RU  UK  EN
Статьи  >  Уяви  >  Гагаузи: этнос Білого Півня

Гагаузи: этнос Білого Півня

«Жив у глухому гагаузькому селі бідний селянин, і багатства у нього було – троє синів…» - так розпочинається одна з народних казок, створених гагаузами. Цей тюркський народ і насправді жив небагато, кочував селами, пас овець.

Коли сім’я збиралася відпочити, і малі, й старі складали легенди, на свій лад пояснюючи явища природи, підмічені гострим, спостережливим оком: чому ворони бояться людей, навіщо гуси ґелґочуть, чому у мурахи тонка талія, і що вийде, якщо посадити в одну упряж лисицю і вовка?

Павутина історії: хто такі гагаузи?

Народ гагаузів, що зазнав немало негараздів на історичному шляху, зумів зберегти до наших днів етнічну самобутність XIII століття. Утім, науковці не дійшли спільної думки у питанні про те, хто ж такі гагаузи?

Кажуть, що це «перевиховані» печеніги, не розбиті у битвах із Руссю. За другою версією сельджуки, що підкорялися турецькому султанові, захопили кілька важливих географічних об’єктів – Іран, Курдистан, Малу Азію, за ними й Вірменію з Грузією, а слідом були повалені середньоазіатські держави. Але рано чи пізно історія згадує про справедливість, а також про те, що неможливо тривалий час володіти землею, яка насправді не належить нікому. Ось так і сельджуки якось зазнали поразки і втратили завойовані території. Скооперувавшись із половцями, ще одним войовничим народом, що не задовольнив свої зазіхання на чужі землі, сельджуки назвались гагаузами .

Нарешті, існує третя теорія, відповідно до якої предки болгар, що мешкали в районі Центральної Азії, внаслідок Великого переселення народів облаштувалися в Європі. Ті з них, хто місцем проживання обрав Балканський півострів, отримали ім’я «гагаузи».

Правда це чи ні, з’ясувати складно, оскільки всі історичні документи, що підтверджують сам факт існування гагаузького народу, дуже давні. А самих версій походження гагаузів – трохи понад двадцять. Поза сумнівами одне: унікальним етнос гагаузів робить те, що це єдиний народ, котрий походить від тюрків, який прийняв православне віросповідання. Крім того, більшість істориків сходяться на тому, що гагаузи мали власний прапор червоного кольору, на якому був зображений білий півень.

Зараз гагаузи проживають на території, що залишила слід в історії під назвою Буджак і включала південні області Молдавії і південно-західний регіон Одеської області в Україні. Що ж до сучасного прапора Гагаузії, образ півня лишився на полотні, що цього разу змінило колір з червоного на блакитний. І хоча в центрі міцно прилаштувалась голова вовка, а білі півники займають трохи простору по боках, гагаузи люблять наголошувати верховенство півня в орнаменті: мовляв, цей птах – втілення справедливості, якості, яку жителі Гагаузії цінують над усе.

Обряди розцвітають пишним цвітом

Гагаузи відзначають два національні свята – 8 листопада День Димитрія (Касим) і 6 травня День Георгія (Хедерлез).

Касим (що у перекладі з турецької мови означає листопад) для скотарського народу був непростим днем: усе говорило про те, що надходить зима, протягом якої слід зберегти худобу. Цього дня гагаузи приносили в жертву одну вівцю, а сам ритуал називали курбаном (до речі, ця традиція властива ісламській релігії). Щоб розмежувати релігійні обряди, гагаузи іменували власний вид курбана словом Аллахлік. Пізніше, коли офіційною релігією було прийнято православ’я, гагаузи приурочили Касим до Дмитрієва дня. Цього дня віруючі прославляють християнського святого Димитрія Солунського (більш відомого як Димитрій Мироточець) і просять його дарувати мужність і терпіння. Також гагаузи вірять у цілющі здібності Димитрія, а тому молять його про вилікування хвороб очей і повернення зору осліплим.

Касим слугував також своєрідною відправною точкою, від якої гагаузи відраховували час – так, сіяти починали на 111-й день після цього свята незалежно від того, які сюрпризи підкидала природа.

Інше свято, яке відзначають у більш радісній обстановці, носить назву Хедерлез – багато років тому саме цього дня скотарі виганяли худобу на пасовиська. Минули століття, а гагаузи так само дотримуються стародавніх звичаїв і починають жнива через сорок днів після закінчення Хедерлезу. У православній традиції цього дня згадують покровителя землеробства і скотарства святого Георгія навіть попри те, що у всіх міфологічних сказаннях цей легендарний воїн не фігурував у жодній із цих професій, зате відомий як переможець язичницького дракона.

Як же святкують Хедерлез сьогодні? У гагаузьких сім’ях прийнято вбивати жуйних тварин – ягнят, баранів; це жертвоприношення – данина стародавнім звичаям.

