RU  UK  EN
Статьи  >  Уяви  >  Таксі по-венеційському: гондоли

Таксі по-венеційському: гондоли

Автор: 01.07.2020 | Італія, подорожі
Мабуть, на планеті немає людини, яка би хоч краєчком вуха не чула про дивовижне італійське місто на воді. Венеція з її неповторною архітектурою, фантастичними пейзажами і власною атмосферою вже багато століть вабить людей з усіх куточків світу. І щоб відчути її на повну й побачити під несподіваним кутом, треба неодмінно поплавати на легендарних гондолах...

... про які ми розповідаємо сьогодні в рамках нашого циклу про транспорт-символ.

Від римлян до наших днів

Венеція цікава не тільки своїми незвичайними ландшафтами, а і власним законодавством, де головним пунктом є заборона використовувати в історичному центрі колісний транспорт. А враховуючи, що середмістя практично повністю у воді, то лишається всього два варіанти: або ходити пішки, що вдається не завжди, або плавати на гондолі чи муніципальних кораблях.

Матеріали за темою: Життя на воді: 7 маловідомих конкурентів Венеції

Так заведено тут уже давно, тому до човнів не те що звикли, вони буквально в крові у венеціанців. Ще древні римляни в IV-V століттях призвичаїлися використовувати місцеві канали як своєрідні магістралі, єдиною проблемою була їхня вузькість. Коли ж Венецію, попри «підтоплення», стали розбудовувати і вона набула важливого торговельного та адміністративного для всієї Італії статусу, стало очевидно, що човен має бути вузьким, аби не створювати заторів та аварійних ситуацій.

У XVII столітті було регламентовано параметри гондоли, яких дотримуються донині. Відповідно до них, довжина човна становить 11,5 м, ширина – 140 см, вага без пасажирів – 400 кг. Гондольєр не може використовувати два весла – тільки одне, знову-таки через вузькість каналів. Корпус покривають спеціальним лаком. Що стосується кольору, то всі венеціанські «лебеді» – чорні. Сьогодні ніхто вже не знає напевно, чому так склалося, але будь-який житель міста залюбки розповість романтичну історію із Середньовіччя.3540.jpgФото freepik.com

У ній ідеться про те, як молода дружина місцевого багатія і політика таємно ночами зустрічалася зі своїм коханим, який припливав до її дому на чорній гондолі, надто примітній для сусідів, адже тоді човни фарбували в будь-який колір. Розгніваний чоловік нічого не міг удіяти, адже розлучення у ті часи не практикували, тому, щоб хоч якось приховати ганьбу, видав указ, за яким усі гондоли мали бути чорними. Минули століття, але і зараз не зустріти човнів іншого кольору – навіть святкові, які використовують для весіль або інших урочистих церемоній, забарвлені так само. Цей зовнішній аскетизм став невід’ємною частиною їхнього стилю.

Найпрестижніша професія Італії

За часів Римської імперії гондолами веслували раби – зазвичай витривалі чорношкірі чоловіки, привезені до країни для найважчої роботи. Однак через деякий час ця професія стала вельми престижною, оскільки вміння майстерно лавірувати вузькими каналами, не спізнюватися і підтримувати особливу атмосферу на борту надто цінували. Мистецтво керування човном уже багато століть передають у спадок, діти в сім'ях гондольєрів змалечку опановують усі ази і готуються до іспитів, скласти які щастить лише найкращим. Венеційська асоціація гондольєрів ретельно стежить за роботою своїх членів і з кожним роком підносить планку вимог. Щоб стати гондольєром, потрібно блискуче володіти хоча б англійською мовою, досконало знати історію Венеції та й усієї Італії, а також мати гарні манери. І, певна річ, уміти добре плавати, адже тільки збоку здається, що в цьому немає нічого складного. Насправді далеко не кожен зможе впоратися з човном.281.jpgФото freepik.com

Матеріали за темою: Венеційський карнавал: «Маско, я тебе знаю!»

Нині на всю 260-тисячну Венецію працює лише 425 човнярів і 150 напарників, які їх змінюють. Робочий день триває 15 годин, за дрес-кодом обов’язково треба бути у смугастій футболці та солом'яному брилі. Оскільки туристів у місті сила-силенна ( щороку не менше 20-ти мільйонів), цей бізнес вельми вигідний. Базова 40-хвилинна поїздка коштує 90 євро, кожні 20 хвилин зверху – ще 50 євро. Попри податки і витрати, пов'язані з експлуатацією, гондольєри все одно заробляють чимало, особливо в сезон.

