Антананаріву is the capital of...

Ласкава варіація назви столиці Мадагаскару – Тана. «Фортеця тисячі воїнів» або «тисяча сіл» – трансляція перекладу колишньої французької колонії. Місто вирує, зустрічає гостей, приміряє пори року і залишається у вічному літі. Тут можна провести не один день, слухаючи акордеон, тиняючись вуличками, дивуючись, як Антананаріву гармонійно поєднує французьку колоніальну архітектуру і східноазійські риси. Розкинувшись у долині на двох пагорбах, столиця розділилася на долішню і горішню частини. Пройдемо вулицями і дізнаємось, чи потрібно забиратися в таку далечінь. Стартуємо від залізничного вокзалу – він уже не працює, але привертає увагу естета. Прогуляємося по головному Національному проспекту, зазираючи в сувенірні крамнички і милуючись барвистими будинками, а діставшись до ринку, почнемо полювання на скарби.

Розмаїття ринків

Ринок Зума – одна з головних місцевих принад просто неба – вражає неймовірним вибором їжі та речей. Він поєднує в собі кілька базарів і помітний уже здалеку завдяки білим парасолькам, під якими ховаються продавці. Тут малеча проводять майже все своє дитинство, а дорослим дивним чином удається розміщувати товари на всіх горизонтальних поверхнях: килимах, столах, підлозі. Можна блукати годинами в пошуках найкращого солом'яного капелюшка, місцевого одягу, вишитої скатертини, квітів і прянощів. Ринок Андравуагане ніби справжній музей етнокультур: представники вісімнадцяти народностей острова зібралися, щоб запропонувати покупцям численні продукти і вироби, на яких вони спеціалізуються. Привезіть друзям-музикантам валіху, мадагаскарський народний інструмент, і подаруйте частинку африканських пригод.Фото booking.com

Рува Амбухіманга

Палацовий ансамбль Рува Амбухіманга височіє над містом і з'єднує цілий комплекс з чотирьох палаців, які аж до XIX століття були єдиними кам'яними спорудами. Тут і усипальниця ченців, яка стала місцем зустрічі паломників з усього острова. А поруч здіймається ще один палац Андафіаварата, який повідає допитливим мандрівникам насичену подіями історію острова. У минулому він був резиденцією прем'єр-міністра, а нині на правах Національного музею зберігає колекцію картин та антикварних меблів. Відірвіться від архітектури і переведіть погляд на місто – з висоти пагорба відкривається неймовірна панорама.Фото tripbucket.com

Ботанічний сад Цімбазаза

Заплативши всього 3 долари або ж 9600 місцевих аріарі, ви потрапляєте в оазу в самісінькому центрі столиці. Сад розкинувся на березі штучної водойми, яка виникла ще в XIX столітті і слугувала своєрідною купіллю для солдатів. Нині озеро зачаровує туристів густою зеленню, яка його облямовує, і водоплавними птахами. Побудьте юним натуралістом і поцікавтеся, як вдається сусідити тропічним і декоративним рослинам, технічним і лікарським. Відпочиньте під величезною пальмою або ж у компанії прекрасних орхідей. Дізнайтеся, чому місцеві називають равеналу деревом мандрівників, а коріння тамбуриси використовують при будівництві житла. Природа повсякчас дивує і показує, що світ вражає ще більше, ніж ми думаємо. Про це свідчать унікальні черепахи, хамелеони і легендарні триметрові птахи епіорніси. А зустрінете лемура на своєму шляху – привітайте його; зазвичай так чинять острів'яни.

Фестивалі

Можна сказати, що малагасійці йдуть по життю із піснею. Поезія і ритми квасса-квасса супроводжують театральну ходу Хіра-гасі, де бродячі трупи змінюють одна одну. Вистави можуть відбуватися з ранку до вечора на стадіоні та на ринку. Вони присвячені праці, дружбі, любові. За допомогою флейт, барабанів, мелодій місцеві жителі розповідають про свої радощі та горе. Театр кочує всіма околицями, але найчастіше його можна застати все ж у столиці. Жовтень і листопад супроводжується джаз-фестивалем «Мададжазкар». Встигли скучити за боєм курантів? Тоді зустрічайте малагасійський Новий рік у березні з пишним бенкетом і дзвінкими веселощами. У травні місцеві відзначають фестиваль рису, що й не дивно, адже цей злак посідає тут почесне місце в раціоні, будучи основним гарніром. Червень дарує ритуал очищення, а сам літній період супроводжується одним з головних обрядів – фамадіханою, церемонією вшанування мертвих.Фото pinterest.com

Краєвиди

Околиці столиці неймовірно мальовничі: пагорби переплітаються із замками, а рисові поля з фруктовими деревами. Вулканічний масив Анкаратра дає досхочу насолодитися пішими прогулянками. Можна розгубитись, вибираючи, яке ж озеро облюбувати: Ітасі чи Кавітаху, або ж віддати перевагу Анусі – місцю, де збирається тутешня молодь, призначають побачення, де обеліск солдатам нагадує про бої із французькою армією. Мертве озеро контрастує на тлі живності, якої тут безліч – риби відмовляються водитися на глибині чотирьохсот метрів, а переплисти його ще ніхто так і не наважився, можливо, через воду таємничого чорного кольору. Рослинний світ для малагасійців – це щось більше, аніж гарні пейзажі. Дерева у них священні, населені невидимими духами і можуть мати імена – наприклад, «закоханими баобабами» охрестили пару зі сплетеними стовбурами.Фото trip.com

Виринувши із зеленої гущавини, повернімося в урбаністичний простір. Нас ще чекають католицький собор, мечеть, дім Національної бібліотеки, «район каналів» Антухумадініка, а найхоробріших – відвідування нетрів Андуатапенека. Тут постає зовсім інший бік міста – без електрики і водогону, зі старенькими убогими хижками. Туристи в цій місцині рідкість, а гід, який супроводжуватиме, буде вельми доречний.

Чи варто судити про всю Лемурію, як ще називають Мадагаскар, відвідавши саму тільки Тану? Малоймовірно. Чи можливо закохатися в це колоритне місто? Звісно, що так. Воно може стати як точкою повернення, так і місцем старту для знайомства з цілим островом і нових відкриттів.

Головне фото thedailybeast.com