Гагаузи: боротьба за культуру

У радянську епоху гагаузьку мову намагалися сховати від народу. Спочатку, 1957 року, дозволили викладати її в школі, та не надовго – через п’ять років заборонили, і знову старовинна грамота потрапила у розклад уроків за пару років до розпаду СРСР. Це не сприяло збільшенню етносу і популяризації його культури: згідно з даними перепису населення, якщо в СРСР кількість гагаузів досягала 300 тисяч, то зараз народність, розділена кордонами двох країн, не може похвалитися подібною чисельністю: у Молдавії проживають 157 тисяч, а в Україні – майже 29 тисяч. Учені припускають, що причина в тому, що тепер далеко не всі люди , які мають гагаузькі корені, бажають асоціювати себе з цим етнічним формуванням.

Як розповідають члени культурних спільнот, які збирають гагаузький фольклор, якось учені подорожували по Україні і виявили у Запорізькій області два села – Олександрівку і Димитрівку, де жителі належать до етносу гагаузів. Щоправда, у ході розмови з’ясувалося, що вони цілком серйозно вважають себе корінними болгарами! Найдивніше в цьому те, що, як вважають лінгвісти, переплутати болгарську мову, що належить до слов’янської групи, з гагаузькою (що бере витоки з тюркської) практично неможливо. Зовсім інша справа з турецькою та азербайджанською мовами, які за вимовою найближчі до гагаузької.

Про що ніколи не забували гагаузи – так це про релігію. Кажуть, у всі часи влаштовували страшні гоніння на православних, серед яких було чимало гагаузів. Так от, саме представники цієї національності самовіддано ставали на захист храмів і не дозволяли витіснити віру своїх предків з карти світогляду. Можливо, ще й тому серед гагаузів можна бачити багато православних священиків.