Водний світ

Треба розуміти, що весь центр Венеції пересувається на гондолах. Крім туристичних, канали заповнені тими, хто збирає сміття, доставляє продукти і пошту. Поліція, швидка допомога та комунальники теж використовують човни. Ті 60 тисяч венеціанців, що живуть у Старому місті, зазвичай мають хоча б один плавзасіб на сім'ю. При цьому човен неможливо купити в магазині, їх роблять тільки за спецзамовленням на верфях. Вартість найпростішого – 35-40 тисяч доларів, але межі тут немає. Термін експлуатації – 15 років.2624.jpgФото freepik.com

Утім, не всі жителі Венеції можуть подужати такі витрати, центр стрімко порожніє – місцеві продають за шалені кошти свою нерухомість заможнішим, а самі перебираються на околиці і в передмістя, де води немає, а колісний транспорт дозволено. За прогнозами деяких футурологів, через 30-40 років історичне середмістя буде заповнено тільки туристами і найбагатшими людьми регіону із власними гондолами. До слова, для цього вже все готово – практично скрізь обладнано місця для паркування, у двориках замість звичних автосервісів – майстерні, де можна відремонтувати човни. На найжвавіших водних перехрестях і магістралях – світлофори і «дорожні» знаки. Це справді якийсь інший світ, звикнути до якого надто складно, якщо ти приїжджий. Тут усе просякнуте автентичними, невловимими деталями: обличчями, усмішками, ароматами, мостами, бруківкою і плиткою. Усе фактурне, незвичайне і закарбовується в пам’яті переважно завдяки гондолам, цим чорним венеційським лебедям, котрі безшумно плинуть по воді величного міста.

Цікаві факти

Завдяки конструкції гондоли човняр прикладає однакові зусилля для її руху незалежно від кількості пасажирів, але, за технікою безпеки, на борт беруть не більше шести осіб.

На носі човна закріплено залізний гребінь «ферро». Його встановлюють не для естетики, а заради рівноваги, оскільки гондольєр перебуває позаду і може перекинути гондолу. У формі «ферро» шість виступів – стільки ж у Венеції і районів.

Приймальна комісія з Асоціації на іспиті може попросити претендента заспівати. Це вміння негласно вважають обов'язковим для тих, хто прагне стати човнярем, адже туристи на романтичних прогулянках люблять слухати пісні в живому виконанні.

2010 року гондольєром уперше стала жінка. 24-річна Джорджія Баскало отримала ліцензію і продовжила справу свого батька, який сумлінно працював понад сорок років і здобув величезний авторитет серед колег і городян.

Для виробництва одного човна потрібні матеріали, вирізані з дерев восьми видів: дуба, в'яза, лайма, модрини, ялиці, вишні, горіха і червоного дерева. З них виготовляють 280 окремих елементів для створення головного символу Венеції.

