RU  UK  EN
Статті  >  Напиши  >  Еквадор: Бути індіанцем

Еквадор: Бути індіанцем

Олена Расенко відвідала Еквадор і за час поїздки встиг не тільки зібрати для редакції безліч матеріалу, але й познайомитися з місцевими і навіть втратити свідомість...Один з відомих курортів Еквадору – Баньос. Маленьке, затишне містечко в кількох годинах їзди від столиці. Воно займає вузьку долину на висоті двох тисяч метрів над рівнем моря і з усіх боків оточене горами.

Мене вперше підозрювали у перевезенні наркотиків. Одна, в країні, де немає українського посольства, я стояла і гарячково думала, чи не міг хтось щось підкинути мені на шляху до аеропорту. У той момент від переживань я, здається, схудла на кілька кілограмів. Митник, який погано говорив англійською, при мені зняв целофанову упаковку з валізи й акуратно обмацав мої особисті речі. Однак, навіть не дійшовши до дна, сказав, що все нормально і мені можна йти на посадку. Коли я вдруге відлітала з Еквадору, ситуація повторилася. Потім я зрозуміла, що перевіряють практично всіх іноземців, просто тому що існує проблема наркобізнесу на континенті, а громадяни інших країн часто виявляються перевізниками заборонених речовин.

Тільки прогулюючись на самоті можна відчути дух чужого міста. Пізнати його звуки, запахи і смак. Трошки заблукати, розпитати місцевих, де знаходиться, наприклад, бібліотека і зайти в найближче маленьке кафе. Чужа мова, нові інтонації, відкриття за кожним поворотом. Здається, що цей вир переносить в іншу реальність.

Еквадор дивовижний. Багато разів, спостерігаючи, як сідає сонце на екваторі, я повільно втягувала в себе повітря, намагаючись зрозуміти, чому воно так п’янить. Якоїсь миті я ловила амбре фруктових дерев, наступної – аромат троянд і лаванди. Іноді пахло евкаліптовим медом або міцною кавою, яку еквадорці так люблять пити вечорами. Проте один запах, свіжий, ранковий, наполегливий, схожий на саме життя, відчувався повсюди. Це була вода. Чиста і холодна, з присмаком снігу, вона спускається з Анд, а гаряча, збагачена мінералами – б’є з-під землі. Сотні річок і струмків, розкиданих по всій країні, впадають у Світовий океан, зрошуючи вічнозелені ліси Еквадору. Форель, марліни, тунець, окунь, сом, піраньї. Деякі індіанці досі ловлять рибу в гірських водоймах за допомогою загострених палиць.

І так само як і багато тисяч років тому, нащадки інків відпочивають біля термальних джерел. Раніше воїни годинами просиджували там, заліковуючи свої рани, отримані в боях з супротивником. Нині ж у країні десятки «диких» і облаштованих місць для прийняття водних процедур, і еквадорці цілими сім’ями виїжджають туди на всі вихідні. Розташовані вони в безпосередній близькості від діючих або сплячих вулканів. Медики стверджують, що вода Анд здатна вилікувати суглоби, шлунок і шкіру.

Один з відомих курортів Еквадору – Баньос. Маленьке, затишне містечко в кількох годинах їзди від столиці. Воно займає вузьку долину на висоті двох тисяч метрів над рівнем моря і з усіх боків оточене горами. Поруч з вогнедишним Тунгурауа два заповнених по вінця цілющих басейни. Та перш ніж бездумно плескатися в них, варто поміркувати над тим фактом, що у цього оздоровчого релаксу є свій «підводний камінь» – часті випадки зомління серед тих, хто вирішив скупатися. Саме в Баньосі вперше знепритомніла і я. А причина такої реакції організму – перепади температур і, як наслідок, артеріального тиску у відвідувачів. Поруч з гарячими басейнами встановлено кілька душових кабінок з крижаними струменями. Після майже киплячої водойми стати під холодний душ – випробування на міцність навіть для абсолютно здорової людини. А в іншому для обережних і не фанатичних туристів термальні курорти Еквадору цілком безпечні. Втім, рекомендую зосереджуватися не тільки на оздоровчій частині відпочинку, а й на... споглядальній. Баньос оточують п’ятдесят сім водоспадів.

