Джакарта - «Здобута перемога»
Враховуючи складний індонезійський шлях до цієї заповітної свободи, нам захотілося дослідити саме пам’ятки «Здобутої перемоги» (так з індонезійської перекладається назва), котрі стали символом цього досягнення.
Точно невідомо, коли саме розпочалася історія Джакарти. Та спочатку це поселення називалося Сунда Келапа. А перша згадка її як столиці датована IV століттям – це час індонезійського королівства Таруми. Утім, місцеві жителі святкують День свого міста 22 червня, ведучи відлік з 1527 року. Справа в тому, що з цією датою пов’язана важлива історична подія, котра ствердила Джакарту як центральну точку з-поміж індонезійських міст, значущу у боротьбі цієї нації проти колонізаторів. Саме цього дня місцеві війська султана Демака здолали португальців, які раніше захопили землі і мали намір заснувати тут свій форт. Саме тоді Сунда Келапа і стала іменуватися містом перемоги. Та недовго судилося індонезійцям насолоджуватися свободою. Уже менш ніж через 100 років місцевість було взято в облогу англійськими колонізаторами, а потім – практично повністю зруйновано голландцями. Останні зводили тут будинки на свій смак і стиль (один із районів Джакарти навіть називається Маленький Амстердам – настільки яскравий тут слід цієї культури). Вони навіть мали нахабство перейменувати місто на честь своїх предків батавів – у Батавію. Цей процес тривав понад три століття. 1942 року місто переходить під владу іншого запеклого завойовника – Японії. Та вже через шість років Індонезія отримала незалежність, і тоді Джакарта поновила статус столиці і повернула своє індонезійське ім’я.
Фото indonesia-holidays.com
Індонезія розташована у Південно-Східній Азії. Джакарта міститься на північно-західному узбережжі острова Ява. Тут річка Чиливунг впадає у Яванське море, місто перетинається безліччю великих і малих водойм. Як би це не було чудово в естетичному розумінні, але в реальності воно часто страждає від розливів і повеней.
Місцевий клімат дуже теплий і вологий. Тому для вивчення пам’яток Джакарти краще обирати ранок або вечір. Адже місцеву полудневу спеку витримає далеко не кожен турист. Її краще перечекати на мальовничих пляжах навпроти міста з чистим морем і золотистим піском, до яких можна дістатися у лічені хвилини на орендованих човнах.
Фото independent.co.uk
Тут безліч храмів, переважно буддійських, тінистих парків, красивих палаців, а також сучасних розваг. Чого вартий, приміром, зоопарк «Рагунан Зоо» з тропічним парком, птахами, басейнами і ресторанами – місце для веселого сімейного проведення часу. Або ж «Ріа Ремага» в дусі нашої сучасності – акваріуми, лагуни для катання на човнах, боулінги, нічні клуби і відкритий театр. Та дух старовини виявляється в іншому…
Безумовно, перше, на що має подивитися турист, котрий прибуде в це місто, – це Національний пам’ятник незалежності.
Головний символ Індонезії розташований на центральній площі Джакарти – Медан Мердека (площа Свободи). Ця вежа циклопічної форми заввишки 132 метри загалом зовні нагадує величезний факел. Природно, вінчає сувору, але величну будівлю «Полум’я Незалежності» – бронзова скульптура, що уподібнюється язикам полум’я. вона повністю вкрита справжнім золотом – рівно 33 кілограми коштовного метала. Власне, на вершині цей вогонь оточений оглядовим майданчиком, куди неодмінно варто залізти. Звідси відкривається чудовий вид на всі красоти.
Фото trip.com
Те, що на перший погляд символізує факел, насправді втілює філософію єдності лінгама і йоні. Це символи поєднання жіночого і чоловічого начал, що зародилися в давньоіндійській міфології. Вони отримали свій розвиток в течіях індуїзму і ґрунтовно утвердилися в шиваїзмі.
