал-демократів, священиків.
Коли один із комендантів табору Заксенхаузен Антон Кайндл потрапив на лаву підсудних, він оприлюднив численні злочини, котрі до цього моменту лишалися під покровом таємниці. Так, Кайндл твердив, що до 1943 року головним видом страти був розстріл чи повішення. Заради розваги нацисти влаштовували змагання, хто із в’язнів вище, а хто нижче зростом, а потім робили колажі із фотографій. Але мета таких вимірів була зовсім не весела: лікар, що вимірював зріст, насправді був есесівцем і під час вимірів встигав вистрілити жертві у потилицю.
Після 1943 року Кайндл спільно з іншими нацистами вирішив вдатися до більш «гуманного» способу вбивства людей. Саме так він висловився на засіданні суду про будівництво газових камер і отруєння синильною кислотою. За підрахунками коменданта, за час його роботи в концтаборі було знищено 18 000 ув’язнених на території самого табору і 42 000 загалом, враховуючи вбивства за межами колючого дроту. Окрім цього умови, не призначені для життя, і голод виснажили понад 8000 в’язнів.
Начальник таємної державної поліції Генріх Мюллер, передбачаючи, що масштаби трагедії, яка сталася на території табору, скоро стануть відомі всьому світові, вирішив накинути покров на скоєні злочини. Він віддав наказ Антону Кайндлу знищити Заксенхауен артилерійським вогнем, повітряним бомбардуванням або розповсюдженням газу. Нацисти не хотіли піддавати небезпеці самих себе, тому взялися вбивати ув’язнених поодинці і протягом місяця позбавили життя 5000 людей.
У квітні 1945-го Кайндл прийняв рішення вивозити полонених із концтабору, і понад 30 тисяч людей змушені були йти у напрямку до Балтійського моря. Там, за задумом нацистів, їх мали втопити. Природно, не всі в’язні були в стані подолати такий шлях – ослаблих вбивали. Пізніше звірячу акцію, до якої вдалися нацисти, назвали «маршем смерті».
Випробування, котрим піддавали полонених
Спостерігачі табору Заксенхаузен вирізнялися різноманіттям тортур, котрі вони застосовували. Окрім побиття – знущань, до яких вдавалися за найменшу провинність, нацисти практикували катування для матерів-породіль. Останні опинялися на одному рівні з піддослідними кроликами, на котрих перевіряли дії різноманітних винайдених отрут. В’язням робили ін’єкції, що викликали тиф, на них ставили досліди, спочатку обпалюючи шкіру розпеченим залізом, а потім розбиралися, які препарати допомагають від опіків. Більше того, оскільки Заксенхаузен був місцем, де виводили невідомі отрути, ухвалили рішення випробувати на полонених гази, котрими вбивали садових шкідників. При цьому встановлювали дозу, здатну умертвити комах, і спостерігали за тим, коли життя піде з тіла жертви.
Не менш жорстоким було катування, коли полонені змушені були цілий день ходити по дорозі, засипаній гравієм і гострим камінням, при цьому за їхніми спинами височів рюкзак вагою в цілий пуд – таким чином нацисти перевіряли міцність взуття. Крім цього особливо неугодних змушували їсти очистки від картоплі і пити окріп.
Фотографічна документація табору супроводжувалася глузливими підписами: «типовий єврей-махінатор», «звичайний кримінальник», «жінки, котрі мали співжиття з расово неповноцінним суб’єктом». Останній запис, вочевидь, стосувався порушників двох законів про чистоту арійської раси. Ідеться про «Закон про громадянина Рейха» і «Закон про охорону германської крові і германської честі», у відповідності з якими перебували під забороною не тільки шлюби між «євреями і державними підданими німецької чи спорідненої крові», але й будь-який сексуальний зв'язок між ними.
Журналісти OUTLOOK завдяки Єврейському фонду в Україні й особисто Аркадію Монастирському побували в цьому проникнутому історією місці. Бачити, який вигляд мала вигоріла земля, в котру кігтями впивається колючий дріт і плете сітки павутина електрики, – не найлегше заняття. Так само важко дивитися на ями, що зберігають пам'ять про душевний біль в’язнів, котрих виводили на розстріл. З голови хотілося б викинути розповіді гіда і картинки місць, котрі довелося побачити, але не виходить. Це – історія, від якої не можна відмовитися, факти, котрі неможливо замовчати хоча б заради того, щоб у майбутньому подібна трагедія не повторилася.
