Життя амішів: щастя у простих речах

О дивовижний старий світ!

Щоб збагнути, звідки вони все-таки взялися, повернімося у минуле. Отже, надворі сімнадцяте століття. Моря борознять піратські судна, у палацах плетуть інтриги, Рембрандт малює, у великих містах ставлять опери і балети. Ньютон свариться з Гуком, а «християнський світ» нарешті перетворюється на «Європу». Революція в умах, науці і культурі. Уявили? Ось тут історія амішів і розпочалась.

Фото cont.ws

Поки Галілео вкотре намагався довести, що планета кругла, а землями Старого Світу на повну крокував прогрес, такий собі проповідник із Ельзасу вирішив:все мені дозволено, та не все корисно. І як чоловік суворих поглядів і твердих переконань негайно заснував власну церкву. Вона, варто зауважити, не просто шанувала закони Писання, а й дуже ревно їх дотримувалась, при цьому тлумачила Біблію не інакше, як буквально. Людям це сподобалося. Оскільки при народженні проповіднику було дано ім’я Якоб Амман, його послідовників стали називати амішами (або амманітами – кому що ближче), а церкву - амішською. Прибічники суворого вчення розселилися по всій Швейцарії і Ельзасу, ведучи тихе життя фермерів… поки до влади не прийшов ЛюдовикXIV. Монарх був налаштований рішуче: найперше він розпочав війну, потім приєднав Ельзас до Франції і вирішив, що амішам не місце на цьому «святі життя» й прогнав їх – куди б ви думали? За океан – у Новий світ. Так вони, власне, в Америку й потрапили. На сьогоднішній день більшість амманітів осіли у Пенсильванії і на півночі Канади. Через більш ніж три століття двісті сімей емігрантів перетворилися на трьохсоттисячне населення, а єдина течія розділилася на вісім. Найбільш відома й канонічна з них – аміші старого обряду. Про них і піде мова.

Фото share.america.gov

«Бо я навчився бути задоволеним тим, що у мене є»

Дороговказною зіркою для цих людей є Орднунг (інкша кажучи, Правила Церкви). Він контролює практично все життя общини. Оскільки «правильний» старообрядець «навчився бути задоволеним тим, що в нього є», сучасні технології у поселеннях неприйнятні або дуже обмежені. Наприклад, ви не побачите жодного аміша зі смартфоном, зате у дворах можете помилуватися телефонними будками для важливих вихідних дзвінків – займати лінію, базікаючи одне з одним цілими ночами, у них не прижилося. Аміші також обходяться без мережевої електрики, автомобілів, сільгосптехніки і навіть велосипедів (хоча останні все-таки є, але більше схожі на самокати). Те ж саме з побутовою технікою. Якщо раптом ви побачили в амішському будинку холодильник чи пічку, значить, вони газові або працюють від акумуляторів. В іншому разі винуватця чекає покарання: його уникатимуть або навіть проженуть із общини. Але навіть тут бувають винятки. У низці випадків існує можливість всі ці «неприйняття» пом’якшити, щоб не призводити до страждань. Приміром, інваліди можуть користуватися електричними візками. Єдине, що в них заборонено категорично, так це фотокамери.

Фото amazon.com

Правила Орднунга, звісно ж, вплинули на стосунки старообрядців із суспільством. По-перше, вони не платять податки за соціальними страховками. Адже покладаються виключно на «своїх». Що б не знадобилося амішеві (від побудови нового дому до догляду за стареньким дідусем), община завжди допоможе. По-друге, вони не служать в армії і не захищаються навіть у суді: як буддисти і більшість анабаптистів, аміші за ненасильство. Ну і, по-третє, паспорти цих дивовижних людей без фотографій, що абсолютно нікого не бентежить: старообрядці все одно не покидають межі країни.

Фото sisterrose.files.wordpress.com

Справи сімейні

Чи любите ви селеру? Вони її просто обожнюють. Якщо вам раптом випаде можливість побувати на амманітському весіллі, то доведеться її не тільки скуштувати (як традиційну їжу), але й споглядати у вазах по всьому дому – цього дня селеру використовують як прикрасу замість квітів. Утім, шлюбна церемонія і наступне святкування зазвичай прості. Провівши належні вихідні в гостях у родичів, присутніх на весіллі, молоде подружжя занурюється у побутові турботи: праця і благоустрій нової сім’ї. Цей інститут має дуже велике значення для общини, оскільки саме сім’я забезпечує кожному своєму члену статус, більшу частину освіти і все необхідне для повноцінного життя. Крім того, вважають, що дітей неодмінно має бути багато, бо це вітає Господь.

Фото cont.ws

До речі, щодо дітей. В амішів є своєрідна традиція, котра називається румспрінга. Вона полягає в тому, щоб дати можливість молодому поколінню право вибору:залишатися в общині, сповідуючи спосіб життя і релігію батьків або податися на вільні хліби. У другому випадку будь-які зв’язки з родиною припиняються, і назад повернутися практично неможливо. Утім, підліток може пізнати все те, що дає сучасне суспільство, і вирішити, хоче він хреститися як аміш чи ні? Прикметно: майже всі обирають перше.

Фото renegadetribune.com

Що стосується «відставки», тут порядки також прості: в общинах існують спеціальні «дідусеві будинки», де пенсіонери мають змогу спокійно поселитися разом, отримуючи необхідний догляд і продовжуючи при цьому тісне спілкування із сім’єю. А іноді, якщо є настрій, навіть зазирати на галасливі сільські свята. Чи це не утопія!

Світ мій, дзеркальце…

Тим часом Орнунг визначає не лише домашній статут і правила поведінки членів общини, але й навіть їхню зовнішність. Приміром, чоловіки після весілля зобов’язані відростити бороду, але в жодному випадку не можуть дозволити собі вуса, оскільки це дуже «мілітаристично». Жінки мають виглядати скромно і природно, без будь-якої косметики, а тим більше без прикрас. Навіть обручки не прийняті. Усе тому, що «правильний» старообрядець «вище за мирську метушню». Амішський одяг далеко не пішов від сімнадцятого століття. Він, звичайно ж, домотканий, без усіляких заклепок та іншої яскравої галантереї. Замість цього використовують гачки, а іноді непомітні булавки. Жінки носять однотонні сукні до щиколоток простого крою, фартухи, чепчики чи косинки. А чоловіки – темні брюки, сорочки з жилетами і чорні фетрові капелюхи, щодо довжини полів яких ніяк не можуть домовитися в різних общинах. Як не дивно, такий аскетичний вигляд не лише не приховує, але й навпаки – вирізняє амішів із юрби, слугуючи натхненням для модельєрів. Це, напевно, радує молоденьких амішських дівчат і викликає несхвальне бурчання їхніх батьків.

Фото blogspot.com

Не можна сказати, що всі ставляться до старообрядців добре. Декого лякає закритість общини, дехто вважає їх «небезпечними сектантами» або варварами. А це призводить до інцидентів і конфліктів (наприклад, до закидання візків камінням). Але чомусь, заходячи після роботи в супермаркет, американці передусім шукають продукти, вирощені на екологічних амішських фермах. А, збираючись купити хороший дерев’яний стіл у вітальню, неодмінно поцікавляться, а чи є такий на продаж в амішів?

Фото tuiris.com, fb.ru