Погляд у майбутнє: Модернізація суспільної свідомості Президент Республіки Казахстан Нурсултан Назарбаєв

Прагматизм є протилежністю марнотратства, пихи, життю напоказ. Культура сучасного суспільства – це культура поміркованості, культура достатку, а не розкоші, це культура раціональності. Уміння жити раціонально з акцентом на досягнення реальних цілей, з акцентом на освіту, здоровий спосіб життя і професійний успіх – це і є прагматизм у поведінці. І це єдина успішна модель у сучасному світі. Коли ж нація і індивід не орієнтовані на конкретні практичні досягнення, тоді і з'являються нездійсненні, популістські ідеології, що ведуть до катастрофи.

На жаль, історія дає нам чимало прикладів, коли цілі нації, що були ведені нездійсненними ідеологіями, зазнавали поразки. Ми бачили крах трьох головних ідеологій минулого століття – комунізму, фашизму і лібералізму. Століття радикальних ідеологій пройшло. Потрібні чіткі, зрозумілі і спрямовані у майбутнє установки. Такою установкою може бути орієнтація на досягнення конкретних цілей з розрахунком своїх можливостей і меж, як людиною, так і нацією в цілому. Реалізм і прагматизм – ось гасло найближчих десятиліть.

3. Збереження національної ідентичності

Саме поняття духовної модернізації передбачає зміни в національній свідомості. Тут є два моменти.

По перше, це зміна в межах національної свідомості. По-друге, це збереження внутрішнього ядра національного «Я» при зміні деяких його рис. У чому полягає небезпека панівних моделей модернізації сьогодення? У тому, що модернізація розглядається як перехід від національної моделі розвитку до якоїсь єдиної, універсальної. Але життя незмінно доводить, що це помилка! На практиці різні регіони і країни виробили свої моделі.

Наші національні традиції і звичаї, мова і музика, література і весільні обряди, ‒ одним словом, національний дух, повинні вічно залишатися з нами. Мудрість Абая, перо Ауезова, проникливі рядки Джамбула, чарівні звуки Курмангази, вічний поклик аруаха – це тільки частина нашої духовної культури. Але модернізація полягає і в тому, що ряд архаїчних звичок і пристрастей, що не вписуються у глобальний світ потрібно залишити у минулому.

Це стосується і такої особливості нашої свідомості, як регіональний поділ єдиної нації. Знати і пишатися історією свого краю – справа потрібна і корисна. Ось тільки забувати про те, що має набагато більше значення – про належність до єдиної і великої нації – не можна. Ми будуємо мерітократичне суспільство, де кожен повинен оцінюватися за особистим внеском і за особистими професійними якостями. Така система не терпить кумівства. Це форма розвитку кар'єри у відсталих суспільствах.

Завдання полягає не в тому, щоб займатися перерахуванням позитивного і негативного у накопиченому досвіді. Воно полягає в тому, щоб зрозуміти два непорушних правила. Перше. Ніяка модернізація не може мати місця без збереження національної культури. Друге. Щоб рухатися вперед, потрібно відмовитися від тих елементів минулого, які не дають розвиватися нації.

4. Культ знання

Прагнення до освіти завжди було характерним для нашого народу. Багато що було зроблено за роки Незалежності. Ми підготували десятки тисяч молодих фахівців у кращих університетах світу. Початок, як відомо, було покладено програмою «Болашак» («Майбутнє») ще на початку 90-х років минулого століття. Ми створили ряд університетів дуже високого рівня, систему інтелектуальних шкіл і багато іншого.

Але культ освіти повинен бути загальним. І тому є жорстка і зрозуміла причина. Технологічна революція веде до того, що в найближчі десятиліття половина існуючих професій зникне. Такої швидкої зміни професійного вигляду економіки не знала жодна епоха.

І ми вступили до цієї епохи. В таких умовах успішно жити зможе тільки високоосвічена людина, яка може відносно легко змінювати професію саме завдяки високому рівню освіти. Тому Казахстан сьогодні у числі найпередовіших країн світу за часткою бюджетних витрат на освіту. Кожен казахстанець повинен розуміти, що освіта – найфундаментальніший фактор успіху в майбутньому. У системі пріоритетів молоді освіта повинна стояти на першому місці. Якщо у системі цінностей освіченість стане головною цінністю, то на націю чекає успіх.

