Кров. Гроші. Пір'я
Хтось в азарті, серед крові і пір'я втрачає свої останні гроші роблячи ставку не на того півня, інші стають багатіями. Ціна питання багато в чому залежить від того де проходять бої. Якщо це бідна країна і у любителів такого видовища в гаманцях гуляє вітер, то виграш може становити усього сотеню доларів. Серед заможних гравців ставки ростуть. В цьому випадку переможець може збагатитися більше ніж на сто тисяч зелених.
Фото phuket-fever.ru
Бойові півні задоволення не з дешевих. Хороший молодий задирака коштує більше тисячі умовних одиниць. Недешево обходиться і їх утримання. І якщо спочатку майбутній боєць зростає в курнику на тій самій їжі, що й звичайні кури, то ближче до сутичок такого когута садять на спеціальну дієту. Півника годують м'ясом, сиром, горіхами, родзинками і яйцями. Якщо є можливість, пригощають медом і червоною ікрою. Все для того, щоб птах наростив м'язову масу. Деякі власники птахів вважають, що ті зростатимуть більш злими, якщо їм в корм потрохи домішувати отруту кобри. Влаштовують для «ван дамов» і спеціальні тренування. Їх саджають у колеса, щоб вони бігали, як білки, прив'язують на спину вантаж, аби ті вчилися ходити на напівзігнутих лапах, підкидають в повітря, качають шию за спеціальною методикою, час від часу влаштовують спаринг з простими півнями. Після кожного такого тренування півників протирають губкою з теплою водою, щоб їх м'язи розслабилися, роблять масаж. Піддаються такі курчата і «хірургічному» втручанню. Їм спеціально підрізають гребені. Роблять це для того, аби уже дорослими, вони не стікли кров'ю на рингу, якщо суперник поранить голову. У світі існує навіть «бойова індустрія», що працює на цю розвагу. У спеціальних магазинах можна придбати наклювники для забіяк, сумки-переноски, бігові доріжки - тренажери, боксерські рукавички для птахів, штучні шпори з черепашачого панцира або металу, які кріплять до лап перед бійкою, ліки і допінги для можливих чемпіонів. Хімія, до речі, не заборонена. Тому часто, безпосередньо перед поєдинком птахам колять амфітамін, кофеїн, стрихнін, просто годують часником, щоб викликати печію, мажуть на слизові перець. Роздратований такими маніпуляціями півень, стає агресивнішим.
Фото beanimalheroes.org
Готові до бою такі воїни вже за рік. І якщо за час своєї спортивної кар'єри їм вдається залишитися в живих, то за два рокм спарингів, вони йдуть на пенсію. Їх знову відправляють в курник покращувати поголів'я. У вигляді вечері таких пенсіонерів подають рідко бо м'ясо забіяк занадто жорстке.
Півнячі бої популярні в усій Латинській Америці. Люблять цю розвагу також на Кубі, в Афганістані, Ємені, Китаї, Іраку, Мадагаскарі, Філіппінах, Узбекистані, на Кавказі і Балі. Перед боєм, суперників дражнять. І поки вони придивляються один до одного, глядачі роблять ставки. Головна умова - суперники повинні бути приблизно в одній ваговій категорії. За один вечір може відбуватися декілька сутичок. Перервати їх власники птахів можуть в будь-який момент. Це вирішують власники птахів. Як правило б»ються до першої крові. Хто зверху – той переміг. В середньому сутичка сильних суперників триває близько півгодини. Іноді трапляється технічна «нічия», коли два півня просто топчуться один біля одного і відмовляються битися. Як правило, за боєм спостерігає ветеринар, який після рингу зашиває рани і робить перев'язки, коле знеболююче, прочищає горло і продуває вушні раковини. Якщо гра «королівська», то її результат більш трагічний. Адже в цьому випадку суперників стравлюють на смерть.
Фото rasfokus.ru
Подібна забава досить-таки давня. Перші сутички між птахами зі ставками і глядачами, відбувалися близько трьох-п'яти тисяч років тому, у Персії. Тоді півнячі бої були не рідкісним видовищем на торгових площах. Пізніше розважатися так само стали в Індії і на Далекому Сході. А після завойовницьких походів Олександра Македонського, змагання перекочували в Рим і Афіни. В Європі для бойових півників будували спеціальні вольєри, стадіони. Згодом розвага в своїй популярності наздогнала битву справжніх гладіаторів та перегони на колісницях. А грецькі воєначальники навіть змушували своїх новобранців дивитися на пташині змагання, щоб солдати перед походами набиралися військової тактики. Згодом стравлювати півнів почали і в східній Європі, в Британії. Любили спостерігати за тим, як два пернатих суперника рвуть один одного на шматки, як багатії так і представники нижчих класів. Перед грою в Англії не встояло навіть духовенство. Для змагань вони часто використовували церковні приміщення. У США за півнячим спарингом спостерігали навіть президенти, а тому криваві сутички не рідко влаштовували на території Білого Дому. Пік популярності на гру припав на дев'ятнадцяте століття, після чого інтерес до неї пішов на спад. У минулому ж столітті, вона зовсім потрапила під заборону, як негуманна і занадто жорстока.
Фото dailytimes.com.pk
Проти півнячих боїв виступають захисники прав тварин. Суперечки про негуманність такої розваги тривають не перше десятиліття. Однак, видовище вже встигло стати частиною культур окремих народів. У Південно-Східній Азії такі півнячі смерті прирівнюють до жертвоприношень богам. У Мексиці вірять, що рік буде хороший, якщо в першій календарній сутичці переможе птах з чорним пір»ям. У Середній Азії видовище часто доповнює змагання цілком олімпійських видів спорту.
Головне фото wkfr.com
