Кіно по-нігерійськи
Серед всіх мистецтв найважливішим є…
Раніше технологічна відсталість і поголовна бідність не давали змоги розвивати там кінематограф, який був і лишається одним із найбільш витратних видів мистецтва. Відтак ще 30-40 років тому кінотеатри цієї величезної країни можна було полічити на пальцях однієї руки. Ці заклади з кондиціонерами, кафе і зручними меблями вважали елітарними, і приходили туди найчастіше не для того, щоб переглянути той чи інший фільм, а щоб укріпити свій статус. Тому коли наприкінці 60-х сьогоднішній класик Оле Балогун, у ті роки співробітник посольства у Франції, за власний кошт зняв ліричну картину «Мости Парижа», на Батьківщині її мало хто бачив. А тим часом це був, як визнають кінознавці, перший нігерійський фільм.
Фото chathamhouse.org
Зате для самого Балогуна це стало початком великого шляху – він покинув дипломатичну службу і з головою занурився у мистецтво. Його перші картини були справжнім інтелектуальним кіно, яке завжди цінували на Заході, от тільки до свого глядача Балогун не міг достукатися, перш ніж почав знімати класичні жанрові фільми, засновані на фольклорному матеріалі. Тут що називається «поперло», і режисер став справжнісінькою знаменитістю вдома – глядачі полюбили його міцні бойовики і душевні мелодрами, серед яких культовими стали «За свободу» і «Влада грошей».
Читайте також: Кано - найстаріше місто Нігерії
Прорив
У Балогуна з’явилися не тільки фанати, а й однодумці, однак дорожнеча кіновиробництва не давала їм змоги розігнатися і почати знімати часто. І ось наприкінці 80-х відбуваються дві події, завдяки яким сьогодні Нігерія посідає друге місце у світі після Індії за кількістю знятих фільмів, давно обігнавши США з їхньою «фабрикою мрій». Першою стала технічна революція і можливість знімати фільми спочатку на відеокасети, а потім і на цифру. Другою – створення національного телебачення, котре дуже жорстко регулювало процентне співвідношення національного продукту і закордонного. Тому коли у 80-х- 90-х у розвинених країнах на відеокасети знімали весілля і «хоум-відео», нігерійські кінематографісти засукавши рукава піднімали кіноіндустрію і заповнювали канали своїм контентом, щоб ті не позбулися ліцензії.
Фото irs.iol.co.za
Ці візуально напіваматорські фільми з наївними сюжетами цілими днями йшли по телевізору і розметалися на відеокасетах як гарячі пиріжки. Кінотеатри все ще лишалися місцями богемними, тому більшість картин знімали для домашнього перегляду на відеомагнітофоні, а з появою цифри – на DVD. «Життя в неволі», «Бандитська королева» – це не просто місцеві шедеври, а справжні блокбастери, котрі свого часу принесли своїм творцям величезні гроші. Бюджети і доходи стрічок, звісно, не порівняти з американськими чи європейськими, однак народне визнання і сам оборот – багато вартують.
Фото i.ytimg.com
Сьогодні
У наші дні Нігерія продовжує переживати кіношний бум. Щороку виходять сотні фільмів, і практично всі вони окупаються. Середні витрати на виробництво картини – 15 тисяч доларів. Знімальний період триває не більш як два тижні, декорації ніхто не будує – все знімають у реальних квартирах і на реальних об’єктах. Місцеві зірки, серед яких Бетсі Ікемі, Халіма, Стефані Окере та інші, заробляють близько 10 тисяч доларів на місяць, що для Нігерії – величезні гроші. На дисках фільми розпродають за 1-2 $, зате кількість копій вражає – 200-300 тисяч. Усе це дає змогу Ноллівуду мати близько півмільярда доларів на рік чистого прибутку.
Фото businessdayonline.com
За аналогією з Лос-Анджелесом місцева еліта заселила фешенебельний район Сурулеле у колишній столиці Лагосі. Сотні сценаристів, режисерів і продюсерів не покладаючи рук щодня запускають нові проекти. Серед улюблених жанрів – трилери, політичні драми і романтичні історії. Як кажуть нігерійські кінематографісти, хепіенд обов’язковий, адже життя в Нігерії важке, тому глядач має не просто забути про біди і повірити в щасливе майбутнє героїв і себе, а зло, хай то бандит чи корумпований чиновник, має бути покарано.
Фото 1.bp.blogspot.com
Варто сказати, що стрічки нігерійських авторів мають велику популярність по всій Африці. Навіть спеціалісти і кінознавці кажуть про те, що серед тисяч картин можна знайти справжні алмази, котрі хоч сьогодні можна сміливо показувати в Каннах, а кількість поступово переходить в якість. Мало того, в Гані і Ліберії, де намагаються підняти власне мистецтво, влада забороняє кіно, зроблене в Нігерії, і знищує диски з фільмами з метою захистити власного виробника. Утім, Чорний континент – це величезний ринок, тому ділки Ноллівуду не впадають у відчай: на їхню продукцію завжди буде попит. Тим більше в останні роки точаться розмови про можливу копродукцію з європейцями і американцями, оскільки економічним успіхом нігерійського кіно вже зацікавилися на Заході. І хтозна, можливо, вже зовсім скоро люди з усього світу будуть їхати в Лагос, щоб повчитися у місцевій кіношколі і дізнатися, як за три копійки зробити народний хіт. 
Фото static01.nyt.com
Головне фото nytimes.com