5. Еволюційний, а не революційний розвиток Казахстану

У цьому році виповниться 100 років від дня тих радикальних змін у величезній частині Євразії, що відбулися у жовтні 1917 року. Все ХХ століття пройшло під знаком революційних потрясінь. Кожен народ отримує свої уроки з історії. Це його право, і не можна нав'язувати іншим свою точку зору. Але також ніхто не має права нав'язувати нам своє суб'єктивне бачення історії. А уроки ХХ століття для нашого народу були багато у чому трагічні.

По перше, був зламаний природний шлях національного розвитку і нав'язані чужі форми суспільного устрою. По-друге, завдано страшного демографічного удару по нації. Удар, який позначався протягом цілого століття. По-третє, ледь не було втрачено казахську мову і культуру. По-четверте, територія Казахстану перетворилася у багатьох регіонах на територію екологічного лиха.

Звичайно, в історії не буває тільки чорного і білого кольору. XX століття принесло чимало позитивного Казахстанові. Це індустріалізація, створення соціальної та виробничої інфраструктури, формування нової інтелігенції. Певна модернізація відбулася. Але це була модернізація території, а не нації. Ми повинні чітко розуміти уроки історії. Епоха революцій не пройшла. Вони сильно змінилися за формою і змістом. Але вся наша нещодавня історія говорить прямо і недвозначно: тільки еволюційний розвиток дає нації шанс на процвітання. В іншому випадку ми знову потрапимо в історичний капкан.

Еволюційний розвиток як принцип ідеології має бути одним з орієнтирів і на особистісному, індивідуальному рівні для кожного казахстанця. Звичайно, еволюційний розвиток суспільства як принцип не означає вічної консервації, але важливо зрозуміти не тільки уроки історії, а й приклади сучасності і сигнали майбутнього.

Характер революцій змінився. Вони знаходять виразне національне, релігійне, культурне або сепаратистське забарвлення. Але в переважній більшості випадків все закінчується насильством і економічним крахом.Тому серйозне переосмислення того, що відбувається у світі, ‒ це частина величезної світоглядної, ідеологічної роботи, яку повинні провести і суспільство в цілому, і політичні партії і рухи, і система освіти.

6. Відкритість свідомості

Багато проблем виникають через те, що великий, глобальний світ стрімко змінюється, а масова свідомість залишається в «домашніх рамках». Здавалося б, навіщо доводити необхідність масового і форсованого навчання англійській мові, коли в усьому світі понад мільярд людей вивчають її поряд із рідною як мову професійної комунікації?

Невже більше 400 мільйонів громадян Європейського союзу не поважають свою рідну німецьку, французьку, іспанську, італійську або іншу мову? Невже сотні мільйонів китайців, індонезійців або малайців просто так вивчають англійську? Це не чиєсь суб'єктивне бажання, це умова для роботи у глобальному світі. Але питання зокрема полягає не тільки у цьому. Відкритість свідомості означає, по крайній мірі, три особливості свідомості.

По перше, розуміння того, що діється у великому світі, що відбувається навколо твоєї країни, що відбувається у твоїй частині планети. По-друге, відкритість свідомості – це готовність до змін, які несе новий технологічний уклад. Він змінить у найближчі 10 років величезні пласти нашого життя – роботу, побут, відпочинок, житло, способи людського спілкування. Потрібно бути готовим до цього. По-третє, здатність переймати чужий досвід, вчитися в інших. Дві великі азіатські держави Японія і Китай – класичне втілення цих здібностей.

Відкритість і сприйнятливість до кращих досягнень, а не свідоме відштовхування всього «не свого» ‒ ось запорука успіху і один із показників відкритої свідомості.Чому так важлива відкрита свідомість у майбутньому світі? Якщо казахстанці будуть судити про світ із вікон своїх будинків, то можна і не побачити, які бурі насуваються у світі, на материку або у сусідніх країнах. Можна не побачити лісу за деревами, можна не зрозуміти навіть зовнішніх пружин, які змушують нас іноді серйозно міняти підходи.

II ПОРЯДОК ДЕННИЙ НА НАЙБЛИЖЧІ РОКИ

Суспільна свідомість вимагає не тільки вироблення принципів модернізації, але і конкретних проектів, які могли б дозволити відповісти на виклики часу без втрати великої сили традиції. Я бачу кілька конкретних проектів, які можна розгорнути у найближчі роки.

