RU  UK  EN
Статті  >  Уяви  >  Амазонки з племені мосо: заповідник фемінізму в затінку Гімалаїв

Амазонки з племені мосо: заповідник фемінізму в затінку Гімалаїв

Автор: 23.11.2018 | традиції
Автори антиутопій пророкують сотні бід людям майбутнього, яким знову і знову забороняють грати весілля, та, схоже, не все так страшно. У китайській провінції Юньнань, коло самісінького підніжжя Гімалаїв, живе матріархальне плем'я мосо, якому поняття шлюбу зовсім не знайоме. У їхній мові немає слів «чоловік» і «дружина», утім, немає і багатьох інших, таких як «ревнощі», «війна» і «зрада», і на долю вони не скаржаться.

Самі мосо називають себе народом насі, а свою землю – «країною дочок»: адже кожна жінка чиясь дочка. У родині, яка об'єднує три-чотири покоління, всі важливі рішення ухвалює амі – старша жінка в роду, а молодь не надто й нарікає. У консервативному ремеслі землеробства досвід предків цінується на вагу золота. Племені дістався кам'янистий неродючий ґрунт, який не викликає інтересу в корпорацій з прогресивними технологіями. Головним знаряддям праці тут традиційно залишається сапа... Господарство майже натуральне, однак мосо примудряються виживати навіть на двісті доларів на рік.

pinterest.com

Землеробство вважається суто жіночим заняттям. Затято сапаючи невдячну землю, селянки передають їй частину своєї життєдайної сили. Ініціацію дівчаток-підлітків проводять у день повноліття, яке в мосо настає в тринадцять років. Дівчина стає на мішок, набитий зерном, під який кладуть шматок свинини, а мати одягає на неї спідницю. Потім до кімнати впускають собаку, якому щойно посвячена згодовує м'ясо з руки. Наприкінці церемонії бабуся вручає дівчині ключа від «квіткової кімнати» на горішньому поверсі дому, де та віднині може приймати шанувальників.

naked-science.ru

Чоловікам належить доглядати за худобою і переробляти м'ясо. Старовинний звичай забороняє жінкам віднімати життя в будь-якої істоти, проте особливого завзяття розпещені хлопці не виявляють. Сильна стать воліє відсиджуватися по крамничках, а не пропадати цілодобово в хліві. Справжні мачо знаходять безліч важливіших справ: розіграти з приятелями партію в го, перемити кісточки сусідам і причепуритися до вечора, коли молодь збирається на танці.

Серед китайських антропологів ходить приказка, що культура мосо – це «світ жінок, який обернувся раєм для чоловіків». У безтурботних хлопчиків більше шансів вибратися з глушини і влаштуватися в місті, адже дівчатка рано кидають школу і з 10 років працюють у полі нарівні з матерями. Навчання вважається несерйозним заняттям, дозволеним тільки для легковажного хлопчиська. На думку антропологів, матріархальні звичаї мосо пояснюються відсталістю, хоча деякі дослідники вважають, що материнське право і матрилінійне успадкування власності були нав'язані місцевими феодалами з метою запобігання бунтам.

straitstimes.com

Під час танців хлопці не проти пофліртувати і вкрадливо торкаються долонь уподобаної дівчини кінчиками пальців. Переконавшись у прихильності своєї обраниці, юнак уночі приходить до її оселі, заготувавши «три скарби»: соснову шишку, начинену м'ясом, гострого ножа та капелюха. Поки сторожовий пес ганятиме шишку по двору, добуваючи ласощі, кавалер кидає камінчик у віконце коханої, дівчина відчиняє віконниці, а хлопець починає дертися вгору по дерев’яній стіні, використовуючи ножа як точку опори. Коли окрилений гість нарешті влазить у вікно, дівчина вішає його капелюха на цвяшок, вбитий у віконну раму.

hipwee.com

До ранку пара віддається втіхам, але з першим відблиском зорі коханець мусить піти. Бо сувора амі може й собак спустити на неквапного ловеласа, вина якого полягає аж ніяк не в порушенні моралі. Мосо не виходять заміж і не роблять різниці між «законними» і «незаконнонародженими» дітьми. Навіть непохитній адміністрації Мао не вдалося долучити вільних жінок Сходу до цінностей традиційної сім'ї та шлюбу. Якщо дівчина завагітніє, за малюком доглянуть люблячі дядьки, а батько бере участь у вихованні дитини лише за власним бажанням.

