На подіумі: Киргизстан
Одяг нерозривно пов'язаний з кочовим минулим народу і суворою погодою: у відносно невеликій за площею країні сусідять відразу кілька кліматичних зон, тому тут трапляється і нестерпна спека, і холод, що пробирає до кісток. Причому випробувати всі ці «принади» можна протягом одного дня: досить піднятися в гори чи спуститися звідти. Щоб займатися скотарством, торгувати на магістралях Великого шовкового шляху і долати неймовірні відстані на конях, треба було мати не лише неабияке здоров’я, але й відповідний одяг.
Фото lovelyplanet.соm
Його виготовляли як із тих матеріалів, що були під рукою, так і з необхідних елементів у вигляді бавовняних, оксамитових і шовкових тканин, іноді привезених із сусідніх країн. Оглянувши костюм людини, можна було визначити її соціальний статус: якщо вбрання було з більш грубих «домашніх» матеріалів, значить, перед тобою небагатий житель; якщо ж наряд м’який на дотик, а тканини приємно переливаються на сонці, та ще й прикрашені витонченими срібними чи золотими орнаментами, очевидно, що гроші у співрозмовника водяться. Утім, і багаті, й бідні носили свій одяг до останнього, зношували до дір, поки він не розвалиться, тому що ставилися до нього шанобливо, дбайливо ділили між близькими родичами після смерті господаря.
Фото kalpak-travel.com
Тепер зупинимось докладніше на чоловічому і жіночому гардеробах. Представники сильної статі, що багато працювали фізично, як основу свого наряду використовували «кементай» – розстібний повстяний халат, котрий підперезували паском. Він чудово захищав і від дощу, і від пронизливого степового вітру. Представники знаті і заможні киргизи шили собі кементай білого кольору. Наступний елемент – «джаргакшим», широкі штани із шкіри чи замші. Їх неодмінно прикрашала шовкова вишивка і продовжували чоботи із загнутими носками «өтүк ». На голові чоловіка – «калпак», спеціальна шапка, поля якої можна було піднімати й опускати залежно від яскравості сонця. Для її виготовлення використовували або оксамит, або сатин.
Читайте також: На подіумі: Аргентина
У холодні пори року замість калпака прийнято носити тюбетей, зшитий із хутра лисиці або баранця. У давнину, якщо гінця відправляли кудись із важливим повідомленням, як пропуск йому в руки давали тюбетей того, хто посилав. Цей головний убір і дотепер у киргизів популярний і почесний: під час зведення на ханство на голову обраного покладали саме його. Ще однією складовою є довга широка сорочка з оксамиту – «чапан». Сьогодні такі дедалі частіше можна побачити на літніх чоловіках. У сніг скотарі і кочівники не виїжджали з дому без «тона» – теплого овечого кожуха.
Фото lovelyplanet.соm
Що стосується жіночого одягу, то його найважливішим елементом є знаменита розстібна спідниця «бельдемчи». Її прийнято пришивати до широкого пояса. Святковий варіант відрізнявся від буденного наявністю вишивки і хутряного подолу. Найчастіше розшиту і прикрашену бельдемчи дівчата отримували від матері як посаг або як подарунок на честь народження першої дитини. Спідницю вдягають поверх «кремсала» – натільного плаття, універсального і взимку, і влітку. Ще одна неодмінна складова киргизького образа – шапочка, на котру зверху кріплять «елечек» – тюрбан з білої тканини. Уперше його прийнято вдягати, коли дружина вперше приходить жити у будинок чоловіка. Як напуття їй кажуть: «Хай з твоєї голови не впаде білий елечек» – так бажають довгого і щасливого сімейного життя. Без головного убору не прийнято виходити на вулицю. Усі незаміжні замість шапочки носять тюбетей з пір’ями. Зимовий же гардероб не можна уявити без шуби «ічек» і чобіт на дерев’яних підборах. Прикраси і коштовності киргизки носять не для краси, а як обереги, тому жінок, які хизуються ланцюжками і каблучками, в цій країні не зустріти ні у минулі століття, ні тепер. Утім, не можна не захоплюватися, розглядаючи обшиті коштовними каменями і металами ґудзики і коміри жіночих нарядів: вони ніби справжні витвори мистецтва.
Фото journalofnomads.com
Загалом якщо говорити про національний одяг Киргизстану, то в 20-му столітті йому на зміну прийшли європейські костюми, тому сьогодні всю цю красу можна побачити або на народних гуляннях, або в далеких селах і маленьких містах, де літні люди дотримуються суворих традицій. Найбільш сталим елементом виявився головний убір, котрий залюбки носять і чоловіки, й жінки. Його не прийнято кидати де заманеться, обмінюватися ним, і вже зовсім поганий знак – забути десь. Недарма кажуть, що «краще забути голову, ніж тюбетей» – символ мудрості і зрілості.
Головне фото voicesoncentralasia.org