По перше, необхідно почати роботу для поетапного переходу казахської мови на латиницю. Ми дуже дбайливо і тактовно підійшли до цього питання. Тут потрібна спокійна поетапність. І ми готувалися до цього з обережністю протягом усіх років Незалежності. Історія графіки казахської мови має глибоке коріння. У VI-VII століттях, у ранні середні віки, на території Євразії зародилося і діяло давньотюркське рунічне письмо, відоме в науці як орхонське письмо.

У VI-VII століттях виникла древньотюркська писемність – один із найдавніших типів літерного письма людства. З V по XV століття тюркська мова була мовою міжнаціонального спілкування на більшій частині Євразії. Наприклад, у Золотій Орді офіційні документи і міжнародне листування велися в основному азербайджанською мовою.

Починаючи з X по XX століття, майже 900 років, на території Казахстану застосовувалася арабська графіка. Відхід від рунічної писемності, поширення арабської мови і арабської графіки почалися після прийняття ісламу. 7 серпня 1929 року Президією ЦВК СРСР і РНК СРСР було прийнято постанову про введення нового латинізованого алфавіту «Єдиний тюркський алфавіт».

Латинізований алфавіт отримав офіційне використовувався з 1929 по 1940 рік, після чого був замінений кирилицею. 13 листопада 1940 року був прийнятий Закон «Про переведення казахської писемності з латинізованої на новий алфавіт на основі російської графіки». Таким чином, історія зміни алфавіту казахської мови визначалася в основному конкретними політичними причинами.

У грудні 2012 року у своєму щорічному Посланні народу Казахстану «Казахстан – 2050» я сказав: «Нам необхідно з 2025 року розпочати переведення нашого алфавіту на латиницю». Це означає, що з цього часу ми повинні в усіх сферах почати перехід на латинський алфавіт.

Тобто до 2025 року діловодство, періодичні видання, підручники та все інше ми починаємо видавати латиницею. А зараз приступимо до підготовки початку переходу на латинський алфавіт. Перехід на латиницю також має свою глибоку історичну логіку. Це і особливості сучасного технологічного середовища, і особливості комунікацій в сучасному світі, і особливості науково-освітнього процесу в XXI столітті.

Тому 2025 рік не за горами, і Уряд мусить мати чіткий графік переходу казахської мови на латиницю. У наших школах всі діти вивчають англійську мову. Це – латиниця. Тобто для молоді не буде проблем. Вважаю, що до кінця 2017 року необхідно за допомогою вчених і широкої громадськості прийняти єдиний стандартний варіант казахського алфавіту у новій графіці. З 2018 року розпочати підготовку кадрів для викладання нового алфавіту і підготовку підручників для середньої школи. У найближчі 2 роки провести необхідну організаційну та методичну роботу.

Звичайно, у період адаптації певний час буде існувати і кирилиця. По-друге, це проект «Нове гуманітарне знання. 100 нових підручників казахською мовою» з суспільних і гуманітарних наук. Суть його полягає у наступному:

1. Ми повинні створити умови для повноцінної освіти студентів з історії, політології, соціології, філософії, психології, культурології, філології. Наша гуманітарна інтелігенція повинна бути підтримана державою шляхом відновлення гуманітарних кафедр у вузах країни. Нам потрібні не просто інженери і медики, а й люди, котрі добре розуміються на сучасності і майбутньому.

2. Нам потрібно перекласти у найближчі роки 100 кращих підручників світу з різних мов в усіх напрямках гуманітарного знання на казахську мову і дати можливість нашій молоді навчатися за кращими світовими зразками. Вже у 2018/2019 навчальному році ми повинні розпочати навчання наших студентів за цими підручниками.

3. З цією метою на базі вже існуючих перекладацьких структур потрібно створити недержавне Національне бюро перекладів, яке б на замовлення Уряду почало цю роботу вже влітку 2017 року.

Чого ми досягнемо цією програмою?

Це перш за все якісно інший рівень підготовки сотень тисяч наших студентів. Далі, це підготовка кадрів, що адаптовані до глобальної конкуренції у сфері знань. Нарешті, це ті люди, які і стануть головними провідниками принципів модернізації свідомості – відкритості, прагматизму, конкурентоспроможності. Майбутнє створюється в навчальних аудиторіях.

Наше соціальне і гуманітарне знання довгі роки було законсервовано в межах одного вчення і в межах одного погляду на світ. Видання казахською мовою 100 кращих підручників світу надасть ефекту вже через 5-6 років. Потрібно брати усе найсучасніше і мати переклади на державну казахську мову. І це завдання держави.