Та що таке постанови партії в порівнянні із завітами богині Ган-му, котра відмовилася вступити в шлюб з могутнім богатирем. Ані ратні подвиги, ані щедрі дарунки не пом'якшили серця норовливої красуні, яка охоче приймала ночами нічим не примітного бога Важапуну. На жаль, коханню не судилося бути щасливим. Одного разу Важапуна не встиг покинути ложе коханої до світанку, й сонячні промені перетворили його на камінь. Зі сліз невтішної Ган-му утворилося озеро Лугуху, а згодом згорьована богиня перетворилася на гору, названу її ім'ям.

whatisawoman.net

Звільнення від шлюбних уз з точки зору мосо потрібне не для того, щоб кинутися у вир нестримних пристрастей. На амурні втіхи вони дивляться як на милу забаву, котра не мусить стати на заваді праці. Тут не заведено влаштовувати сцен, терзати одне одного ревнощами і мучитися через нерозділене кохання. Чоловіки та жінки зустрічаються доти, доки приносить взаємне задоволення, а потім мирно розходяться, повернувши одне одному подарунки. Утім, на дівчат, які часто міняють партнерів або мають одразу кількох шанувальників, поглядають косо, адже хлопців тоді не вистачить на всіх, а жити треба по справедливості. Також не схвалюються зв'язки з чужинцями – нечисленне плем'я переймається збереженням генофонду.

Романтичні натури, ймовірно, вважатимуть життя племені занадто приземленим, але в наш неспокійний час варто прислухатися до слів американського натураліста Джозефа Рока, який побував у гостях у племені мосо на початку ХХ століття. «Це останнє мирне місце на Землі, де ніколи не було війн, а люди живуть у гармонії», – писав науковець, глибоко зворушений рівним і спокійним плином днів у «країні дочок», застиглій у віковій нірвані. Але чи збережуть мосо свій неповторний уклад, коли з міст почнуть повертатися вчені юнаки, котрі зробили кар'єру?

Головне фото https://laowaisha.ru/kitajskoe-plemya-moso-carstvo...