Вам это будет интересно:
Гульнути в... Пакистані!
OUTLOOK вивчив найяскравіші пакистанські свята. Не даремно ж кажуть: як народ гуляє, так він і живе. Дивовижна гра історії. Пакистан на політичній карті світу з’явився порівняно недавно, але назвати цю державу «молодою» язик не повертається.
Хто як танцює?
Що найкраще характеризує будь-яку націю без зайвих слів і довгих пояснень? Звичайно ж, танці! Адже саме століттями відточені рухи можуть розповісти іноземцеві про інші народи набагато більше, ніж підручники з історії. Якщо уважно придивитися і відчути, як танцюють у різних країнах, то менталітет народів стане набагато зрозумілішим. І це не тільки слова.
12 облич Південної Кореї
Колись висловити своє невдоволення грубістю чи скупістю господарів, а то й звернутися до якось божества з нескромним побажанням корейські селяни мали змогу лише в танці, вдягнувши при цьому маску. Зберігаючи свою анонімність, люди розігрували сцени з життя, плакали і сміялись. А наприкінці вистави доля нагороджувала хороших героїв і карала лиходіїв.
ВІДЕО: Ремесла Узбекистану. Вироби з соломки
OUTLOOK пощастило побувати в гостинному Узбекистані і ближче познайомитися з ремеслами цієї дивовижної країни. Сьогодні ми розповімо вам про мистецтво виготовлення виробів з соломки, про те, які матеріали використовує майстер, в чому секрети і унікальні особливості цього ремесла. Відчувайте світ з нами!
Східна музика суфіїв: Кавалі
«Кохання виникає, коли ти дивишся в очі іншої людини і бачиш в них Бога», - так перекладаються рядки однієї з арабських пісень, що називається Кавалі. Їхнє авторство приписують східним мандрівникам суфіям, котрі, намагаючись знайти сенс існування, босоніж сходили півсвіту. У подорожах вони складали пісні, в яких розповідали про те, що їм довелося пережити.
Забуте мистецтво: чайна церемонія в Кореї
Після прогулянки жвавими вулицями Сеула хочеться розслабитися в кафе за чашкою ароматного чаю, але де там: хороші чайні є тільки при буддійських монастирях і на богемній пішохідній вулиці Інсадон. Чайна церемонія в Кореї, несумісна із суворим розпорядком офісів і фабрик, неохоче йде в маси, залишаючись радістю мудреців і привілеєм владик.
Зимові забави Василя та Маланки: карнавал по-українськи
Новий рік в Україні не завжди розпочинався з ялинки, а замість Діда Мороза і Снігуроньки в гості чекали пустунку Маланку і моторного парубка Василя, та й не самих, а з почтом. Усі навіженості сходили з рук: витівки ряджених несли в собі сакральний зміст, продиктований логікою міфу про поєдинок весни і зими.
Глінтвейн: зігріваємось правильно
Вітамінчики, загартовування, правильний режим дня... Це все добре і корисно, особливо в холоди, ось тільки іноді треба себе і побалувати й одночасно убезпечити від мікробів і застуди. У такий час найкращий засіб – глінтвейн.
Тут пахне Різдвом
Різдво – одне з найкрасивіших і улюблених свят в Європі й готуються до нього задовго і ґрунтовно! Різдвяні базари, вкриті яскравими гірляндами, новорічними іграшками і блискучою мішурою створюють святкову атмосферу урочистості. Цією вражаючою красою пощастило помилуватися фотографу Роману Маткову, і сьогодні через фото-добірку він ділиться передсвятковим настроєм з читачами OUTLOOK!
Новий рік по-своєму. Традиції святкування в різних країнах світу
У переддень святкової лихоманки ми взяли сани, запрягли туди оленів і пробігли планетою, щоб дізнатися, як саме той чи інший народ зустрічає Новий рік! Наприклад, італійці відзначають свято у ніч проти першого січня. Відомі своїм темпераментом і емоційністю, здається, вони по-іншому просто не вміють жити...
Макулеле: танцюють – аж іскри летять!
Коли перші переселенці з Африки навідалися до Бразилії, вони привезли запальні дійства в країну, що жила за принципом «Життя – це карнавал». Як пояснювали жителі Африки, танок маку леле з’явився в середовищі, де раби змушені захищатися від посягань господарів. А тому в народі майстрували палиці і ножі, причому зброю тримали в руках навіть під час танців…
Ескімоські іглу. Що нам варто із снігу дім збудувати!
Крихітка-син до батька прийшов і пропонує втекти від мами і бабусі на Північний полюс? Тільки не треба трагічних промов про люті морози, суцільну темряву полярної ночі і голодних білих ведмедів! Змовницьки підморгніть сміливцю й запропонуйте справжню чоловічу справу – навчитися будувати іглу для ночівлі в краю вічної мерзлоти під час зимових канікул.
Гра аристократів. Крикет
Вищий світ Англії та крикет – майже як чай з молоком. Можуть існувати й порізно, та разом все-таки «смачніше». А якщо ви досі плутаєте крикет, крокет і крокети, не хвилюйтеся – зараз все пояснимо.
Калаші: дивовижний народ в горах Пакистану
Переглядаючи «Дискавері» або інші науково-популярні телепрограми, здається, що нашу планету вже давно досліджено і вивчено вздовж і впоперек. Але деякі феномени, які трапляються в житті, буквально ошелешують. Як, приміром, той факт, що в горах Гіндукушу в оточенні ісламських держав уже кілька тисячоліть ізольовано живе загадковий білявий народ калаші...
Майстерклас з приготування вареників для Клубу дружин послів від проєкту OUTLOOK та кулінарного експерта Євгена Клопотенко
За ініціативи Клубу дружин послів “Ambassador’s Spouses Club” проєкт OUTLOOK організував кулінарний майстерклас з ліплення вареників від українського шеф-кухаря, співвласника ресторану “100 років тому вперед” Євгена Клопотенка.
Las Jornadas del Olivar y el Aceite: оливковий фестиваль у Баені
На карті Іспанії маленьке містечко Баена обведене у любителів оливок та оливкової олії червоним фломастером. Щороку з 9 до 11 листопада саме туди з’їжджаються гурмани з усього світу. Різноманітні заходи, екскурс в історію і величезна кількість усіляких смаколиків очікують на тих, хто ризикне розкусити кісточку диво-плоду.
ВІДЕО: Скло зі святого міста
Сьогодні розповімо вам про технології виготовлення виробів зі скла ... Палестинський Хеврон відомий як місто трьох релігій і трьох цивілізацій, справжнє місце сили. Напевно, тому доля так розпорядилася, що саме там з'явилося скло, яке хоч і здається крихким, однак насправді є віковим, як і сам Хеврон.
Стукіт історії по голландській бруківці
Відрізки життя прийнято рахувати парами стоптаного взуття. Так чимчикуєш собі роками, відкриваючи нове та споглядаючи старовинне. І коли шкіряні черевики починають муляти ноги, то чомусь мимоволі згадуєш здоровенні дерев’яні шкарбани, випадково знайдені за пічкою у полтавської прабабці. То ніби привіт від самої пані Голландії. Бо хто ж не чув про голландські кломпи!
Кабукі: тернистий шлях квітки
Традиційний японський театр кабукі завжди лишався загадкою для європейського менталітету: зрозуміти спектакль без підказок гіда може хіба що спеціаліст з культури Країни вранішнього сонця. Слово «кабукі» у перекладі значить «майстерність пісні і танцю». Чому не оперета? Суть постановки не зводиться до музичної вистави...
Ювелірна майстерність Казахстану
У відомому казахському прислів'ї мовиться: «Мистецтво майстра пізнається тільки в золоті і сріблі». Та хай би які вмілі руки він мав, щоб створити справді гідну річ, потрібні працьовитість, завзятість і, звісно ж, сміливість заявити про себе і свій талант. Сьогодні ми розповімо про тонкощі ювелірного мистецтва Казахстану.
Закрыть
Outlook facebook page