Уряду необхідно опрацювати це питання і вирішити його з урахуванням перекладацьких кадрів, авторських прав, навчально-методичних програм, професорсько-викладацького складу і т. д.

По-третє, патріотизм починається з любові до своєї землі, до свого аулу, міста, регіону, з любові до малої батьківщини. Тому я пропоную програму «Туған жер» («Рідна земля»), яка легко перейде до більш широкої установки ‒ «Туған ел» («Рідний народ»). «Туған жерін сүйе алмаған сүйе алар ма туған елін?» або «З чого починається Батьківщина?» У цих творах є великий сенс.

Чому мала батьківщина? Людина – істота не тільки раціональна, а й емоційна. Мала батьківщина – це місце, де ти народився і виріс, а часом і прожив усе життя. Там гори, річки, оповідання та міфи про їх виникнення, імена людей, що лишилися у пам'яті народу. Можна продовжити перерахування. Все це важливо. Особливе ставлення до рідної землі, її культури, звичаїв, традицій – це найважливіша риса патріотизму. Це основа того культурно-генетичного коду, який будь-яку націю робить нацією, а не зборами індивідів.

Протягом століть наші предки захищали конкретні місця і райони, зберігши для нас мільйони квадратних кілометрів благодатної землі. Вони зберегли майбутнє.

Що означає на практиці любов до малої батьківщини, що означає програма «Туған жер»? Перше: необхідно організувати серйозну краєзнавчу роботу в сфері освіти, екології та благоустрою, вивчення регіональної історії, відновлення культурно-історичних пам'яток та культурних об'єктів місцевого масштабу. Наприклад, найкраща форма патріотизму – це вивчення історії рідного краю в середніх школах.

Друге: це сприяння бізнесменам, чиновникам, представникам інтелігенції та молоді, які переїхавши до інших регіонів країни, хотіли б підтримати свою малу батьківщину. Це нормальне і патріотичне бажання, і його потрібно підтримувати, а не забороняти.

Третє: місцевій владі потрібно системно й організовано підійти до програми «Туған жер».

Не можна пускати цю роботу на самоплив, тому що вона вимагає виваженості і правильності у розумінні. Ми повинні знайти різні форми підтримки і соціальної поваги, які допоможуть малій батьківщині, включаючи механізм спонсорської допомоги. Тут величезне поле для роботи. Ми можемо швидко озеленити наші міста, значно допомогти комп'ютеризації шкіл, підтримати регіональні вузи, художні фонди місцевих музеїв і галерей і т. д. Коротко кажучи, програма «Туған жер» стане однією зі справжніх підстав нашого загальнонаціонального патріотизму. З малої батьківщини починається любов до великої батьківщини – своєї рідної країни (до Казахстану).

По-четверте, поряд з проектом «Туған жер», який спрямований на місцеві, локальні об'єкти і поселення, нам необхідно зміцнити у свідомості народу й інше – загальнонаціональні святині. Нам потрібен проект «Духовні святині Казахстану», або, як кажуть вчені, «Сакральна географія Казахстану». У кожного народу, у кожної цивілізації є святі місця, які носять загальнонаціональний характер, що відомі кожному представникові цього народу.

Це одна з підстав духовної традиції. Для Казахстану це особливо важливо. Ми – величезна за територією країна з багатою духовною історією. Іноді наші розміри грали різну роль в історії. Але ніколи у народі не переривався зв'язок у цьому духовному географічному поясі.

Однак при цьому за всю історію ми не створили єдине поле, єдиний ланцюжок цих важливих з точки зору культури та духовної спадщини святих місць. Питання навіть не у реставрації пам'ятників, будівель, споруд. Питання полягає в тому, щоб пов'язати в національній свідомості воєдино комплекс пам'яток навколо Улитау і мавзолею Ходжі Ахмеда Яссауі, стародавніх пам'ятників Тараза і поховання Бекет-Ата, стародавніх комплексів східного Казахстану і сакральних місць Семиріччя, і багато інших місць. Всі вони утворюють каркас нашої національної ідентичності.

Коли сьогодні говорять про дію сторонніх ідеологічних впливів, ми не повинні забувати, що за ними стоять певні цінності, певні культурні символи інших народів. А їм може протистояти тільки власна національна символіка. Культурно-географічний пояс святинь Казахстану – це і є такий символічний захист і джерело гордості, який незримо несе нас через століття. Це один із елементів каркасу національної ідентичності, тому вперше за тисячолітню історію ми повинні розробити і здійснити такий проект.

