Каракол. Все, що варто дізнатися

Вісімдесятитисячний Каракол, розташований у 12-ти кілометрах від грандіозного витвору природи, величного озера Іссик-Куль, – одне з найбільших міст Киргизстану. Його заснували російські купці і військові наприкінці 19-го століття, використовуючи і як гарнізон для контролю південно-східних рубежів, і як гарне місце для торгівлі: через регіон проходили важливі торговельні шляхи. Окрім них, район своїми ущелинами, хребтами і долинами приваблював і науковців, серед яких був знаменитий етнограф Микола Пржевальський. Під час однієї експедиції цими краями він захворів на тиф і помер у Караколі. Через кілька років після цього цар вирішив перейменувати місто, змінивши назву на Пржевальськ. І так пішло-поїхало: за останні сто років жителі були змушені п’ять разів звикати до перейменувань «Пржевальск-Каракол-Пржевальск» – кожна нова влада вирішувала по-своєму, тому старше покоління сьогодні з певністю не знає, як називається їхні місто. Офіційно – Каракол, з 1992 року. Перекладається це, до речі, як «чорна рука» – за назвою місцевої річечки.

У пам'ять про Пржевальського лишився краєзнавчий музей. І хоча особливо ексклюзивних експонатів про самого етнографа з важким характером Миколу Михалича тут небагато, все ж, щоб ознайомитися з найбільш відомими фактами його біографії, матеріалів вдосталь.

Читайте також: 10 фактів про Киргизстан

Сам Каракол – дуже приємне місце, особливо центральна частина: старовинні мощені вулиці, купецькі особняки, торгові майданчики, пахощі прянощів і традиційні східні базари, серед яких особливо вирізняються Зелений і Скотний ринок. Перший славиться своїм безмежним вибором овочів і фруктів, а другий можна одночасно вважати і місцем торгівлі, і виставкою: з різних кінців регіону сюди звозять велику рогату худобу, укладають угоди, по-справжньому торгуються. Якийсь час слід неодмінно приділити бодай одному з них, щоб зрозуміти, що ж таке східна торгівля.

Там же, в центральній частині Каракола, є два по-своєму дивовижних релігійних об’єкти. Дунганську мечеть було збудовано без єдиного цвяха китайцями-дунганами, котрі в 1860-ті роки тікали з рідної країни, побоюючись гонінь через ісламське віросповідання. Як кажуть історики, до Киргизстану їх дісталося понад триста тисяч, щоправда, з часом багато повернулося додому. Ті, хто лишився, були приємно здивовані гостинністю місцевого населення, тому, дізнавшись, що до їхньої будівлі ніхто не ставиться вороже, вони взялися за роботу. Проектом керував легендарний майстер Чжоу Си, спеціально запрошений із Китаю. Тільки три роки у нього пішло на те, щоб підготувати дерев’яні балки. Зате коли цю роботу закінчили, мечеть зібрали, ніби конструктор, за пару днів. Так вона і прикрашає Каракол з 1910 року, а китайці і дотепер грають важливу роль у житті міста.Фото reddit.com

Другий знаменитий релігійний об’єкт – Свято-Троїцька церква, теж, до слова, дерев’яна. За більш ніж сто років свого існування вона відчула на собі всі принади радянського ставлення до культових місць: побувала і будинком культури, і спортзалом, і музеєм. Після набуття країною незалежності, 1992 року , храм, а точніше те, що від нього лишилося – напівзгнила і розграбована споруда – нарешті повернувся віруючим. Їм знадобилося три роки на відновлення, та праця була не даремною – сьогодні Свято-Троїцька церква з її зовнішнім виглядом і атмосферою спонукає навіть невіруючих до думок про вічне.
Фото triptokyrgyzstan.com

Ще одна важлива каракольська пам’ятка, саме міська, – це афлянфу, страва дунганської кухні. Місцева рецептура славиться на весь Киргизстан, тому не скуштувати – гріх. Знавці рекомендують замовляти не в кафе, а саме на ринках і базарах – там роблять «для своїх». У склад входять локшина, котру прийнято їсти руками, підлива, часник, оцет і кукурудзяний крохмаль. Афлянфу слід їсти холодним, тому він відмінно пасує до літньої спеки. У придачу до нього подають величезний пиріжок, щоб людина напевно наїлася, а вже якщо замовити «м’ясну версію», півдня ще точно нічого їсти не зможеш, хіба увечері повториш те ж саме – і ситно, і смачно.
Фото investor.kg

Після цього – саме час виїхати за межі міста, адже саме так природа створила такі пам’ятки, до яких людям за всієї поваги ніколи не підібратися, що б не будували. Куди їхати – запитання риторичне, очі розбігаються, вибір справді величезний: до послуг гостей сучасний гірськолижний курорт, траси для трекінгу, термальні джерела, грязелікарні, води Іссик-Куля, що збадьорюють, і десятки ущелин і гірських маршрутів, від яких перехоплює подих.

Давно завоювала славу одного з найкрасивіших куточків Киргизстану ущелина Алтин-Арашан зі своїми цілющими гарячими джерелами. Лікувальні води – високогірні і розташовані на висоті 2600 метрів над рівнем моря. Рідкісне поєднання радонових і сірководневих гарячих джерел, розташованих у безпосередній близькості одне від одного, додають унікальності цьому місцю. Так, наприклад, в радонових джерелах з температурою води до 50 градусів можна купатися цілий рік.
Фото triptokyrgyzstan.com

Шлях від міста Каракол до курорту потребує від 5 до 6 годин автомобілем. Це крутий підйом по гірським серпантинам уздовж берега ріки Арашан, вузьким скелястим каньйоном. Безпосередньо від Каракола до курорту всього близько 35 км, але вражаюче красивих! Доповнює особливість цього місця і той факт, що більша чатисна ущелини Арашан, зокрема, гарячі джерела курорту «Алтин-Арашан», – це заповідна територія.

Саме околиці Каракола і приваблюють значну частину туристів, що відвідують Киргизстан. Незважаючи на те, що їхня кількість сягає кількох мільйонів, кожен все одно має змогу відпочити від міської суєти і побути на самоті. Тутешні умови чудово підходять як для релаксації, так і для лікувальних процедур, і любителям адреналіну напевно нудьгувати не доведеться, вони тут всюди – на землі, і в воді, і в небі.
Фото kaktus.media

Чудово те, що природні красоти «працюють» цілий рік, тому тут немає поняття сезон. На зміну лижам і сноубордам приходять велосипеди і квадроцикли, а прохолоді Іссик-Куля – гарячі джерела і гейзери. І все це – на тлі вражаючих пейзажів, котрі нічим не поступаються альпійським, хіба що маркетинговою слабкою впізнаваністю. Будемо сподіватися, що цей тимчасовий недолік – просто стимул для розвитку турбізнесу, адже найголовніше – природа Киргизстану вічна, а значить, все буде добре і ще краще.

Головне фото pinterest.com