Левел ап в емансипації. Вони не просто замінили чоловіків, вони ними стали. У консервативній, здавалося б, Албанії досі жива традиція, за якою слабка стать може з легкістю перетворитися на сильну. Без пластичної хірургії. Ідуть на це переважно молоді дівчата.
Ці жінки відгукуються тільки на чоловічі
імена, носять чоловічі костюми, короткі зачіски і виконують зовсім нетипову для
них роботу. Їх називають «бурнеша», або «клятвені діви» – албанки, які дали
обітницю безшлюбності і відмовилися від звичного для їх співвітчизниць щастя,
щоб очолити свої родини. Дивної для суворого мусульманського суспільства
традиції все ще дотримуються в деяких містах і селах цієї країни.
Звичай брати на себе роль чоловіка в Шкіперії,
як називають свою батьківщину самі албанці, зародився багато століть тому.
Причин такого явища дві: небажання виходити заміж проти власної волі і нестача
чоловіків. Протягом усієї своєї історії ця балканська країна воювала із
сусідніми державами. У боях брало участь практично все чоловіче населення і,
звісно, мало хто повертався додому. Але й жителі однієї країни не могли знайти між
собою спільну мову. До цих пір вони живуть за архаїчним зводом правил «Канун», який фактично
сповідує кровну помсту. А її жертвами знову ж таки стають чоловіки. Тому не
дивно, що сім’ї з
великою кількістю жінок часто залишалися без годувальника, і важку роботу
виконувати було просто нікому. При цьому спадкоємцем, за «Кануном», безумовно, має
бути чоловік.
Вихід із ситуації один – найсильніша
представниця роду мусить стати тією самою «бурнеша». Дівчина відмовляється від
усього жіночого, щоб навести лад у сім’ї. Під час особливого ритуалу вона обирає
собі чоловіче ім’я, дає обітницю безшлюбності і клятву назавжди залишатися
незайманою. Натомість «бурнеша» отримує чоловічі привілеї та обов’язки. Згодом
вона повністю змінює спосіб життя і навіть набуває твердості характеру. Збоку –
це звичайний чоловік, який виконує всю важку роботу і вирішує проблеми сім’ї. І
якщо слово жінок в Албанії, в усякому разі, донедавна нічого не важило, то
клятвені діви, навпаки, заслужили на особливу повагу серед представників
сильної статі.
Сьогодні порахувати «бурнеш» вкрай
складно. Одні наводять дані в десяток осіб, інші кажуть, що в північних
албанських селищах їх проживає кілька тисяч. Відомо, що багато клятвених дів давали
обітницю ще в 60-х. Тепер, як вони самі зізнаються, особливої потреби це
робити у жінок не виникає. Адже кровна помста стала рідкістю, а до думки
слабкої статі і так дослухаються. Однак більшість «бурнеш», які все життя
провели з чоловічим обличчям, про свій вибір не шкодують.
Конвенція про охорону всесвітнього культурного і природного спадку ЮНЕСКО зобов’язує з року в рік невтомно працювати над вивченням об’єктів, що мають неминущу цінність і унікальних за походженням. Під номером 569 великого списку організації розмістилося місто Гірокастра, що на півдні Албанії, котре ми сьогодні вивчимо вздовж і впоперек.
Повсякденне життя африканських племен може видаватися дивним навіть для мешканців цього континенту. І тільки природа і допитливі мандрівники лишаються наодинці з колоритом і незвичністю побуту етносів за межею мегаполіса.
Дивні прізвиська для предметів, знайомих кожному; відома нині форма ain't (замість am not), а також літера h, що пропадає в деяких словах – все це про британську говірку кокні, колоритний діалект, що шокує консервативних англійців саркастичністю й епатажем.
Морозиво зі смаком конини, мариновані комахи, риба зі смертельною отрутою – японській кухні є чим дивувати, вражати й шокувати. І чесно кажучи, перелік цих страв не завжды сприяє апетитові. Але ми не женемося за екзотикою. Істинний гастротуризм – це спроба збагнути менталітет і відчути національний колорит через традиційну кухню...
Найперше, з чим має розібратися кожен турист, опинившись у новій країні – це із транспортною системою. Часто вона здається складною і заплутаною, і щоб збагнути її, потрібні тижні, а може, й місяці. Наша читачка Наталія Усенко побувала в Японії і ділиться своїми враженнями про найбільш комфортний і безпечний транспорт у світі.
Автори антиутопій пророкують сотні бід людям майбутнього, яким знову і знову забороняють грати весілля, та, схоже, не все так страшно. У китайській провінції Юньнань, коло самісінького підніжжя Гімалаїв, живе матріархальне плем'я мосо, якому поняття шлюбу зовсім не знайоме.