Вам це буде цікаво:
Азербайджан зсередини: заручини
Ми продовжуємо публікувати розповіді українки з азербайджанською кров'ю Сабіни Сафарової про дивовижну культуру Азербайджану. Дівчина продовжує вести свій авторський блог і сьогодні пропонує дізнатися тонкощі такої цікавої традиції як - заручини.
Ваш сніданок, сер! Або як починають свій день у різних країнах світу
Маленький тост, шматочок сиру і ковток міцної кави. «Це вам не шведський стіл!» – обурено пробурчить офіціант, дивлячись на незадоволене обличчя туриста. Щедрій українській душі не збагнути, як таким примудряються наїстись місцеві жителі. Тому перед подорожжю до нової країни варто знати точно, де звечора приготувати собі бутерброди на ранок, а де й запастися кількома літрами води!
Гагаузи: этнос Білого Півня
«Жив у глухому гагаузькому селі бідний селянин, і багатства у нього було – троє синів…» - так розпочинається одна з народних казок, створених гагаузами. Цей тюркський народ і насправді жив небагато, кочував селами, пас овець.
Що вони їдять: кухня Риму
Outlook часто розповідає про кухні народів світу, але, коли йдеться про Італію, писати про країну загалом було б злочином. Кожен з її двадцяти регіонів – це окремий світ зі своїми тонкощами і спеціалітетами. І нехай звання гастрономічної столиці Італії носить Болонья, її офіційній столиці Риму теж є чим похизуватися.
ВІДЕО: Ремесла Узбекистану. Вироби з соломки
OUTLOOK пощастило побувати в гостинному Узбекистані і ближче познайомитися з ремеслами цієї дивовижної країни. Сьогодні ми розповімо вам про мистецтво виготовлення виробів з соломки, про те, які матеріали використовує майстер, в чому секрети і унікальні особливості цього ремесла. Відчувайте світ з нами!
Продається все: найкращі ринки планети
У наш час складно здивувати людину, особливо міську, якимось великим магазином або ринком, оскільки навіть у міні-маркеті біля будинку можна купити все. Утім, по всій планеті продовжують працювати легендарні базари, про які століттями складають легенди і розказують із захватом, розуміючи, що вони – набагато більше, ніж просто місце для збуту товарів.
Східна музика суфіїв: Кавалі
«Кохання виникає, коли ти дивишся в очі іншої людини і бачиш в них Бога», - так перекладаються рядки однієї з арабських пісень, що називається Кавалі. Їхнє авторство приписують східним мандрівникам суфіям, котрі, намагаючись знайти сенс існування, босоніж сходили півсвіту. У подорожах вони складали пісні, в яких розповідали про те, що їм довелося пережити.
Кабукі: тернистий шлях квітки
Традиційний японський театр кабукі завжди лишався загадкою для європейського менталітету: зрозуміти спектакль без підказок гіда може хіба що спеціаліст з культури Країни вранішнього сонця.
Ловля креветок в Оостдюнкерке: Так, я на коні!
Якщо в ранковий час прогулюватись пляжами місцини Оостдюнкерке, розташованій в одній із західних провінцій Бельгії, то можна побачити одразу декілька сонць. Одне, звісно, в небі, а інші – жовтими плямами, верхи на конях, що, тягнучи на собі здоровенні плетені кошики, повільно бродять мілиною Північного моря. Так тут виглядає полювання на креветок.
Живий танець. Полька
Цей танець не має жодного відношення до Польщі. У цьому життєрадісному і пустотливому темпі крутиться вся Європа і Америка, лише скромно додаючи до слова «полька» своє географічне розташування. Наприклад, фінська, андіжонська або навіть мексиканська. Саме з цієї хореографії починають діти, її ж вважають «вищим класом», який під силу лише витривалим танцюристам з міцним вестибулярним апаратом.
Мандалотерапія
Вчора я створила Всесвіт. Узяла трохи гороху, рису, гречки, пшона, зерен чорного, білого перцю і кардамону. Прихопила по жмені кави та анісу. Потім у всього цього з'явився центр. Він розростався, заспокоюючи мої думки. Коли ж останнє зернятко лягло в коло, я знову відчула забуту гармонію, крізь шум машин на проспекті почула птахів, повіяло ароматом фіалок, що їх так дбайливо вирощує сусідка в себе на балконі, а спогад про хвостатого Фунтика із п'ятого поверху викликав спалах ніжності до волохатого чудовиська.
12 облич Південної Кореї
Колись висловити своє невдоволення грубістю чи скупістю господарів, а то й звернутися до якось божества з нескромним побажанням корейські селяни мали змогу лише в танці, вдягнувши при цьому маску. Зберігаючи свою анонімність, люди розігрували сцени з життя, плакали і сміялись. А наприкінці вистави доля нагороджувала хороших героїв і карала лиходіїв.
Священні тварини інків
Наш « перуанський цикл» продовжується розповіддю про найбільш шанованих тварин у Перу. Вони – як зв'язок піж сьогоднішнім і минулим, грають важливу роль у житті цього народу.
Замість візка – човен: знамениті плавучі ринки
Магазини, супермаркети, ринки – всі ці місця невід’ємна частина життя будь-якої людини на нашій планеті. Здавалося б, що в них незвичайного – кругом усе схоже, хіба що товари і ціни різняться в залежності від країни чи міста. Насправді все не зовсім так – до деяких базарів слід діставатися вплав… Про них ми і розповімо.
Йодль – музика австрійських гір
Три роки тому в Австрії з'явився незвичайний маршрут, його вибирають любителі вокального стилю йодлем. Бредуть туристи долиною Циллерталь, широка стежина звужується, відкриваючи шлях тільки для найзавзятіших, і звивиста доріжка веде вгору. Зазирають мандрівники до хижки, яка має форму дзвіночка, обходять стороною найбільший ріг, прямуючи туди, де альпійські пастухи вели неквапливі музичні бесіди зі своїм стадом.
Баджо: морський народ Південно-Східної Азії
Нечисленні народи завжди цікавили вчених і художників, котрі шукали в їхньому способі життя натхнення для своєї творчості. Один із найпопулярніших етносів сьогодні - баджо, морські цигани, котрих формально можна співвіднести з Малайзією.
Життя амішів: щастя у простих речах
Коли вперше про них чуєш, не віриш власним вухам, коли вперше бачиш – очам. У їхніх паспортах немає фотографій, вони не платять податки, не служать в армії, носять просту одежу, їздять на кінних візках, обходяться без благ цивілізації і, звісно, готують найсмачнішу їжу в Америці. Заінтриговані? Знайомтесь: аміші – люди, що живуть поза часом.
Зимові забави Василя та Маланки: карнавал по-українськи
Новий рік в Україні не завжди розпочинався з ялинки, а замість Діда Мороза і Снігуроньки в гості чекали пустунку Маланку і моторного парубка Василя, та й не самих, а з почтом. Усі навіженості сходили з рук: витівки ряджених несли в собі сакральний зміст, продиктований логікою міфу про поєдинок весни і зими. Приймаючи сторону світлих сил, спритні поселяни не забували нагріти руки у вогні вселенської битви.
Ніч перед Різдвом і після
Різдво приходить, накидаючи теплий кожух на плечі. Ввечері воно приносить із собою м’яке світло першої вечірньої зірки, а зранку будить білим, але теплим сонцем. Якби про відчуття Різдва хтось запитав у бабці моєї прабабці, то, гадаю, її слова були б ідентичні моїм. Бо разом із мисочкою куті із рук у руки українські покоління передають і свої традиції.
Глінтвейн: зігріваємось правильно
Вітамінчики, загартовування, правильний режим дня... Це все добре і корисно, особливо в холоди, ось тільки іноді треба себе і побалувати й одночасно убезпечити від мікробів і застуди. У такий час найкращий засіб – глінтвейн.
Закрити
Outlook facebook page