Через містечко проходить звивиста гірська дорога і, петляючи разом з нею, я заглиблювалася в джунглі. Амазонка величезна і прекрасна. Тут мешкають очкові ведмеді, ягуари, тамарини, отруйні жаби і тапіри, живуть чорні каймани і видри, електричні вугри і зелена анаконда. Над головою раз у раз проносяться хмари крикливих мавп, а з гілок зриваються райдужні ара. Біля ніг пробігають квапливі капібари – кумедні товстенькі тварини з короткими лапами.

Джунглі постачають еквадорців величезною кількістю фруктів. Серед них екзотичні плоди мамі, серцевина яких за смаком схожа на м’ясо, соковиті пепінос, що чимось нагадують огірки, черімойя з присмаком заварного крему. Над чаєм і мінералкою тут віддають перевагу фрешам. Кухня еквадорців проста й малосольна. На вулицях продають традиційні смажену картоплю, великі шматки свинини і кукурудзу. На свята готують куй – звичайна для нас морська свинка, затишна і ласкава тут, але запечена з сиром там. Для відчайдушних є картопляний суп «ягуарлокро», який подається з кров’ю, і страва з бичачих геніталій «кальдо-де-мангера» чи делікатесний бульйон «кальдо-де-пата» зі смаженими телячими копитами.

Еквадорці дуже працьовиті. Вони з вдячністю ставляться до того, чим обдарувала їх природа. І навіть індустріальний світ, який кількасот років тому увірвався на континент, не зміг викорінити в душах індіанців почуття глибокого обожнення землі. Буквально кожен її клаптик зораний і засіяний. Щодня хороший господар виходить у поле або на город подивитися, як росте маїс, пшениця, картопля, банан, чи набралися соком помідори, чи позеленіла цибуля, чи підросло авокадо.

Величезні поля полуниці накривають поліетиленовою плівкою, щоб урожай, який збирають тут тричі на рік, зняти з гілочок чистим і цілим. Коли індіанець засіває землю, він наспівує дещо сумні мотиви. Це імпровізація, суміш молитви і стародавніх індіанських мелодій. Людина просить у ґрунту хорошого врожаю і журиться, що без щедрих дарів природи він і його родина пропадуть.

Найважливішими речами для еквадорців є їхня сім’я, віра в Бога, честь, патріотизм. Вони скромні й стримані, не нав’язуються, завжди першими вітаються з незнайомцями, під час торгу легко поступаються, старанно вчаться, практично не палять і не п’ють, люблять грати у футбол і вірять, що кожне справжнє почуття має знайти своє продовження біля вівтаря. Еквадорські чоловіки з радістю віддають кермо влади своїм дружинам. Жінки керують господарством, виконують роль домашніх скарбників, вирішують, куди і коли підуть навчатися діти, де сім’я проведе майбутню відпустку і навіть чи може син або дочка, які швидко подорослішали, сходити на побачення. Місцеві не вибагливі до одягу. Вони не соромляться надіти заштопану кофту чи бувалі штани. Проте кожен поважаючий себе індіанець ніколи не з’явиться серед людей у брудному. Зовнішня охайність – як ознака чистоти помислів.

В Еквадорі шанують старість. Законом країни закріплено право кожного, кому виповнилося 65, не стояти в черзі, а йти у її початок. Усі зобов’язані пропускати вперед літніх людей. Для них же безкоштовне медичне обслуговування, щоправда, тільки в державних клініках, знижки на комунальні послуги, проїзд у громадському транспорті і навіть безкоштовне поховання.

Тут звикли вскакувати в автобус на ходу. Навантажені й вагітні, старі й молоді, всі еквадорці за лічені секунди готові вийти на своїй зупинці. Уся справа в чіткому і щільному графіку міського та приміського транспорту. Бензин, а отже, і дорога тут коштує копійки. Всього за 7-10 доларів можна зі столиці потрапити практично в будь-який куточок країни.

Поїхала і я з друзями. Діставшись до невеликого містечка Отовало, ми зупинилися в затишному кафе. Хазяйкою закладу виявилася полячка, яка давно мешкає в Еквадорі. Трохи розпитавши мене, як там живе зараз Європа, вона запропонувала нам чай з листя коки. Бадьорливий, зовсім не схожий на традиційний, він чудово зігрівав у холодний вечір. Крім того, сон проганяли й почуті легенди. Мій місцевий друг захоплено розповідав, що десь у довколишніх горах заховане золото інків, що ніхто й дотепер не знає, скільки добра врятував від жадібних конкістадорів вождь Ромінауї. Можливо, колись цей скарб все-таки повернеться в казну народу, для якого тисячоліттями існують три головні заповіді (навіть прописані в конституції Еквадору) – не брехати, не красти і не лінуватися.