В Австрії з'явився незвичайний маршрут, його вибирають любителі вокального стилю йодлем. Бредуть туристи долиною Циллерталь, широка стежина звужується, відкриваючи шлях тільки для найзавзятіших, і звивиста доріжка веде вгору. Зазирають мандрівники до хижки, яка має форму дзвіночка, обходять стороною найбільший ріг, прямуючи туди, де альпійські пастухи вели неквапливі музичні бесіди зі своїм стадом.
Маленький тост, шматочок сиру і ковток міцної кави. «Це вам не шведський стіл!» – обурено пробурчить офіціант, дивлячись на незадоволене обличчя туриста. Щедрій українській душі не збагнути, як таким можуть наїстись місцеві. Тому перед подорожжю до нової країни варто знати точно, де звечора приготувати собі бутерброди...
Новий рік в Україні не завжди розпочинався з ялинки, а замість Діда Мороза і Снігуроньки в гості чекали пустунку Маланку і моторного парубка Василя, та й не самих, а з почтом. Усі навіженості сходили з рук: витівки ряджених несли в собі сакральний зміст, продиктований логікою міфу про поєдинок весни і зими.
Різдво приходить, накидаючи теплий кожух на плечі. Ввечері воно приносить із собою м’яке світло першої вечірньої зірки, а зранку будить білим, але теплим сонцем. Якби про відчуття Різдва хтось запитав у бабці моєї прабабці, то, гадаю, її слова були б ідентичні моїм. Бо разом із мисочкою куті із рук у руки українські покоління передають і свої традиції.
Наступним героєм нашого циклу про міський транспорт-символ стало жовте таксі Нью-Йорка. Без цих яскравих і неймовірно маневрених машин просто неможливо уявити Велике Яблуко, а надто його центр – Мангеттен. Здається, що «шашечок» тут більше, ніж людей.
Вітамінчики, загартовування, правильний режим дня... Це все добре і корисно, особливо в холоди, ось тільки іноді треба себе і побалувати й одночасно убезпечити від мікробів і застуди. У такий час найкращий засіб – глінтвейн.
Крихітка-син до батька прийшов і пропонує втекти від мами і бабусі на Північний полюс? Тільки не треба трагічних промов про люті морози, суцільну темряву полярної ночі і голодних білих ведмедів! Змовницьки підморгніть сміливцю й запропонуйте справжню чоловічу справу – навчитися будувати іглу для ночівлі в краю вічної мерзлоти під час зимових канікул.
За сприяння Посольства Сирійсько-Арабської Республіки в Україні ми відвідали Дамаск і побували у незвичайному місці. Дивіться! Якщо Ви все ще думаєте, що улюбле багатьма - морозиво, можна приготувати тільки з молока або фруктового соку - то це не зовсім вірно. Дивіться відеоролик та дізнавайтесь з чого ще роблять "охолоджуїчі ласощі"!
Кажуть, чим простіше, тим краще, але чи так це? Ми знаємо, що не всі народності сповідують цей принцип. OUTLOOK знайшов найбільш дивніі, складні і важко вимовляючі мови світу і хоче поділитися цим з читачами.
OUTLOOK часто розповідає про кухні народів світу, але, коли йдеться про Італію, писати про країну загалом було б злочином. Кожен з її двадцяти регіонів – це окремий світ зі своїми тонкощами і спеціалітетами. І нехай звання гастрономічної столиці Італії носить Болонья, її офіційній столиці Риму теж є чим похизуватися.
Традиційний японський театр кабукі завжди лишався загадкою для європейського менталітету: зрозуміти спектакль без підказок гіда може хіба що спеціаліст з культури Країни вранішнього сонця. Слово «кабукі» у перекладі значить «майстерність пісні і танцю». Чому не оперета? Суть постановки не зводиться до музичної вистави...
Наш «перуанський цикл» продовжується розповіддю про найбільш шанованих тварин у Перу. Вони – як зв'язок піж сьогоднішнім і минулим, грають важливу роль у житті цього народу. Мудрі предки сучасних перуанців, давні інки, жили у повній гармонії з усім живим, що їх оточувало. Мудрі предки сучасних перуанців, давні інки, жили у повній гармонії з усім живим, що їх оточувало.
Добре це чи ні, та подорожі до далеких планет і зірок поки що залишаються тільки на сторінках наукової фантастики та у фільмах голлівудського кінопрому. Хоча можливість космічного туризму підібралася впритул, все ж до Юпітера і Сатурна ще ой як не близько.
З 5 по 15 листопада пройде виставка "The Future of Living" ("Майбутнє життя"), організована у співпраці Посольства Республіки Словенія в Україні з Центром креативності Республіки Словенія та Музеєм історії міста Києва.
