На валізах: Павло Казарін
Я відвідав 13 країн. Але це тільки формально, і я не випадково так кажу. Тому що пізнати державу, побувавши в якомусь одному чи навіть двох його містах, неможливо. І тим більш неможливо зрозуміти, провівши на його території лише кілька днів.
Тут взагалі є цікава закономірність. Людина, котра провела в іншій країні тиждень, вважає, що все про неї зрозуміла. Людина, котра прожила в іншій країні пару років, усвідомлює, що майже нічого про неї не знає.
Першим моїм закордоном стала Угорщина. Двотижнева поїздка відбулася після вступних іспитів в університет. Ми з товаришем жили у сім’ях місцевих і час від часу вибиралися у музеї. Добре запам’ятав нашу хазяйку – милу жінку, котра викурювала по три пачки на день і була неймовірно вдячним слухачем. В останній день вона нам зізналася, що майже нічого не розуміла і кивала із ввічливості.
Фото files1.adme.ru
Трійка «must see places». Психологи майбутнього будуть розбирати колективне несвідоме нашого покоління за географією нашого відпочинку. Саме тому, що обираючи путівку, ми несвідомо даємо відповідь на питання: від чого ми втікаємо?
Адже відпочивати не можна просто так – можна лише від того, від чого стомився. Тому і список моїх рекомендацій буде дуже різним.
Часом мене тягне в Стамбул. Мегаполіс із незатихаючими дорогами, в якому легко відчути нерв і пульс часу. А можна віддати перевагу і Празі – місту, чиє майбутнє вибудуване на минулому. Приблизно в тій же мірі, в якій вибудуване на минулому майбутнє музею мадам Тюссо. Не певен, що зміг би жити там постійно – мені важко уявити себе частиною пунктуально вирухованого туристичного об’єкта, де ти сам – частина експозиції.
А ще я люблю міста, розташовані осторонь від звичних туристичних маршрутів. Я пам’ятаю враження, котре справили на мене Самарканд і Бухара. Ще одна цивілізація, котру не змогли нівелювати навіть радянські десятиліття – самобутня і несхожа на інші.
Фото s-media-cache-ak0.pinimg.com
Складно однозначно назвати країну чи місто, котрі могли б стати моїм другим домом. Мій перший дім – це Сімферополь. І це те місто, котре я продовжую любити. Так, я все про нього знаю. Знаю, що воно брудне, недоладне, з абсолютною архітектурною еклектикою, але у мене в цьому місті є відчуття дому. А ще у Сімферополя є монополія на мої дитячі враження. І лише три роки тому моїм другим домом став Київ. І ми з ним поки що непогано ладнаємо.
Колись давно, приїжджаючи в нове місто, я питав сам себе: чи міг би я тут жити? Потім я збагнув, що щоразу ми привозимо із собою головний багаж – нас самих. І тепер, коли я приїжджаю в нове місто, я питаю себе про інше: куди (а головне – від чого) я б поїхав у відпустку через рік після переїзду сюди?
Врешті-решт наші подорожі – це лакмусовий папірець повсякденності. Тут куди простіше зустрітися з однодумцем, ніж у щоденній метушні робочих буднів. Мабуть, щось подібне єднає й емігрантів: їх споріднює те, від чого вони втекли…
Дегустація найбільш незвичної страви, гадаю, ще попереду… Я люблю експериментувати з кухнями. Навіть, якщо вони після дегустації починають експериментувати зі мною. Врешті-решт, чому б і ні?
Узагалі, я думаю, велика помилка – це категорично заявити після приїзду в іншу країну, що тобі щось «не подобається», тому що «подобається» чи «не подобається» – це категорії, доступні тому, хто «зрозумів». Ти спершу маєш зрозуміти, перш ніж братися судити, до душі воно тобі чи ні?
Ще більше цікавих історій в рубриці "На валізах!"
Менталітет кожного народу по-своєму дивовижний. У Фінляндії – відсутність бездумного споживання: тут телефони не міняють тільки тому, що вони виходять із моди. Таїланд – країна, в котрій найстрашнішим для місцевих жителів вважається «втратити обличчя». Грузія – країна ексцентрики і гостинності, де я вперше пив на вулиці з незнайомими людьми «за інопланетне вторгнення, щоб людям всієї Землі було проти кого дружити».
А далі на найближчі півроку у моїх планах – проїхати на машині чорноморським узбережжям Миколаївської та Одеської областей, провести тиждень в Карпатах на кордоні Львівської і Закарпатської областей і побачити замки Волині. У мене є кілька незакритих географічних гештальтів в Україні, і, поки я не побуваю в цих місцях, навряд чи вирішу їхати за кордон.
