RU  UK  EN
Статьи  >  Уяви  >  Життя амішів: щастя у простих речах

Життя амішів: щастя у простих речах

Коли вперше про них чуєш, не віриш власним вухам, коли вперше бачиш – очам. У їхніх паспортах немає фотографій, вони не платять податки, не служать в армії, носять просту одежу, їздять на кінних візках, обходяться без благ цивілізації і, звісно, готують найсмачнішу їжу в Америці. Заінтриговані? Знайомтесь: аміші – люди, що живуть поза часом.

О дивовижний старий світ!

Щоб збагнути, звідки вони все-таки взялися, повернімося у минуле. Отже, надворі сімнадцяте століття. Моря борознять піратські судна, у палацах плетуть інтриги, Рембрандт малює, у великих містах ставлять опери і балети. Ньютон свариться з Гуком, а «християнський світ» нарешті перетворюється на «Європу». Революція в умах, науці і культурі. Уявили? Ось тут історія амішів і розпочалась.

Фото cont.ws

Поки Галілео вкотре намагався довести, що планета кругла, а землями Старого Світу на повну крокував прогрес, такий собі проповідник із Ельзасу вирішив:все мені дозволено, та не все корисно. І як чоловік суворих поглядів і твердих переконань негайно заснував власну церкву. Вона, варто зауважити, не просто шанувала закони Писання, а й дуже ревно їх дотримувалась, при цьому тлумачила Біблію не інакше, як буквально. Людям це сподобалося. Оскільки при народженні проповіднику було дано ім’я Якоб Амман, його послідовників стали називати амішами (або амманітами – кому що ближче), а церкву - амішською. Прибічники суворого вчення розселилися по всій Швейцарії і Ельзасу, ведучи тихе життя фермерів… поки до влади не прийшов ЛюдовикXIV. Монарх був налаштований рішуче: найперше він розпочав війну, потім приєднав Ельзас до Франції і вирішив, що амішам не місце на цьому «святі життя» й прогнав їх – куди б ви думали? За океан – у Новий світ. Так вони, власне, в Америку й потрапили. На сьогоднішній день більшість амманітів осіли у Пенсильванії і на півночі Канади. Через більш ніж три століття двісті сімей емігрантів перетворилися на трьохсоттисячне населення, а єдина течія розділилася на вісім. Найбільш відома й канонічна з них – аміші старого обряду. Про них і піде мова.

Фото share.america.gov

«Бо я навчився бути задоволеним тим, що у мене є»

Дороговказною зіркою для цих людей є Орднунг (інкша кажучи, Правила Церкви). Він контролює практично все життя общини. Оскільки «правильний» старообрядець «навчився бути задоволеним тим, що в нього є», сучасні технології у поселеннях неприйнятні або дуже обмежені. Наприклад, ви не побачите жодного аміша зі смартфоном, зате у дворах можете помилуватися телефонними будками для важливих вихідних дзвінків – займати лінію, базікаючи одне з одним цілими ночами, у них не прижилося. Аміші також обходяться без мережевої електрики, автомобілів, сільгосптехніки і навіть велосипедів (хоча останні все-таки є, але більше схожі на самокати). Те ж саме з побутовою технікою. Якщо раптом ви побачили в амішському будинку холодильник чи пічку, значить, вони газові або працюють від акумуляторів. В іншому разі винуватця чекає покарання: його уникатимуть або навіть проженуть із общини. Але навіть тут бувають винятки. У низці випадків існує можливість всі ці «неприйняття» пом’якшити, щоб не призводити до страждань. Приміром, інваліди можуть користуватися електричними візками. Єдине, що в них заборонено категорично, так це фотокамери.

Фото amazon.com

Правила Орднунга, звісно ж, вплинули на стосунки старообрядців із суспільством. По-перше, вони не платять податки за соціальними страховками. Адже покладаються виключно на «своїх». Що б не знадобилося амішеві (від побудови нового дому до догляду за стареньким дідусем), община завжди допоможе. По-друге, вони не служать в армії і не захищаються навіть у суді: як буддисти і більшість анабаптистів, аміші за ненасильство. Ну і, по-третє, паспорти цих дивовижних людей без фотографій, що абсолютно нікого не бентежить: старообрядці все одно не покидають межі країни.

Фото sisterrose.files.wordpress.com

Справи сімейні

Чи любите ви селеру? Вони її просто обожнюють. Якщо вам раптом випаде можливість побувати на амманітському весіллі, то доведеться її не тільки скуштувати (як традиційну їжу), але й споглядати у вазах по всьому дому – цього дня селеру використовують як прикрасу замість квітів. Утім, шлюбна церемонія і наступне святкування зазвичай прості. Провівши належні вихідні в гостях у родичів, присутніх на весіллі, молоде подружжя занурюється у побутові турботи: праця і благоустрій нової сім’ї. Цей інститут має дуже велике значення для общини, оскільки саме сім’я забезпечує кожному своєму члену статус, більшу частину освіти і все необхідне для повноцінного життя. Крім того, вважають, що дітей неодмінно має бути багато, бо це вітає Господь.