Фото з відкритих джерел

Вам це буде цікаво:
Азербайджан зсередини: «хна-яхти»
А ми продовжуємо публікувати авторську рубрику Сабіни Сафаровою про традиції в Азербайджані. Ми вже дізналися і про сватання, і про заручини, і зараз OUTLOOK пропонує зануриться в традиції ритуалів і церемоній «хна-яхти», яка безпосередньо передує весіллю.
Розчарування туристів: від Франції до Македонії
Ейфелева вежа, на думку Гі де Мопассана, – просто величезна залізна потвора в центрі Парижа. А романтична шекспірівська Венеція, подейкують, суцільний "смітник" з гострим смородом нечистот по всьому місту. Ми розізнали у бувалих тревелманів, які з ними траплялися розчарування в далеких подорожах.
Куенка - культурна столиця Еквадору
Кажуть, Куенка, та, що в Еквадорі – найкраще місто для байдикування. Близько десяти тисяч пенсіонерів-експатів закінчили свої трудові кар’єри десь у себе на батьківщині і тепер приїхали провести спокійну старість у цьому латиноамериканському містечку, котре розкинулося по дорозі від Анд до тихоокеанського узбережжя.
Відчайдушний футуризм: Японія. Частина 1
Олена Расенко, повернувшись з Японії, розпочинає спеціальний цикл матеріалів про цю країну. Попередження для особливо вразливих: обережно! Після прочитання розвивається гостре бажання зірватися, купити авіаквиток в таку чудову і чарівну країну висхідного сонця!
ВІДЕО: Ремесла Узбекистану. Шиття золотом
OUTLOOK пощастило побувати в гостинному Узбекистані і ближче познайомитися з ремеслами цієї дивовижної країни. Сьогодні ми розповімо вам про мистецтво шиття золотом, яке здавна вважалось мистецтвом знаті,. Розкажемо ми й про те, які матеріали використовує майстер, в чому секрети і унікальні особливості цього ремесла. Відчувайте світ з нами!
Проводжаючих просимо залишити вагони: найцікавіші поїзди планети
Незважаючи на безупинний розвиток авіатранспорту, багато людей по всій планеті все ще люблять з різних причин подорожувати поїздами. І хай у більшості поїзд асоціюється з доволі повільним пересуванням, якщо порівнювати з літаками, і комфортом у найкращому випадку рівня минулого століття, дивлячись на нашу добірку, ви напевно в зайвий раз замислитесь, як же все-таки добиратися до пункту призначення.
Кордони не перешкода: найбільш відомі анклави світу
Для тієї країни, чия територія розташована у межах кордонів іншої держави, ця територія називається ексклав, а для тієї країни, всередині котрої є частина, що перебуває під чужим контролем – анклав. Сьогодні Outlook подорожує по найцікавіших з точки зору географії й адміністративного управління містах і країнах, цілком розташованих на територіях інших держав.
США очима Богдана Янчева
Контекстний менеджер Богдан Янчев здійснив тривалу подорож у США. Він провів там близько півроку і не просто побував у найбільших містах, таких як Маямі, Нью-Йорк, Вашингтон, але й попрацював на різних роботах, завів чимало знайомств із місцевими і відвідав місця, про які звичайні туристи нічого не знають. Після повернення він розповів нам про свої найяскравіші враження.
Ісламабад is the capital of…
Попри промовисту назву Ісламабад, мабуть, найбільш світське, космополітичне та вестернізоване місто мусульманського Пакистану, котре є ще й столицею цієї держави. І хоча Ісламабад важко зарахувати до щасливчиків, оскільки важливі стратегічні дороги завжди були в стороні, йому є чим вас здивувати. Чим і як він живе - далі в OUTLOOK.
Гетто світу: Бедфорд: англійська глибинка з італійським присмаком
Сьогодні розповіддю про одне з найбільш дивовижних поєднань, яке тільки можна уявити, таких несхожих одне на одного народів – італійців та англійців – ми продовжуємо нашу рубрику, присвячену етнічним гетто світу. Приготуйтеся вирушити разом з нами в холодний і дощовий Бедфорд, де ми зануримося в теплу середземноморську атмосферу.