Протягом року Уряду в діалозі з громадськістю потрібно розробити цей проект і погодити у ньому три елементи:

1.Потрібна освітня підготовка кожного казахстанця за роллю і місцем цього «Культурно-географічного поясу».

2.Наші ЗМІ повинні серйозно і системно зайнятися національними інформаційними проектами у зв'язку з цим.

3.Внутрішній і зовнішній культурний туризм повинен спиратися на цю символічну спадщину народу. За своїм культурним значенням той же Туркестан або Алтай мають не просто національне або континентальне значення, ‒ це глобальні величини.

По-п'яте, конкурентоспроможність у сучасному світі і конкурентоспроможність культур. Величезна частина успіху США в епоху «холодної війни» ‒ це успіхи Голлівуду. Якщо ми хочемо бути нацією зі своїм неповторним місцем на глобальній карті XXI століття, то ми повинні реалізувати ще один проект ‒ «Сучасна казахстанська культура у глобальному світі».

Йдеться про те, щоб світ дізнався про нас не тільки завдяки ресурсам нафти і великим зовнішньополітичним ініціативам, але і завдяки нашим культурним досягненням.

Про що має йти мова у цьому проекті?

Перше – потрібен цільовий підхід, щоб вітчизняна культура зазвучала шістьмома мовами ООН: англійською, російською, китайською, іспанською, арабською, французькою.

Друге – це повинна бути саме сучасна культура, та, що створена і створюється нашими сучасниками.

Третє – це повинна бути абсолютно сучасна за формою подачі матеріалу методика. Наприклад, це не просто книги, але весь набір мультимедійного супроводу.

Четверте – повинна бути серйозна державна підтримка. Зокрема, системна робота Міністерства закордонних справ, Міністерства культури і спорту, Міністерства інформації та комунікації.

П'яте – величезна роль усієї нашої творчої інтелігенції, в тому числі Спілки письменників і Академії наук, університетів і громадських організацій.

Що саме з нашої сучасної культури має просуватися в світі?

Це дуже серйозна і трудомістка робота, яка включає не тільки відбір кращих творів національної культури, а й презентацію їх за кордоном.

Це і величезна перекладацька робота і спеціальні методи просування наших культурних надбань – книг, п'єс, скульптур, картин, музичних творів, наукових відкриттів і т. д.

Все це конструктивне і благородне завдання. Вважаю, що 2017 рік має стати вирішальним: ми повинні чітко визначитися, що хочемо показати світові у сфері культури. А реалізувати цю унікальну програму можна за 5-7 років.

Вперше за тисячолітню історію наша культура зазвучить на усіх континентах і усіма головними мовами світу.

По-шосте, я пропоную звернути увагу суспільства на сучасність, на історію наших сучасників. Це можна реалізувати в проекті «100 нових облич Казахстану».

Історія Незалежності – це всього лише чверть століття. Але якого! Історичний масштаб звершень не викликає сумнівів. Однак часто за рядом цифр і фактів не видно живих людських доль. Різних, яскравих, драматичних і щасливих. Проект «100 нових облич Казахстану» ‒ це історія 100 конкретних людей із різних регіонів, різних вікових груп і національностей, які домоглися успіху за ці стрімкі роки. Це повинні бути конкретні історії конкретних людей, це образ сучасного Казахстану. Поруч з нами стільки видатних сучасників, яких породила епоха Незалежності. Їх розповідь про життя переконливіша за будь-яку статистику. Ми повинні зробити їх героями нашої телевізійної документалістики. Ми повинні зробити їх зразком для наслідування, для тверезого і об'єктивного погляду на життя.

Сучасна медіакультура будується не на «головах, що говорять», а на створенні справжніх історій життя. Ось створення таких справжніх історій і має стати предметом професійної роботи наших засобів масової комунікації.

Цей проект потрібно орієнтувати на вирішенні трьох завдань:

1. Показати суспільству реальне обличчя тих, хто своїм розумом, руками і талантом творить сучасний Казахстан.

2. Створити новий мультимедійний майданчик інформаційної підтримки і популяризації наших видатних сучасників.

3. Створити не тільки загальнонаціональні, але і регіональні проекти «100 нових облич». Ми повинні знати тих, хто складає золотий фонд нації.