Ґранада: мавританський фрукт Іспанії

Ґранада (ісп. Granada) – найсоковитіший скарб Іспанії. Скільки всього встигло пережити це місто! У тутешніх легендах за можливість вважатись засновником прадавньої Ґранади борються біблійний Ной і вималюваний міфами Геркулес.

Ґранада зазнала одне зі своїх піднесень як цивілізація за часів іберійського племені турдетанів, ще будучи поселенням під назвою Іліберрі. А потім, уже під ім’ям Іліберіс, закохувало в себе у складі Римської імперії.

Справжню славу й найбільше піднесення ці землі отримали за господарювання тут маврів, ще в тризначних семисотих роках. З тих часів Ґранада успадкувала найвизначніші архітектурні пам’ятки, ще пізніше – готику і ренесанс, які збереглись уже після того, як потужний осередок маврів-мусульман почав перетворюватись на сучасну Іспанію.Фото guidedtour-spain.com

Назва Ґранади так і лопається соковитими зернами червоного фрукта при вимовлянні. Скільки зерен у гранаті, стільки й легенд щодо виникнення як самого міста, так і його назви. З одного боку це місто дійсно схоже на якийсь розкритий гранат з купою споруд, будиночків і вулиць, що щільно туляться одне до одного. Жителі також розповідають, що поселення назвали на честь найкрасивішої дівчини, яку знайшли у гроті біля тутешньої річки Дарро. А от різні історичні папери свідчать про те, що назва Ґранади вибудувалась на рештках давньоєврейських слів «Гарнатха Аль Яхуд», що у перекладі означає «Висока гора».

Білими прожилками тягнуться вузенькі вулички, ледь-ледь розриваючи тісняву міста, але вони ніколи не розчарують знахідками, до яких вас приведуть.

В усій Іспанії важко знайти місце, яке б могло перевершити Палац Альгамбра – найвизначнішу пам’ятку мавританської архітектури й ісламського мистецтва. «Червоний замок», а саме так дослівно перекладається з арабської L`Alhambra, звели ще в XIII-XIV століттях, відводячи йому роль резиденції Ґранадського емірату. Більш ніж на десяти облагороджених гектарах землі дерево, камінь і кераміка утворили запаморочливі орнаменти. Чого лише вартий Левовий двір палацу – в колі витончених, різьблених аркадних галерей розташувався фонтан, котрий тисячоліттями сумлінно підтримують дванадцятеро мармурових левів. Фото matadornetwork.com

У поєднанні із садовими ансамблями Альгамбра створює враження, що маври будували тут шматочок «раю на Землі». Як і весь район Альбайсін, що приліг біля його підніжжя і колись вважався центральним у місті. Маври тут гарно налаштували собі побут і на століття залишили свої випрані до білизни будиночки, що тісненько застелили всі пагорби.

Альбайсін перетікає в циганський район Сакромонте, який сповнює ряди білих будівель стукотом підборів, хлопками долонь і цоканням кастаньєт – саме тут народжувалося фламенко.Фото pinterest.com

Поговорюють, що саме з цих місць виходили найчарівніші андалусійки. Секрет Сакромонте – це його печери. Саме там ще з 15-го століття селились іспанські роми – гітанос. Власне, їх і сьогодні можна там відшукати, тільки тепер такі печерні житла мало чим відрізняються від звичайних – побут облаштовано згідно з усіма правилами сучасної цивілізації. В атмосфері мовчання і захоплення публіки в тутешніх печерах влаштовують вечори того самого фламенко.

Спокійно спостерігаючи за голосним життям циганського району, височіє на горі Вальпараісо Абатство Сакромонте, або Бенедиктинський монастир. Роками сонце купало й прало його у своєму промінні, залишивши Абатству зблідлі, вигорілі стіни й димчасті згадки про те, що колись саме тут загинув покровитель Ґранади – Святий Сесіліо.Місцеві дерева й зелені рослинні паркани римують сьогоднішні кроки перехожих із тими, що відбивались тут декілька століть тому.

Ця поезія стає більш чіткою і милозвучною, якщо прямувати до південного сходу міста. Саме в цій частині Ґранади жив один з найвизначніших іспанських поетів ХХ століття – Федеріко Ґарсія Лорка. «Хто не бачив Ґранади, той нічого не бачив», – закохано казав колись письменник про місто, в якому провів більшу частину свого життя. Напевно, сьогодні можна сказати: «Хто не побував у музеї Федеріко Ґарсія Лорки, той не побував у Ґранаді». Адже як можна відчути місто, не завітавши в гості до його найбільшого шанувальника!

Будинок-музей зберігає велику кількість речей, завдяки яким Лорка перетворював буденність середовища на суцільну поезію і мелодику.Фото pinterest.com

Можна собі уявити, якими довершеними були Сади Семіраміди із Семи чудес світу, коли потрапляєш у парки давніх правителів і бачиш усю їхню досконалість. Хенераліфе саме такий. Від центральної частини цього садово-паркового комплексу – Двору Патіо-де-ла-Асекіа – тягнеться Королівський фонтан, ловлячи своїми таємничими водами зацікавлені відображення допитливих. Усю територію парку охороняє гідний конвой із зелених рослин – геометричних кущів і відточених дерев з квітковими і фруктовими погонами, а невеликі фонтани омивають тіла тисячолітнього каменю. Хенераліфе за відповідних температурних умов консервує у прохолоді свій статус колишньої резиденції арабських правителів.Фото thecrazytourist.com

Гастрономічна Ґранада варта не меншої уваги, ніж її архітектурні пам’ятки. Різноманітні бари, кафе та ресторани приваблюють до себе, чимало з них мають витримку у сто років.

Заходячи в головний Кафедральний собор Ґранади бачиш, як земля поєднується з небом. Височенні білі колони і склепіння тягнуться кудись вгору, ніби намагаються пробити перепону між світом земних і святих. Стіни храму вкриті позолотою і розписами. Кафедральний собор будували практично 200 років, з 1523 по 1703, тому його архітектура увібрала риси всіх епох – від готики і рококо до класицизму і епохи Відродження.

Варто хоча б скуштувати вина із сиром чи шинкою у найстарішому ресторані Taberna Casa Enrique (Таверна Каса Енріке), на стінах котрого – фотолітопис життя закладу, яке почалося далекого 1870 року. Чи завітати у трошки молодше кафе 1907 року Gran Café Bib Rambla (Гранд Кафе Біб Рамбла), щоб оцінити традиційні страви Андалусії. Або ж відчути атмосферу Restaurante Sevilla (Ресторан Севілья), у якому тамували голод такі завсідники, як Сальвадор Далі та Марлон Брандо.Фото spaniagid.ru

І навіть якщо ви не надумаєте завітати до якогось закладу, вас все одно звабить своїми ароматами місцева вулична їжа. Не опам’ятаєтесь, як у ваших руках опиниться теплий конвертик зі смаженими каштанами, чи з маленькими бараболями в мундирах, помазаних сиром і маслом, або ж не втримаєтесь спробувати їстівний грушоподібний кактус, запиваючи все з’їдене напоєм granizado (гранізадо) зі смаком цитрусових чи кави. Відвідати Ґранаду варто, щоб зрозуміти, який він на смак – цей іспансько-мавританський фрукт.

Головне фото veebrant.com