Головне фото picjumbo.com

Вам это будет интересно:
Бельгія очима Марини Орлової: Як живуть бельгійці
Марина Орлова – проектний менеджер у культурно-громадській організації. На одному з міжнародних проектів вона зустріла своє кохання – Віма, хлопця з Бельгії. Поїхати в його країну їй вдалося тільки тоді, коли Україна отримала безвіз і саме про те, як живуть бельгійці, що вони їдять на сніданок і як у них заведено відпочивати, Марина розповіла OUTLOOK.
Посольства відзначили Європейський день мов-2020!
Рада Європи спільно з Європейським Союзом оголосила 2001 рік роком Європейських мов, який став дуже успішним у всіх 45 країнах-учасницях. Цього року посольства, акредитовані в Україні, а також їх культурні центри, організували онлайн та офлайн заходи для всіх охочих долучились до розуміння культури через мову.
Віза не знадобиться: куди не пускають туристів
Певно, всі, хто тільки має зануритися у відпочинок на повну, вже запланували собі вражаючі маршрути і мальовничі місця. Щоб не зіпсувати поїздку і не побачити, як перед власним носом зачиняються двері, ми радимо ознайомитися з нашою добіркою заборонених з тих чи інших причин для відвідування локацій
Departure: Мальдіви
Подивитися на визначні пам’ятки країни, а не готелів, і наблизитися до життя мальдівців, а не сусідів по номеру, пропонує одна з найменших столиць – Мале. Перша асоціація, яка виникає при згадці Мальдів, – це щось блакитно-пасторальне. Морська гладь і невтомне сліпуче сонце, від якого хочеться закопатися в теплий розніжений пісок...
Свята краса! Що приховують найвідоміші абатства світу?
Що ви уявляєте, коли чуєте слово «абатство»? Впевнена, більшість в першу чергу згадають про Вестмінстер. А якщо я скажу, що насправді це вже не абатство? Так що ж робить ці середньовічні споруди особливими? Давайте розбиратися на прикладі споруд з різних країн Європи.
Нормандія очима Корнія Грицюка: батьківщина парасольок і субмарин.
Корній Грицюк продовжує ділитися враженнями від французької Нормандії. У попередньому матеріалі він розповідав про свій вояж до Довіля. Тепер на черзі Шербург, або Шербур-Октевіль. Подвійна назва міста з'явилася на початку 2000-х, коли Шербург злився з Октевілем.
Габон. Ласкаво просимо!
Жили-були на західному узбережжі Африки пігмеї. Нікого не чіпали. Коли були голодні, полювали і збирали горіхи з бананами. Потім прийшли мпонгве і фангі. Пізніше припливли португальці і назвали ці землі Габоном. Французи, котрі з’явилися слідом, оголосили їх своєю колонією, і лише в середині минулого століття, коли пігмеїв лишилося вкрай мало, Габон отримав незалежність від іноземців.
Відчайдушний футуризм: Японія. Частина 3. "Дух самурая"
Якщо вірити кінематографу, то типовий самурай постає перед нами як суворий, мовчазний і навіть трохи відлюдний воїн. Але цей образ усе ж ніяк не збігається з дійсністю... Олена Расенко пропонує вам переконатися в цьому, зустрівшись зі справжнім самураєм і навіть завітавши до бару, де збираються камікадзе.
Нормандія очима Корнія Грицюка: яблука, молоко та океан
Для багатьох туристів Франція – це в основному Париж із довжелезною чергою на Ейфелеву вежу, Лувр та околиці з їхнім королівським шиком або курорти Середземного моря. А ось Корній Грицюк, мандруючи цією країною, вирішив податися на північ – у Нормандію! Для наших читачів він підготував цикл подорожніх нотаток про поїздку до Атлантичного океану...
Індійське село Кодхіні: таємниця близнюків, котру ніхто не розгадав
У світі є незвичайне місце, де народжується найбільше близнюків. Хоча на перший погляд це схоже на містичний збіг, статистика змушує вірити в чудеса. Індійський штат Керала може похвалитися селом, де відбуваються незвичайні речі. Кодхіні – те саме місце, де близнюків більше, ніж у будь-якій іншій точці світу. І цьому немає майже жодних пояснень.
Відчайдушний футуризм: Японія. Частина 2 “Рибний день”
Уявити японця, який не їсть риби, так само важко, як і шотландця, який не п'є віскі. Олена Расенко розповість про унікальне місце, де нащадки самураїв купують морські делікатеси до столу.
Інчхон: корейське місто майбутнього
Інчхон вважають морськими і повітряними «воротами» Південної Кореї через наявність тут одного з найбільших морських портів країни і найкрупнішого в регіоні аеропорту. Місто стрімко розвивається – буквально за сто років воно пройшло шлях від скромного портового поселення до ультрасучасного промислового і туристичного центру.
Британська глибинка: У пошуках таємниць Альбіону
Зелені схили, порослі вересовими кущами, безлюдні приміські дороги, вузькі вулички з маленькими котеджами і садами, що п’янять своїми пахощами, – здається, що британські сільця не підкоряються плинові часу. Немов завмерлі картини героїчного фентезі, всі вони мають свою історію і готові розповісти про великі битви, хоробрих воїнів і легендарні артефакти.
Країна, що вміє подобатися: Вірменія
Олена Расенко побувала у Вірменії і тепер готова поділитися з читачами самобутністю цієї чарівної країни, в якій дійсно хочеться залишитися.
Історія однієї вулиці: Шпігельгассе
Шпігельгассе, що у перекладі з німецької означає «Дзеркальна вулиця» чи «Дзеркальний провулок» – це зовсім не найбільша і не найголовніша вулиця в Цюриху. Навіть зовсім навпаки – вона феноменально коротка і вузька, але розташована в затишних куточках міста так, що навіть рідкісний турист зможе її відшукати.
Відчайдушний футуризм: Японія. Частина 1
Олена Расенко, повернувшись з Японії, розпочинає спеціальний цикл матеріалів про цю країну. Попередження для особливо вразливих: обережно! Після прочитання розвивається гостре бажання зірватися, купити авіаквиток в таку чудову і чарівну країну висхідного сонця!
Еквадор: Бути індіанцем
Олена Расенко відвідала Еквадор і за час поїздки встигла не тільки зібрати для редакції безліч матеріалу, але й познайомитися з місцевими і навіть втратити свідомість...Один з відомих курортів Еквадору – Баньос. Маленьке, затишне містечко в кількох годинах їзди від столиці. Воно займає вузьку долину на висоті двох тисяч метрів над рівнем моря і з усіх боків оточене горами.
Інсбрук – казкове місто в обрамленні Альпійських гір
Тірольська місцевість Австрії надзвичайно самобутня. Тут своя кухня і навіть своя манера співу, а багатовікова історія відмінно поєднується з природними красотами і спортивними об’єктами. Пік різноманіття – невелике гірське містечко Інсбрук. Це адміністративний центр Тіроля, а також одне з найчистіших місць у Європі...
Листівки з Болгарії
Озброївшись закордонним паспортом та гарним настроєм, вирушайте на у так зване «ближнє зарубіжжя» - Болгарія - саме та країна, де старовинна архітектура вдало поєднується із розслабляючим морським бризом. Не вірите? А от OUTLOOK впевнений, що Павло Хоменський через свої світлини зможе вас переконати! Яскрава, по-своєму велична Софія - це must see! Гайда з нами!
Фіджі: подорож до романтиків-нащадків людожерів
Гостинність місцевих – ось що відразу ж дивує на Фіджі, а особливо враховуючи те, що всі вони – нащадки канібалів. На щастя, приготування їжі з людського м’яса вже кілька століть як не практикують. А ось стравами, наприклад, зі смаженого кажанка тут зовсім не гидують і охоче діляться рецептами з туристами.
Закрыть
Outlook facebook page