Іран: Ісфахан. Частина 1

Тільки з третього разу ми, троє відчайдушних дівчат, які вирішили поїхати у відпустку в Іран, змогли отримати свої запрошення від однієї з тегеранських турфірм. Курйозно, але міністерство внутрішніх справ цієї східної країни чомусь відправляло їх факсом то в диппредставництво Ірану до Індії, то в Іспанію. Навіть склалось враження, що нас випробовують і таким чином дають час передумати. Однак ми були рішучі та наполегливі. І коли, нарешті, в посольство Ірану дійшли-таки наші запрошення, ми вирушили в тур.

У літаку, крім нас, було декілька вірмен, іранські студенти, які повертались додому на канікули, і весела делегація українських стоматологів. В ілюмінаторі пропливали важкі хмари, а нижче виднілися засніжені гори, між якими вилися змійками річки.

В аеропорту нас практично не оглядали. Тільки сувора жінка, вбрана з ніг до голови у чорне, поцікавилася, до кого ми їдемо, записала адресу і порадила ретельно сховати волосся під хустки.
Фото msn.com

Зустрів нас давній знайомий Фарзад. Він свого часу навчався в Києві, тому добре розмовляв російською. Ми вирушили нічною дорогою далеко на південь. Машина пливла рівно, упродовж усього шляху широку і зручну трасу підсвічували яскраві вогні. Ми мчали через пустельні райони, глухі села, а якісна дорога не закінчувалась. Іранські автобани практично нічим не поступаються польським або чеським. А що стосується самих машин, то трохи забувшись, можна відчути себе у Франції. Чому? Бо під Тегераном працюють підприємства зі складання місцевих авто за патентом Peugeot. І до речі, вони значно дешевші від оригіналу й коштують близько 12-15 тисяч доларів. Утім, іранськими дорогами частіше їздять фури, величезні вантажівки з кам'яними кругляками в кузові, фруктами, килимами, баранами, відрами і будівельниками.

Знайомство з країною ми почали в Ісфахані – стародавньому, прекрасному східному місті, що нагадує декорацію до однієї з казок Шахеризади. В очах рясніло від бірюзи, шовку, люрексу, вабили аромати спецій, прянощів, руки раз по раз тяглися до знаменитих перських килимів, мідного посуду, скриньок з кісток верблюда. Торговці пропонували кокоси і гранати. Останніх на ринку було стільки, що їхній запах переслідував усюди і п’янив солодкістю атмосфери східного базару.
Фото yahoo.com

Місцеві витріщалися на нас, немов на танцівниць, які вирішили виконати канкан на урядовому прийомі, чи як на знову знайдені скарби перського царя Кіра. Треба сказати, що іноземці – рідкість у провінціях Ірану. Практично кожен, хто знав кілька фраз англійською, вважав своїм обов'язком запитати: «Where are you from?» Особливо товариськими виявилися іранські дівчата. Вони зграйками кружляли навколо нас, обіймали і цілували в щоки. Треба зізнатися, така увага спершу здалась чимось неприродним, але відкритість і веселощі, з якими іранки пурхали довкола, дуже підкуповує.

До слова, дівчата в Ірані ще ті модниці. Попри досить суворі правила в ісламській державі, кожна прагне виділитися. Більшість городянок носить штани і манто вище або трохи нижче коліна. І, звичайно, хустку. Частіше зсунуту на потилицю, щоб ледве прикривало пишну, хитромудру зачіску, споруджену з копиці чорного волосся. Деякі вибілюють чубчика і накладають неабиякий шар косметики, і все це приправляють вельми густим і солодким ароматом французьких парфумів.

Хустка нерідко злітає з голови, адже втриматися на чарівних голівках, які весь час сміються, непросто. Тому в Ірані популярний такий вид головного убору, як макнае. Це відріз тканини, зшитий за формою труби, з фіксованим козирком. Макнае міцно тримається на голові. Жінки більш твердих релігійних поглядів надягають чадор – чорну накидку, яка приховує статуру з ніг до голови. При цьому вони притримують край чадора зубами так, що видно лише ніс та очі. Таких жінок у Тегерані та Ісфахані близько 40%, у провінціях – до 100%. Однак сьогоднішні правила не виключають і гарного одягу навіть з глибоким декольте й короткими спідницями. Щоправда, надягнути їх можна винятково вдома.

Іранські чоловіки теж знаються на моді та мають гарний смак. Ми помітили, що більшість представників сильної статі в місті були у вузьких джинсах, яскравих футболках і так само, як і жінки, рясно политі парфумами. Шорти носити суворо заборонено.
Фото Площа На[ш-е Джахан irantravelingcenter.com

Іранці дуже люблять своїх родичів і обов'язково при зустрічі показують їхні фотографії в телефоні, а розповідаючи про дітей, неодмінно хваляться їхніми успіхами в школі або творчими талантами. Діти для іранців – святе. Як і дзвінок мамі, татові, брату, тітці, близьким і далеким родичам, яких у кожного по кілька сотень, а то й до тисячі. І треба віддати належне, іранці багатьох знають не тільки на ім'я, а й можуть розповісти, хто, де працює і з ким зіграв весілля.

У країні панує патріархат, і жінок це влаштовує. Оскільки чоловік за законом мусить повністю забезпечувати і при розлученні виплачувати пристойну суму на утримання екс-дружини. Діти при розриві залишаються з батьком або його родичами. За час нашої поїздки чоловіки не раз скаржилися, що, мовляв, їхні дружини тільки й цікавляться, що новою колекцією модного європейського дизайнера або італійськими люстрами, але тут-таки додавали, що готові працювати день і ніч, аби потішити своїх других половинок тими ж європейськими «штучками».

У Ісфахані можна цілий день бродити по ринку. Голова паморочиться від яскравих барв, сяйва і блиску. На кожному кроці іскряться напівкоштовні й дорогоцінні камені, готові ювелірні вироби та просто зсипані в пакети камінчики опалів, граната, смарагдів. Золото, солодощі, мініатюри, графіка, килими, шалі, мідний посуд... Часто вироби майстри виготовляють на очах у покупців. Ми, немов зачаровані, надовго затримались біля ятки з іранськими скатертинами – каламкарами.Фото persiaadvisor.travel

Мистецтво їхнього виготовлення виникло в Персії в XVI столітті за часів Сефевідів. Ремісники Ісфахана наносили барвники на тканину за допомогою різьблених дерев'яних штампів з цінних порід дерева. Робота над каламкарами досить копітка. Спочатку майстер набиває контур, десятки разів прикладаючи до тканини штампи. Далі полотно розфарбовують, використовуючи червоний, синій, жовтий і коричневий барвники. Рідко тканину залишають однотонною.Фото miladmaymay.wordpress.com

Бавовну обробляють дубильними речовинами, надаючи їй гарного матового відтінку. Після нанесення візерунка матеріал тривалий час кип'ятять, потім занурюють у холодну воду, а далі обробляють закріплювачами. Вироби розраховані на яскраве сонце Персії, а тому з роками не тьмяніють і не линяють при пранні. Десятки, а іноді сотні каламкарів залишають сушитися просто на дахах базару. Дивлячись на це, виникає відчуття, що на ринку відбувається зустріч Аладдінів, і це вони залишили свої килими-літаки на стоянці.

Головне фото iranthisway.com