From Київ with торт
Гастрономічна легенда української столиці, та й загалом усієї країни, вражає своїм вишуканим смаком уже понад шість десятиліть. Офіційна дата старту «Київського торта», найпопулярнішого сувеніра з Києва – 1956 рік. Його створення вже давно обросло міфами і таємницями, які можна розділити на два великих концепти появи торта: випадковий і спланований. Відповідно до першого, десерт, якому судилося стати хітом продажів, страшенним дефіцитом і навіть своєрідною валютою за радянських часів, з'явився внаслідок помилки молодої співробітниці кондитерської фабрики-гіганта, названої в 1950-ті ім'ям Карла Маркса. Нібито 17-річна кондитер Надія Чорногор забула прибрати яєчні білки в холод, і вони простояли всю ніч у теплі, перетворившись на напіврідку масу. Зранку, діставши гарного прочухана від начальника, дівчина, мовляв, запропонувала приховати помилку та приготувати на основі цих білків хрусткі коржі з горіхами, доповнивши їх кремом «Шарлот» і прикрасивши поверхню кольоровими орнаментами. І ось саме так, щоб викрутитися, Надія Чорногор і її шеф Костянтин Петренко вигадали основу, котра вразила своїм незвичним поєднанням високих фабричних начальників, і ті схвалили масове виробництво тортів, яким, щоб надто не сушити голову, було вирішено дати назву «Київські».
Фото medium.com
Друга версія, безумовно, не така романтична, а, радше, навіть прозаїчна. За нею на вже згаданій фабриці кондитери проводили за вказівкою згори різні експерименти зі створення нових видів тортів, адже перед ними стояло традиційне для тих часів завдання зробити щось нове «до святкової дати». І ось під час тестування рецептур для кремів і коржів було придумано, а пізніше вдосконалено те поєднання, яке буде зберігатися в найсуворішому секреті й припаде до смаку мільйонам. На користь цієї версії свідчить той факт, що в «Київському торті», відповідно до оригінального рецепта, мали бути настільки рідкісні й дорогі для України горішки кеш'ю і пальмова олія, про які в 50-х без спеціальних постачань і знати ніхто не знав. Однак у ті роки СРСР тісно дружив та активно торгував з Індією, і саме за допомогою зв'язків у комуністичній верхівці керівництво Київської кондитерської фабрики отримувало для своїх кулінарних випробувань цінні продукти. Тому ніхто випадково не міг винайти торт з таких дорогих інгредієнтів.
Фото etsy.com
Як воно було насправді, сьогодні вже точно невідомо, кожен любитель торта може дотримуватися тієї історії, котра йому ближча, тож поговорімо про стовідсоткові факти. Уже в 60-х, побувавши спершу модною новинкою, «Київський» за ціною в три карбованці тридцять копійок (при середній місячній зарплаті в 100 крб) стає найвідомішим десертом у всьому Радянському Союзі. З огляду на гігантський попит, його продавали одразу в кількох точках міста, утім, це ніяк не впливало на дефіцитний статус торта, а отже, щоб поласувати чи купити його на подарунок, людям доводилося стояти кілометрові черги і переплачувати. Продавці таких крамниць, як «Українські ласощі» та Центральний гастроном, що реалізовували торти, ставали найважливішими друзями родини і мало не родичами, адже їх можна було просити притримати бажаний десерт.
Їхати чи летіти кудись з Києва і не привезти солодкий сувенір – було одним з найстрашніших «злочинів» тих років, навіть родичі сварилися, не кажучи вже про друзів і колег, які чекали на заповітний десерт майже так само, як і саму людину. Сьогодні в це складно повірити, але спеціально для транспортування в далекі республіки – на Кавказ і в Середню Азію – ласощі заморожували і дбайливо везли в покривалах, щоб вони не зіпсувалися в дорозі чи не пом'ялися. Знамениті круглі коробки, на яких спочатку було зображено Пішохідний міст на один з островів на Дніпрі, а потім і другий символ Києва – каштан, мали статус культових, і їх ніколи не вистачало, навіть попри виробничі потужності, адже робоча норма одного кондитера за зміну на фабриці становила 120 тортів, а з огляду на число працівників у цехах, навіть уявити складно кількість продукції...
Фото focus.ua
У кризові 80 – 90-ті майстри, які радували «Київським», до останнього опиралися наступу капіталістичних реалій з його дорожнечею, коли від кеш’ю доводилось відмовлятися на користь дешевшого фундука, а згодом арахісу. Спочатку зменшилася саме кількість виготовлених тортів, що перетворило їх в останні роки існування СРСР на неабиякий дефіцит, через це солодощі навіть крали в транспорті та на вулиці. А потім головний сувенір і зовсім зник з продажу на деякий час.
Сьогодні «Київський» випускають в достатній кількості і він продовжує подобається багатьом. І хоч нині є неймовірна кількість тортів у магазинах, і тепер за них не потрібно переплачувати або «діставати», легендарний десерт не став менш бажаним і сувенірним – його з ностальгією везуть з України як ті, хто жив ще за СРСР, так і нове покоління туристів, у тому числі й західних, адже, відкинувши всі легенди та фольклор, торт і справді неймовірно смачний і оригінальний. Якби він не був таким, то просто не вижив би в умовах вільного ринку, коли на пострадянські прилавки хлинули товари з усього світу. Отож «Київський торт» повністю заслуговує на увагу і народну любов, яка виникла понад шістдесят років тому.
Міні-скульптура «Київський торт» авторства художниці Дарини Вовк у Києві, фото mag.relax.ua
Головне фото 1plus1.ua
