Макулеле: танцюють – аж іскри летять!
Не всі дослідники давніх культур впевнені, що макулеле має потайний сенс. За однією з версій, африканці відстукують ритм дисками, виточеними з дерева, а бойовий характер видовища забезпечується особливостями африканського менталітету. Мовляв, макулеле підтримує погляд на чоловіка як на сміливого, витривалого захисника, а палиця – лише символічний атрибут.
Згідно з другою оповіддю про походження танцю з палицями, за допомогою макулеле африканці заявляли про свої інтереси. Працюючи на цукрових плантаціях, вони зрізали тростинові палички і практично падали знесилені у стані виснаження… та все ж знаходили сили танцювати. Раби знали, що танець був сакральним способом висловити обурення через непосильну працю. Що сильніше вибухав гнів на несправедливі робочі умови, то яскравіше палали факели, котрі тримали в руках танцюристи. До речі, «факельний ритуал» має войовниче підґрунтя. Якось раби влаштували повстання і, зв’язавши, підпалили найбільш жорстоких мучителів, бажаючи помститися за все безрадісне життя. Декому вдавалося вибритися з полум’я палаючих полін, та їм не судилося врятуватися: раби молотили їх палицями. Можливо, саме ця історія стала причиною, за якою палиці виступають підручним засобом у цій комбінації бойових мистецтв і танців. Принаймні, про це йдеться в легендах.
Фото dudu-tucci-brasil-power-drums.com
Однак деякі історики схиляються до думки, що африканці не мстили кривдникам, бо не могли взяти до рук зброю (це було небезпечно через покарання). Зате палиці із цукрової тростини додавали безстрашності і без того жвавому танцю.
Історія танцю макулеле була актуальною до скасування рабства 1888 року. У бойовому дійстві більше не бачать сенсу, а через кілька років помирає один із видатних танцюристів макулеле. Танець практично канув у Лету, але про нього раптом згадали під час фестивалю, присвяченого Носса Сеньйора да Пурифакакао (Очищення Пречистої Богородиці) – так звучало одне з імен Матері Божої. Людину, що відродила макулеле до життя, звали Пауліно Алузіо де Андраде, більш відомого як Местре Попо де Макулеле, і він проживав у місті Санто Амаро. Уперше Местре Попо виконав рухи макулеле зі своїм другом прямо посеред вулиці, щоб привабити увагу жінок. Танець мав популярність серед прекрасних дам, і невдовзі Местре навчав йому всіх охочих, пропонуючи виконувати рухи під час народних фестивалів з релігійним нахилом. Зараз бразильці вважають Местре Попо «батьком макулеле».
Фото dudu-tucci-brasil-power-drums.com
Саме він надав безоглядному танцеві постановочної строгості, встановив певні правила. Танцюристам слід було ставати в коло, всередині якого за командою старшого наставника «местре» заходили двоє. При цьому Попо просив учасників танцю не надто захоплюватися шоу заради видовищності і пам’ятати про високе призначення макулеле: «Наш танець ми присвячуємо Богоматері і принцесі Ізабел, котра звільнила негрів від рабства». Учитель пояснював що під час пісень, які виконували в колі, стародавні танцюристи просили африканських богів дарувати фізичну міць і спритність, а також визволити з оков рабства. Для створення акомпанементу використовували три різновиди барабана атабаке – рум, що видає низький звук, румпі, що концентрується на середній тональності, і ле, що бере пронизливі високі ноти. Що стосується використання випуклих клинків мачете, котрі танцюристи норовили брати для макулеле, Местре Попо виступав проти такого нововведення. Він твердив, що жоден знавець давньої африканської культури не візьме мачете для цього танцю. Не варто ламати традиції, адже в них більше сенсу, ніж може видаватися на перший погляд: «Якби і в танцюристів були мачете, вони тренувалися б на головах своїх гнобителів».
Ось так 1943 року це незвичайне дійство перейшло з розряду диких рухів у категорію екзотичних танцювальних стилів. Першим групам знадобилося понад двадцять років, щоб зробити макулеле популярним у всій Бразилії, котра здавна звикла святкувати радісні події на широку ногу. Карнавальна культура з радістю прийняла «біснуватий» танець у свої лави. Бразильців було не злякати розфарбованими обличчями виконавців і спідницями, котрі танцюристи носили незалежно від статевої приналежності.
Танцювальна процесія наспівувала прямо на вулиці нехитру пісеньку, що складалася із двох слів: «Олеле макулеле». Потім виконавці приділяли увагу національним пісням і вихваляли бразильську націю у патріотичних віршах. Якщо компанія в строкатому одязі зупинялася біля чийогось будинку, і господар виглядав, щоб помилуватися екзотичним боєм, у процесії на ходу народжувалася хвальна ода власникові будинку. І тільки після цього розгорталася битва на палицях, причому учасники потребували не тільки спритності, але й уваги: коли наставник проводив палицею довкола голови, всі повинні були повернутися в коло. На цьому етапі у макулеле з’являлися ігрові елементи. У коло входив «пастух корів» (котрого в танці називають «вакейру») – він і намагається внести розбрат і накинути ласо на шию одного з учасників. Якщо останньому не вдавалося ухилитися, танцюристи виконували насмішкувату пісню з легким кепкуванням над «спійманим» героєм, котрий лежить на землі. Потім йому нібито давали випити журему – настій галюциногенної трави, але насправді цю дію лиш зображали в танці.
Фото pinterest.it
…Весь танець макулеле просякнутий елементами, взятими із бойових мистецтв. Палиці і ножі покликані нагадати про боротьбу африканських рабів, що не бажали опускати руки і миритися зі своєю долею. На сьогоднішній день макулеле виконують танцюристи, утворюючи коло під дзвінкі удари барабанів, що вводять в транс, щоб в імітації бою ухилитися від символічного удару клинком. А який вигляд мали подібні брої раніше? Про це розповідає африканська легенда.
Відбувалося це у напівпокинутому селі, що сховалося в потаємних куточках Нігерії. Якось усі чоловіки залишили поселення і вирішили в ліси у пошуках дичини. Вони наказали одному хлопцеві уважно стежити, щоб ворог не пробрався за сільську огорожу і не порушив спокій жінок і дітей. Як водиться у будь-якій оповіді, ворог не змусив себе чекати і, щойно в селі стихли чоловічі голоси, прийшов, щоб поживитися чимось чужим. Хлопцеві нічого не лишалося, окрім озброїтися палицями і спробувати зупинити ворога. Той покликав допомогу, і юнак виявився безсилим протистояти цілій ватазі. На щастя, у той момент, коли його сили були майже вичерпані, решта чоловіків повернулися в село – і з палицями кинулися на ворогів, прогнавши чужоземців геть. Щоб відзначити хоробрість героя, котрий наодинці захищав рідне село, і придумали танець макулеле (можливо, взявши ім’я молодого чоловіка як назву). 
Фото edelfaule.files.wordpress.com
Головне фото pinterest.it
