Історія однієї вулиці: Пікаділлі Стріт
... оскільки прогулявшись лише нею самою, відразу збагнеш, що ж таке Лондон і з чим його їдять.
Саме слово Пікаділлі, хоч уже міцно асоціюється зі столицею Великої Британії, все-таки не надто англійське, погодьтесь. Утім, і вулицю, і її початок – площу Пікаділлі – лондонці не те, що люблять, вони вважають все це справжнім серцем свого міста. І назва їм зовсім не ріже слух, тим більше, якщо бодай трохи зазирнути в історію. До XVII століття Пікаділлі Стріт була португальською, і хтозна, як би ми називали її сьогодні, якби 1612 року місцевий бізнесмен Роберт Бейкер не купив там велику ділянку для зведення особняка і крамниці комірців при ньому. Саме цей магазин, де продавали модні на той час жорсткі комірці-пікадили, не тільки дав змогу Бейкеру сколотити божевільний статок, але й поклав початок спершу народному, а потім й офіційному перейменуванню – замість Португальської вулиці лондонці отримали вулицю Пікаділлі.
Фото pinterest.co.uk
Слідом за Бейкером в цю частину мегаполіса потягнулись й інші успішні бізнесмени і промисловці, і вона стала перетворюватися на фешенебельний район, чия основна забудова відбулася в середині XVII століття. І саме архітектурою тих часів і стилів милуються як туристи, так і корінні містяни. Сама ж площа, одна з головних пам’яток, нерозривно пов’язаних з Пікаділлі Стріт, з’явилася у своєму нинішньому вигляді набагато пізніше – вже в XIX столітті. Тоді міська влада вирішила створити тут транспортний і торговий вузол, з’єднавши одразу кілька центральних вулиць. Двадцяте століття додало просторові станцію метро і гігантські рекламні екрани, котрі за всю свою історію були вимкнуті лише кілька разів, наприклад, у дні смерті Черчилля чи принцеси Діани.
Нашу прогулянку по Пікаділлі Стріт ми розпочнемо з місця, звідки починаються майже всі екскурсії, а закохані призначають побачення – біля фонтану з фігурою оголеного янгола. Його свого часу замовив лорд Ешлі Шафтсбері – знаменитий філантроп і меценат. За задумом дизайнерів і замовника, статуя Антероса символізує зріле й обдумане кохання. При цьому самі лондонці у всі часи ставилися до неї дещо скептично і придумували куди більш вульгарні концепції. Як би там не було, фонтан має величезну популярність. Рухаємося далі, а точніше спускаємося під землю, але не для того, щоб проїхатися на метро, а щоб потрапити в … театр. Легендарний Критеріон-театр, що прославився сміливим постановками і революційними технічними ефектами, розташувався практично під землею. Це дало йому змогу не тільки пережити кілька масштабних перебудов центру міста, але й стати в роки Другої світової війни стратегічно важливим об’єктом: на час бомбардувань тут не тільки ховалися перехожі, але й співробітники Бі-бі-сі використовували його як резервну студію, щоб безперебійно вести трансляції. У наш час Критеріон-театр – це цілий розважальний комплекс із власними студіями, галереями, де можна культурно і приємно провести цілий день.
Фото theculturetrip.com
Наступна наша зупинка – будівля з листівок, ще один символ Лондона – Королівська академія мистецтв. Напевно, легше назвати художників, котрі тут не вчилися чи не викладали, оскільки серед випускників – всі зірки британського і світового живопису. Сама помпезна будівля, тихі двори, що рідкість для центру, і, звісно ж, творча атмосфера – вже багато століть допомагають талановитим тутешнім студентам вивчати високе мистецтво. Що цікаво, хоч академія і королівська, вона живе завдяки виставкам і внескам за навчання і не приймає жодної фінансової допомоги ні від уряду, ні від королівської сім’ї.
Ще один цікавий об’єкт на Пікаділлі Стріт – найрозкішніший британський готель – «Рітц». Збудований 1906 року, він має бездоганну репутацію і слугую пристанищем для впливових і забезпечених гостей, що відвідують Лондон. На початку нашого століття всередині було проведено генеральну реконструкцію номерів, котра додала і без того чудовому британському стилю високої технологічності. Тут справді переплелися і нові технології, і традиції, котрі свято шанують. Тому, навіть якщо ви зупинилися в скромнішому готелі, але готові розстатися з енною сумою грошей, неодмінно заходьте в «Рітц» на п’ять годин вечора, попередньо замовивши столик в готельному ресторані – тут проводять щоденне англійське чаювання.
Фото fonday.ru
Як би ми не поспішали на файф-о-клок, не можна не зазирнути у магазин Фортнума і Мейсона, котрому вже майже триста років, оскільки саме тут можна прикупити продукти, що потрапляють на королівський стіл. Шоколад, випічка, чай на вагу, делікатеси – все це тепер і до послуг заможних відвідувачів, котрі мріють власним шлунком відчути, чим харчуються члени королівської родини.
Загалом на Пікаділлі все або королівське, або богемне, тому, якщо бюджет обмежений, достатньо просто споглядати навколишню красу і відкласти дегустації і відвідини до кращих часів. Це справді найбільш фешенебельна і дорога вулиця зовсім недешевого у принципі Лондона, наповнена окрім тих об’єктів, про які ми розповіли, ще десятками закритих, елітних – клубів, ресторанів, співтовариств. Там можна посидіти в кріслі Чарльза Дарвіна, на власні очі побачити посмертну маску Наполеона чи випити віскі за столом, сколоченим із дощок судна адмірала Нельсона. Щоб потрапити туди, часто не вистачить навіть серйозних статків: у багато місць вхід суворо за приналежністю до знатних сімей, за походженням або заслугами перед Королівством, оскільки кругом будуть сидіти лорди, сери і найближчі родичі Корони. Пікаділлі Стріт сміливо можна назвати двосторонньою вулицею: перша її сторона галаслива, відкрита для туристів, а друга – закрита, наповнена таємним форматом «тільки для своїх». І в цьому, напевно, ще одна принада, оскільки, гуляючи тут, можна не лише розглядати, але й фантазувати. 
Фото jaani.net
Головне фото telegraph.co.uk