Фото cont.ws

До речі, щодо дітей. В амішів є своєрідна традиція, котра називається румспрінга. Вона полягає в тому, щоб дати можливість молодому поколінню право вибору:залишатися в общині, сповідуючи спосіб життя і релігію батьків або податися на вільні хліби. У другому випадку будь-які зв’язки з родиною припиняються, і назад повернутися практично неможливо. Утім, підліток може пізнати все те, що дає сучасне суспільство, і вирішити, хоче він хреститися як аміш чи ні? Прикметно: майже всі обирають перше.

Фото renegadetribune.com

Що стосується «відставки», тут порядки також прості: в общинах існують спеціальні «дідусеві будинки», де пенсіонери мають змогу спокійно поселитися разом, отримуючи необхідний догляд і продовжуючи при цьому тісне спілкування із сім’єю. А іноді, якщо є настрій, навіть зазирати на галасливі сільські свята. Чи це не утопія!

Світ мій, дзеркальце…

Тим часом Орнунг визначає не лише домашній статут і правила поведінки членів общини, але й навіть їхню зовнішність. Приміром, чоловіки після весілля зобов’язані відростити бороду, але в жодному випадку не можуть дозволити собі вуса, оскільки це дуже «мілітаристично». Жінки мають виглядати скромно і природно, без будь-якої косметики, а тим більше без прикрас. Навіть обручки не прийняті. Усе тому, що «правильний» старообрядець «вище за мирську метушню». Амішський одяг далеко не пішов від сімнадцятого століття. Він, звичайно ж, домотканий, без усіляких заклепок та іншої яскравої галантереї. Замість цього використовують гачки, а іноді непомітні булавки. Жінки носять однотонні сукні до щиколоток простого крою, фартухи, чепчики чи косинки. А чоловіки – темні брюки, сорочки з жилетами і чорні фетрові капелюхи, щодо довжини полів яких ніяк не можуть домовитися в різних общинах. Як не дивно, такий аскетичний вигляд не лише не приховує, але й навпаки – вирізняє амішів із юрби, слугуючи натхненням для модельєрів. Це, напевно, радує молоденьких амішських дівчат і викликає несхвальне бурчання їхніх батьків.

Фото blogspot.com

Не можна сказати, що всі ставляться до старообрядців добре. Декого лякає закритість общини, дехто вважає їх «небезпечними сектантами» або варварами. А це призводить до інцидентів і конфліктів (наприклад, до закидання візків камінням). Але чомусь, заходячи після роботи в супермаркет, американці передусім шукають продукти, вирощені на екологічних амішських фермах. А, збираючись купити хороший дерев’яний стіл у вітальню, неодмінно поцікавляться, а чи є такий на продаж в амішів?