Ніч перед Різдвом і після
Різдво приходить, накидаючи теплий кожух на плечі. Ввечері воно приносить із собою м’яке світло першої вечірньої зірки, а зранку будить білим, але теплим сонцем. Якби про відчуття Різдва хтось запитав у бабці моєї прабабці, то, гадаю, її слова були б ідентичні моїм. Бо разом із мисочкою куті із рук у руки українські покоління передають і свої традиції.
Глінтвейн: зігріваємось правильно
Вітамінчики, загартовування, правильний режим дня... Це все добре і корисно, особливо в холоди, ось тільки іноді треба себе і побалувати й одночасно убезпечити від мікробів і застуди. У такий час найкращий засіб – глінтвейн.
СПЕЦПРОЕКТ: Про новорічні та різдвяні традиції. Розповідають Посли.
Звичаї однієї держави відрізняються від іншої, але люди з різних куточків планети однаково чекають на дива, приємні сюрпризи й добру казку напередодні новорічних свят. Тому ми вирішили запитати у дипломатів про особливості святкувань Нового року і Різдва в їхніх країнах.
Індійське село Кодхіні: таємниця близнюків, котру ніхто не розгадав
У світі є незвичайне місце, де народжується найбільше близнюків. Хоча на перший погляд це схоже на містичний збіг, статистика змушує вірити в чудеса. Індійський штат Керала може похвалитися селом, де відбуваються незвичайні речі. Кодхіні – те саме місце, де близнюків більше, ніж у будь-якій іншій точці світу. І цьому немає майже жодних пояснень.
Азербайджан зсередини: заручини
Ми продовжуємо публікувати розповіді українки з азербайджанською кров'ю Сабіни Сафарової про дивовижну культуру Азербайджану. Дівчина продовжує вести свій авторський блог і сьогодні пропонує дізнатися тонкощі такої цікавої традиції як - заручини.
Канберра is the capital of...
Австралія підсвідомо залітає до наших вух разом із гучним інтро з мушлі сіднейської опери, і лише потім ми згадуємо, що столицею цієї країни є Канберра. Багато хто розглядає це місто як зупинку між Мельбурном і Сіднеєм, але Канберра вже не тільки виношує, але й перетворює у реальність план із завоювання сердець усіх австралійських туристів.
Амазонки з племені мосо: заповідник фемінізму в затінку Гімалаїв
Автори антиутопій пророкують сотні бід людям майбутнього, яким знову і знову забороняють грати весілля, та, схоже, не все так страшно. У китайській провінції Юньнань, коло самісінького підніжжя Гімалаїв, живе матріархальне плем'я мосо, якому поняття шлюбу зовсім не знайоме. У їхній мові немає слів «чоловік» і «дружина», утім, немає і багатьох інших, таких як «ревнощі», «війна» і «зрада», і на долю вони не скаржаться.
Нормандія очима Корнія Грицюка: яблука, молоко та океан
Для багатьох туристів Франція – це в основному Париж із довжелезною чергою на Ейфелеву вежу, Лувр та околиці з їхнім королівським шиком або курорти Середземного моря. А ось Корній Грицюк, мандруючи цією країною, вирішив податися на північ – у Нормандію! Для наших читачів він підготував цикл подорожніх нотаток про поїздку до Атлантичного океану і почне свою розповідь із вражень від містечка Довіля!
Чан-чан. Перуанське місто з глини
Бувалі мандрівники розповідають, що розглядати руїни стародавніх поселень в Андах можна місяцями, переїжджаючи з одного регіону в інший. Особливо багате на археологічні комплекси західне узбережжя південного континенту. Декотрі з них, приміром, Мачу-Пікчу, давно стали популярними серед туристів, інші тільки розпочинають прочиняти свої двері для допитливих.
У ритмі серця. Японські барабани тайко
Його звуки проникають у саме серце, зупиняють потік думок і змушують кров рухатися в якомусь магічному ритмі. Це гуркіт грому. Це мурашки по шкірі. Це – тайко. Японські барабани на їхній батьківщині зведені у ранг культу. Без них не обходиться жоден офіційний захід, їхня гра тішить слух під час радості і допомагає пережити печаль.
Закрити
Outlook facebook page