Хвороби великих. Мігрень «по-царськи»
Великий і могутній Тутанхамон, прокляття гробниці якого, на думку забобонних людей, забрало кілька життів, страждав на цілий набір хвороб. Одна нога коротша за іншу, епілепсія і, як припускають дослідники, захворювання, що й стало причиною його смерті, – туберкульоз.
До войовничого Наполеона всілякі недуги також охоче прилипали. Один з них – надзвичайно повільний кровообіг. Через це йому, щоб хоч якось тримати себе в тонусі, доводилося на годинку-другу переривати всі справи і занурюватися в гарячу ванну. Крім того, ймовірно, страждав імператор і на те, чого сучасні реклами пропонують не соромитися, а лікарі обіцяють вилікувати без операцій – геморой. Кажуть, що навіть битву при Ватерлоо він програв через це, не зумівши в період загострення сісти на коня, аби повести своїх воїнів у бій. Незважаючи на високе становище, не пощадив цей недуг і «некрасивий еталон краси» – Клеопатру.
У філософа-француза Вольтера слабким місцем був шлунок. Постійно страждаючи від виразки, він мало їв і тому був дуже худим. Втім, іноді хвороба виручала мислителя. Якщо йому не хотілося кудись йти або ж самому приймати непроханих гостей, він укладався в ліжко і передавав через слуг, що, можливо, перебуває при смерті.
Імператриця Катерина в юності страждала від недуги, якою не прикриєш своє небажання виходу у світ, та й саму хворобу приховувати було досить важко. Це зараз тональні креми та пудри в руках умілих візажистів навіть найнедосконалішу шкіру перетворять на гладку і шовковисту, а на початку XVIII століття замаскувати недоліки на обличчі було складно. Кажуть, дама позбулася вугрів, прислухавшись до поради лікарів використовувати тальк. А можливо, просто переросла.
Інші правителі Росії також частенько страждали і навіть помирали через недуги, які були у їхніх підданих. Петро II, наприклад, помер від віспи, Олександр I не зміг перемогти тиф, а причиною відходу в інший світ Миколи I стала звичайна застуда. Під час однієї з кінних прогулянок цар перемерз, після чого у нього з’явилися симптоми «хвороби-лідера» сьогоднішніх медичних карток – ГРВІ, яка потім перейшла в невиліковне запалення легенів.
Анна Іоаннівна, за припущеннями, померла від різкого загострення в результаті досить поширених зараз каменів у нирках. Подібним хворів і імператор Петро I, а крім того, страждав ще на цілий букет: епілепсію, астму і на додаток до всього – алкоголізм... Втім, ця залежність супроводжувала і багатьох інших відомих особистостей: Сократ, Сенека, Едгар По, Єсенін, Маяковський – це тільки невелика частина списку.
Перший в історії письменник-мільйонер Джек Лондон, крім того, що часто впадав у запій, примудрився підхопити і досить екзотичні в наш час хвороби – тропічну фрамбезію, що вражає кістки і хрящі, та цингу, якій навіть присвятив одне зі своїх оповідань – «Помилка Господа Бога». Почавши небезпечне самолікування ртуттю, він повністю «посадив» собі нирки. Після цього літератор вирішив змінити отруйну вакцину на опій та героїн, від чого за однією з версій і помер у сорокарічному віці.
А незвичайний діагноз «батька» Гуллівера, Джонатана Свіфта, спантеличив би навіть Доктора Хауса: хвороба Меньєра – ураження внутрішнього вуха, що викликає приступи запаморочення, постійний дзвін у вухах, і, як наслідок, психічні розлади. Особливо загострилася хвороба, коли автору перевалило за п’ятдесят. Його поведінка ставала дедалі дивнішою, шум у голові все голоснішим, проте творчий потенціал тільки зростав...
Постійно «хапатися за голову» доводилося і Юлію Цезарю, Марії Тюдор, Шопену, Дарвіну, Чайковському, Фрейду і Нобелю. Виною всьому був не рідкісний синдром, а звичайна мігрень, яка наполегливо набігала приступами на великі уми. Тож, напевно, не дарма кажуть, що ця хвороба – доля тямущих.
Ілюстрації Олександра Задніпряного
