Інтерв'ю з фотохудожником Сергієм Маліковим

Пане Сергію, яким був шлях до професії фотохудожника ? Чи можна про вас сказати, що творчість просто взяла верх в один момент?

На жаль, в моєму випадку — ні. Цей справді був довгий і досить тернистий шлях. Він тривав цілих 40 років. Я писав картини та фотографував з раннього дитинства. Потім присвятив своє професійне життя роботам у якості художника-оформлювача, театрального сценографа. Займався і комп'ютерною графікою і дизайном. І лише останні декілька років фотомистецтво повноцінно заполонило моє серце.

Фотохудожники часто бачать красу лише через призму камери, не заважає вам це насолоджуватися красою навколо без неї?

О, ні! Мене вистачає і на те й на інше ! Хоча останні декілька років камера зі мною скрізь. Я корю себе якщо не зафіксовую те, чим насолодився, що мене пройняло чи викликало емоції. Можу забути вдома парасольку, сумку, але камеру — ніколи.

У багатьох творчих людей є момент, що кардинально змінив їх життя, коли виникає головний проєкт чи повністю змінюється курс, чи просто діяльність присвячується чомусь конкретному. Ви ще в процесі пошуку чи мистецьке осяяння і такий переворот вже до вас прийшов?

Цей момент настав, адже я знайшов справу свого життя, справу, що вабить мене щодня, що подобається і спонукає до розвитку. Це дуже виважене рішення бути фотохудожником і одночасно цікавий процес пізнання самого себе, своїх вмінь, острахів, навіть. І можливо це зазвучить зараз занадто пафосно, та бачу в цій справі свою місію. Усе життя до цього моменту сприймаю як досвід без якого б у цю професію не прийшов би ніяк.

Проєкт «Шляйки», до речі, з неординарною назвою, крокує містами України та світу. В чому його ідея, і де вже побувала ваша «валіза» з фотороботами?

Знаєте, для мене назва навпаки дуже банальна. Бо «Шляйки» це від шлятися… прогулюватися, бендятися… і я це й роблю, але з фотокамерою.))) Ідея проєкту теж проста : світ складається з деталей і їх намагаюся зафіксувати. Деталі в цьому проєкті універсальні та одночасно або є лише тут і зараз, або є скрізь. Наприклад, бруківкою вислані дороги у тисячах міст світу. Такі речі є однаковими та зрозумілими усім без виключення. Тому і виставки ми проводимо у різних країнах світу без побоювання бути не зрозумілими. А валіза з моїми фотороботами подорожувала вже Ужгородом, Харковом, Києвом,Тель-Авівом, Віднем, посольствами іноземних держав в Україні.

«Шляйки» у цифрах — це …

12 000 робіт зараз складає цикл «Шляйки»

130 найбільша кількість експонованих робіт за раз (Ужгород, 2017 р.)

в 16 країнах знаходяться роботи Сергія Малікова

70 – максимальна кількість робіт замовлених для приватних київських інтер’єрів.

Буду відвертим у мого продюсера та за сумісництвом дружини амбітний план повністю заполонити усі вільні зовнішні та внутрішні простори моїми фотокартинами. Ми працюємо в цьому напрямку. Вони точно позитивні, є й ті що несуть філософські сенси й спонукають до роздумів.

Чому ви прискіпливо розглядаєте деталі, а не показуєте пейзажі, наприклад, глядачам ?

У мене від народження далекозорість – тож обраний стиль частково й визначений цією природною особливістю. Я так намагаюся збалансувати свій зір, коли знімаю те, що ближче))))))) А якщо серйозно, в моєму доробку є і пейзажі й портретні зйомки, але вважаю, що поруч багато професіоналів, яким це вдається краще за мене. А «вулицю», яку я переважно фіксую я гадаю мені вдається відчути більш глибинно і виокремити саме те, що варте уваги. Непомічене іншими є цікавим і видимим для мене, а згодом для глядача в моїх роботах.

А що далі? Ви будуєте собі плани, чи пливете за течією у вирі життя?

Нові плани з’являються і зникають з однаковою швидкістю. Вони реалізовуються і вже генеруються якось спонтанно інші. Я наче постійно в гонитві за фантазією мого продюсера. Її важко наздогнати.

Деякі з цікавих ідей, на жаль, не можна здійснити в нашій країні. Та надія помирає останньою. Життя покаже, що реально втілити, а що ні.

Що для вас є зоною комфорту для творчості, за яких умов відчуваєте, що робота буде якісною.

В цьому сенсі в мене немає жодного райдеру, цікаві місця — то це єдина передумова для моєї творчості. Мені не потрібно штучно створювати натхнення, шукати те, що спонукатиме для роботи. Я в процесі завжди.

Які країни ваблять вас для фотопрогулянки? Де має побувати ваша камера?

Всі без виключення. І єдине про що шкодую, що часу не вистачить їх об’їхати. Але б дуже хотілося. Поки на моєму туристичному рахунку 10 країн.

Як митця особливо захоплює Італія.

Серед міст з wish list : Венеція, Барселона, Лондон. Якщо в мене буде в планах зробити фотосерію деталей присвячених якійсь культурі, то тут безперечно, надам перевагу культурі Японії та народу Майя.

Сьогодні ваші роботи лише фотомистецтво? Комерційний ринок для фотохудожників України є комфортним і придатним для продажів? Як він розвивається?

На жаль, фотографія в Україні ще не стала в глобальному розуміння предметом мистецтва. Можливо, тому що розмиваються кордони між тими, для кого це професія й аматорами. Ми живемо в час, коли усі щось фотографують… діляться цим у мережах. Техніка сьогодні й справді дозволяє багатьом людям вважати, що вони розуміються на створенні фотографій. Та чи насправді це так? Я б визначив, що ринок професійної фотографії почав хоча б «вимальовуватися» лише останні декілька років. До прикладу, у Німеччині понад 150 галерей що спеціалізуються виключно на фотомистецтві та продажах фоторобіт.

Де є ваші роботи окрім галерей та приватних колекцій?

Сотні моїх робіт передані в благодійні фонди, лікарні, соціальні заклади. В одних випадках, вони прикрашають стіни закладів, де необхідно щось життєстверджувальне, в інших – були продані для збору коштів на допомогу тим, хто її потребував. В столичних банках, готелях та офісах теж зустрінете мої роботи.

Чи думали ви коли-небудь про колаборації з іншими митцями, чи ви одинак-індивідуаліст у роботі?

Мав декілька проєктів з музикантами та скульпторами й відкритий до втілення найнеординарніших ідей. Хотів би попрацювати з талановитою українською молоддю.

Що для вас є еталонним у світі фотографії

Тільки емоції.

Головне фото: ФБ Сергія Малікова