Марракеш – «червоне» місто Марокко
Він знайшов успішну роботу, але мріяв повернутися в ті місця, де його люблять і чекають. Так одна пісня прославила на весь світ давнє африканське місто, засноване в XI столітті. А що ми ще знаємо про королівські гордості і гіркі сльози, котрими сповнені історії жителів Марракеша?
Дух імперії
У давнину Марракеш був одним із чотирьох міст, де любила гостювати королівська знать. Щоб зміцнити імперську могутність, представники династії Альморавидів накази звести високі стіни з червоного піщаника, пронизуючи мощені вулиці квітчастими садами і спорудивши кілька мечетей, що стояли на сторожі релігії. Королі хотіли, щоб їхнє місто стало втіленням краси і багатства. Тому місцеві архітектори переймали найкращі традиції містобудування у зодчих Сахари і Західної Африки, котрих у той час вважали взірцем досконалості. Так, кожне з марокканських міст мало власний колір, зберігаючи гармонію в динаміці. І дотепер Марракеш знаменитий будівлями, пофарбованими в обволікаючий колір товченої цегли, змішаної з молоком.Фото muchmorocco.com
В XI столітті містом попливли чутки про найдавніше походження Марракеша. Бувальщина це чи вигадка, зараз складно сказати, але подейкували, що північноафриканські народи бербери оселилися в тих місцях ще за доби неоліту.
Утім, перенесемося на кілька століть вперед. У XVI столітті Марракеш втілював розкішне життя, тут відбувалася коронація султанів із династії Саадитів, котрі пізніше збудували знаменитий палац Ель Баді. У перекладі його назва означає «незрівнянний», і справді, його стіни увібрали в себе найпрекрасніші матеріали із можливих – золото, кришталь, бірюзу. Синтез культур оповивав Марракеш, де можна було помилуватися палацом із індійського онікса, ірландського граніту та італійського мармуру, за котрий в ті часи замість грошей розраховувалися цукром. З’явившись як пам'ять про перемогу короля Ахмада аль Мансура у битві з португальською армією, цей палац проіснував недовго. Наприкінці XVII століття влада перейшла до султанів із роду Алавітів, котрі перенесли столицю у Макнес, попутно розібравши Ель Баді і вивізши коштовні камені для будівництва нового замку.Фото afar.com
Аж до 1867 року європейцям вхід у Марракеш було заборонено. Щоб потрапити на марокканські землі, необхідно було отримати дозвіл від Саадитів. А виняток із правил вони робили вкрай рідко, лиш в особливих випадках.
Вочевидь, рішення султанів було не таким вже й винятковим, адже щойно місто «відкрили» для туристів, разом із відвідувачами в нього ринули і завойовники. Марракеш став французькою колонією, і стіни міста потроху наповнювали відбитки чужої культури. Серед неприступних стін з’явилися широкі бульвари і вілли, виконані в декоративному стилі арт-деко. У XIX столітті у Марракеші будують палац Бахія, спроектований в арабо-андалузьких традиціях. Його засновники – правителі Сі Мусса і Бахмад – залишилися в історії як поціновувачі природи, тому їхній палац буквально потопає в зелені чудових садів. На території замку ростуть кипариси, апельсини і бананові дерева, а вимощений мармуром палацовий дворик увінчаний фонтаном з басейном.
Тисяча й одна легенда Марракеша
Марракеш славиться своїми унікальними оповідачами історій, котрі взяли собі старовинне ймення «хлайкія». Коли сонце сідало за зникаючу лінію обрію, служитель мечеті муедзин скликав всіх віруючих долучитися до молитовного зібрання. Хлайкія декламували стародавні міфи і легенди співучим голосом, а найбільш уважні слухачі повторювали рядки з приспіву. Майстерність співців у всі часи цінували жителі Марракеша. Є навіть така приказка: «Коли розповідач помирає, бібліотека згоряє дотла».Фото helencummins.com
На жаль, долі хлайкія вторили стереотипові про уславлених, але бідних творців. Не надто ситна вечеря чекала на них тоді, коли вдячна публіка кидала їм монети, в такий спосіб висловлюючи свою вдячність. Хоч у народі хлайкія поважали, до їхньої думки дослухалися, у них питали порад в складних ситуаціях, не кожен співак міг витримати випробування бідністю задля пісенної традиції.
У 1970-х роках у Марракеші лишилося 18 розповідачів, а до 2006 року можна було знайти лиш двох: Абдеррахіма і Мулей Мохаммеда. Після смерті останнього Абдеррахім намагався передати знання і досвід своєму синові, щоб не уривати мелодію на півслові. Однак після кількох виступів хлопчик потрапив у лікарню з нервовим зривом, і лікарі заборонили йому брати участь в імпровізованих концертах. Журналіст BBC Річард Гамільтон, котрий мав можливість побесідувати з Абдеррахімом, пригадував, як старець сумно промовив: «Вибачите, тут більше немає місця для розповідачів історій».
Насправді неподалік від місця, котре вважали вівтарем легенд і переказів, розташувалися гомінкі торговці, що приваблювали зівак колоритними тканинами і марокканськими і заморськими товарами. Усе це нагадувало торгівлю у напіврозваленому храмі, куди давно приходять не за священними знаннями і відпущенням гріхів, а щоб полупати очима на диковинки…
Та ця сумна картина, котра цілком могла втілювати занепад традицій у Марракеші, відступила під натиском тих, хто лишився вірним ідеям хлайкія. Марокканський король обіцяв фінансувати школу для майбутніх співаків Марракеша, а деякі меценати подарували Абдеррахманові арт-кафе CafedeFrance, де нині збираються поціновувачі музичного мистецтва, записуючи під диктовку міфи і навіть намагаючись виступати самостійно.Фото agoda.com
Як провести час у Марракеші
Зрозуміло, найкращий відпочинок у місті зі стародавньою історією – обійти найбільш відомі історичні місця, побувати у прекрасних садах, котрі зберігають спомини про королівську міць, і зайти у палаци. Що стосується музеїв, усі пам’ятники старовини зосередились в Дар Сі Саїд, де розташована колекція ремісничих виробів і шедеври столярного і військового мистецтва. Є також артефакти, виготовлені з кераміки і шкіри.
Також варто помилуватися мечеттю Кутубія, котра у певному розумінні – символ Марракеша. Ідея вибудувати мінарет заввишки 77 метрів і увінчати його чотирма мідними кулями належала султанові Якубу Аль-Мансуру, котрий жив у XII столітті.
Гуляючи вулицями Марракеша, можна зазирнути в ісламістську школу медресе Бен Юсефа, засновану в XIVстолітті. Цей навчальний заклад, де вивчали правознавство й основи ісламу, вважали найбільш грандіозним у всій Північній Африці: одночасно там могли навчатися 900 учнів.Фото architecturaldigest.com
Якщо ж ви бажаєте відчути середньовічний дух Марракеша, відвідайте так званий район чинбарів. Майстри цієї непростої справи перебували в сусідніх місцях з часів заснування міста, і їхня робота залишилася на рівні до індустріального виробництва з використанням сотень бочок, наповнених бруднуватим розчином, щоб творити вироби зі шкіри тварин. А неподалік розташувалися шкіряні крамниці, котрими також славиться Марракеш…
Головне фото blog.withlocals.com