Фото tuiris.com, fb.ru

Вам это будет интересно:
Ловля креветок в Оостдюнкерке: Так, я на коні!
Якщо в ранковий час прогулюватись пляжами місцини Оостдюнкерке, розташованій в одній із західних провінцій Бельгії, то можна побачити одразу декілька сонць. Одне, звісно, в небі, а інші – жовтими плямами, верхи на конях, що, тягнучи на собі здоровенні плетені кошики, повільно бродять мілиною Північного моря. Так тут виглядає полювання на креветок.
Азербайджан зсередини: заручини
Ми продовжуємо публікувати розповіді українки з азербайджанською кров'ю Сабіни Сафарової про дивовижну культуру Азербайджану. Дівчина продовжує вести свій авторський блог і сьогодні пропонує дізнатися тонкощі такої цікавої традиції як - заручини.
Азербайджан зсередини: велике і мале сватання
Українка з азербайджанськими корінням Сабіна Сафарова з трепетом ставиться до своєї малої Батьківщини, є членом Союзу азербайджанської молоді в Україні та популяризує культуру цієї країни. Сьогодні розповіддю дівчини про одну з найцікавіших традицій Азербайджану - сватання, ми запускає нову рубрику, в якій українці іноземного походження розповідають про свою Батьківщину.
Мандалотерапія
Вчора я створила Всесвіт. Узяла трохи гороху, рису, гречки, пшона, зерен чорного, білого перцю і кардамону. Прихопила по жмені кави та анісу. Потім у всього цього з'явився центр. Він розростався, заспокоюючи мої думки. Коли ж останнє зернятко лягло в коло, я знову відчула забуту гармонію, крізь шум машин на проспекті почула птахів...
Полотно з рису. Мистецтво Тамбо
Японці дуже творчий народ, особливо якщо це стосується рису. А якщо в них є ще трохи вільного часу і великі просторі поля, тоді доволі буденний процес вирощування агрокультури перетворюється на мистецтво…
Не зламай язика. Найбільш складні діалекти світу
Кажуть, чим простіше, тим краще, але чи так це? Ми знаємо, що не всі народності сповідують цей принцип. OUTLOOK знайшов найбільш дивніі, складні і важко вимовляючі мови світу і хоче поділитися цим з читачами.
Гастрономічний туризм: через їжу до культури
Не варто поблажливо ставитися до гастротурів як до новомодної вигадки. Гастрономічний туризм – один із аспектів світової науки. Її світило вчений Ерік Вольф, котрий 2001 року заснував Міжнародну асоціацію гастрономічного туризму, твердить: їжа – це квінтесенція нації, її менталітету, характеру і, звісно, історії.
Ескімоські іглу. Що нам варто із снігу дім збудувати!
Крихітка-син до батька прийшов і пропонує втекти від мами і бабусі на Північний полюс? Тільки не треба трагічних промов про люті морози, суцільну темряву полярної ночі і голодних білих ведмедів! Змовницьки підморгніть сміливцю й запропонуйте справжню чоловічу справу – навчитися будувати іглу для ночівлі в краю вічної мерзлоти під час зимових канікул.
Зимові забави Василя та Маланки: карнавал по-українськи
Новий рік в Україні не завжди розпочинався з ялинки, а замість Діда Мороза і Снігуроньки в гості чекали пустунку Маланку і моторного парубка Василя, та й не самих, а з почтом. Усі навіженості сходили з рук: витівки ряджених несли в собі сакральний зміст, продиктований логікою міфу про поєдинок весни і зими.
Глінтвейн: зігріваємось правильно
Вітамінчики, загартовування, правильний режим дня... Це все добре і корисно, особливо в холоди, ось тільки іноді треба себе і побалувати й одночасно убезпечити від мікробів і застуди. У такий час найкращий засіб – глінтвейн.
Ніч перед Різдвом і після
Різдво приходить, накидаючи теплий кожух на плечі. Ввечері воно приносить із собою м’яке світло першої вечірньої зірки, а зранку будить білим, але теплим сонцем. Якби про відчуття Різдва хтось запитав у бабці моєї прабабці, то, гадаю, її слова були б ідентичні моїм. Бо разом із мисочкою куті із рук у руки українські покоління передають і свої традиції.
ВІДЕО: Скло зі святого міста
Сьогодні розповімо вам про технології виготовлення виробів зі скла ... Палестинський Хеврон відомий як місто трьох релігій і трьох цивілізацій, справжнє місце сили. Напевно, тому доля так розпорядилася, що саме там з'явилося скло, яке хоч і здається крихким, однак насправді є віковим, як і сам Хеврон.
А ви знали...?
Добірка цього тижня сповнена загадковістю, красою та величчю духу... У ній поєднане мистецтво архітектури і живопису, сила духу людини із можливістю відчути аромат "старої Європи". Про все це - читайте далі!
А ви знали...?
Фарби, які роблять картини незабутніми... Емоції, які додають скульптурам душі... Різнобарвна краса, створена природою... Про все ми хочемо вам сьогодні розповісти!
Гендиректорка OUTLOOK Дарія Карякіна про роль громадських ініціатив в сфері культурної дипломатії
18 листопада Генеральна директорка проекту OUTLOOK, громадська діячка Дарія Карякіна взяла участь у якості експертки у транскордонному проекті «Європейські цінності та культурна дипломатія: молодіжні зустрічі Україна – Грузія».
Мехенді – замість тисячі татуювань
Про те, щоб зробити татуювання, нехай і не справжнє, а всього лиш тимчасове, замислювався кожен другий. Абсолютно безболісне нанесення малюнків, які можна змінити через кілька тижнів, пропонує мистецтво мехенді – розпис хною.
Посол Аргентини Елена Летісія Мікусінскі відкрила виставку "Аргентина очима жінок-мисткинь"
Посольство Аргентинської Республіки в Україні спільно з інформаційним агентством «Укрінформ» та у співпраці з асоціацією «Маріанне Аргентина» та аргентинським журналом «Be Cult», відкрило унікальну фотовиставку про різноманіття та красу Аргентини та її мешканців.
Йодль – музика австрійських гір
В Австрії з'явився незвичайний маршрут, його вибирають любителі вокального стилю йодлем. Бредуть туристи долиною Циллерталь, широка стежина звужується, відкриваючи шлях тільки для найзавзятіших, і звивиста доріжка веде вгору. Зазирають мандрівники до хижки, яка має форму дзвіночка, обходять стороною найбільший ріг, прямуючи туди, де альпійські пастухи вели неквапливі музичні бесіди зі своїм стадом.
Колоритний континент. Красиві племена Африки
Повсякденне життя африканських племен може видаватися дивним навіть для мешканців цього континенту. І тільки природа і допитливі мандрівники лишаються наодинці з колоритом і незвичністю побуту етносів за межею мегаполіса.
Кров. Гроші. Пір'я
Дана розвага під суворою забороною майже у всіх країнах світу. Але любителів півнячих боїв це не зупиняє. На напівлегальні змагання завжди збираються повні зали або двори, залежно від того, де проходять криваві пташині поєдинки. Глядачі буквально смакують те, як пернаті рвуть один одного на шматки, без жалю до себе і суперника.
Закрыть
Outlook facebook page