У нижній частині монумента розташований Музей національної історії Індонезії. Його визнали одним із найкращих у Південній Азії завдяки багатству колекцій – 62 тисячі артефактів (серед них і антропологічні експонати) і 5 тисяч археологічних експонатів родом не тільки із країни, але й усієї Азії. Старе крило музею в народі називають «Дім слона» – перед його входом розташована мила бронзова статуя у вигляді цієї тварини. Тут близько 50 масштабних діорам, що відображають події історії. Колекція музею містить також археологічну та етнологічну колекції. А от друге, нове крило, прозвали «Домом статуй» – тут представлено величезну кількість пам’ятників різних епох.
Фото lonelyplanet.com
Природно, в колонізаторські часи іслам зазнавав утисків. Історично на цих землях сповідували буддизм, але в ХIII–ХV століттях тут розпочалося поширення ісламу, котрий прижився і припав місцевим до душі. Так що можна сказати: Індонезія – автохтонно мусульманська країна, так само як, приміром, Україна православна, хоч тут і був період язичництва. У ХVI–ХIХ століттях почалися утиски ісламу в Індонезії через місії португальців, котрі насаджували католицизм, і голландців із протестантськими ідеалами.
З-поміж світових мечетей Істікляль займає третє місце за величиною – уявляєте, ця будівля може вмістити близько 120 тисяч паломників. Архітектурна споруда вражає величчю і красою. Головні молитовні будівлі мають вигляд приміщень прямокутної форми. А в їхньому центрі – металеві конструкції імен Мухамеда й Аллаха. Високий купол у 45 метрів покриває головну будівлю Істікляля і тримається на 12 колонах, вкритих алюмінієм. А перед ним – аванзал із ще одним величезним куполом, діаметр якого становить 10 метрів.
Що стосується внутрішнього оздоблення, то воно виконане у мінімалістичній стилістиці. Декор – тільки невелика кількість геометричних елементів із того ж алюмінію.
Фото asean.travel
Незважаючи на всю ісламську велич, мечеть відійшла від чисто релігійного призначення, перетворившись для індонезійців у справжній центр не тільки духовного, але й культурного, а також наукового життя країни. Тут окрім служінь і молитов проводять різноманітні світські заходи – лекції, семінари, конференції, реалізуються освітні програми.
Мечеть розташована навпроти ще одного символу незалежності Індонезії – Президентського палацу, зведеного 1876 року. Нині це діюча резиденція Президента. Індонезійці називають її «Istana Merdeka», що в дослівному перекладі означає «Палац свободи». Перед ним розкинулася затишна площа з різноманітними пам’ятниками в оточенні затишних парків. Ця зона закрита від автотранспорту, тому люб’язно зустрічає туристів для неквапливих прогулянок і насолоди від старовинної архітектури.
Усі ці пам’ятки розташовані в центральній Джакарті. А от західна частина міста – це так звана Стара Джакарта. Серед місцевих вона іменується Кота Туа. Безумовно, дослідження символіки незалежності індонезійської столиці без відвідин цього району буде неповноцінним. Зараз він займає невелику площу і базується переважно на старому порту, з якого і почалося зародження Джакарти: невеликий центр торгівлі поступово став обростати різноманітними будівлями і таким чином переріс у величезне місто. У наш час Кота Туа охороняється ЮНЕСКО, тому всі будівлі тут зберегли свій історичний вигляд. Щоправда, чарівність старовини в Старій Джакарті неабияк зіпсована часом і виснажливим вологим кліматом Індонезії, та, на мою думку, це тільки додає їй самобутності.
Фото arrivalguides.com
Фото wandernesia.com
Безумовно, свій слід в архітектурі цього міста залишили і колонізатори. Тому тут мирно співіснують зразки архітектури різних культур і епох, та сторонні вкраплення в Кота Туа незначні. Тому і вважають, що саме в Старій Джакарті турист має змогу відчути справжній дух Індонезії і її народу. Своєрідний шик цього місця незбагненний і заворожливий. Недаремно ж цей район називають і Діамантом Азії, і Королевою Сходу.
Головне фото travelingyuk.com
