RU  UK  EN
Статьи  >  Уяви  >  Баджо: морський народ Південно-Східної Азії

Баджо: морський народ Південно-Східної Азії

Нечисленні народи завжди цікавили вчених і художників, котрі шукали в їхньому способі життя натхнення для своєї творчості. Один із найпопулярніших етносів сьогодні - баджо, кочовий народ мореплавців, котрих формально можна співвіднести з Малайзією.

Це плем’я, що нараховує всього кілька тисяч людей, цікаве тим, що практично весь час перебуває у воді. До суходолу їхні дивовижні човни-будинки, що звуться «лепа», причалюють лише для того, щоб поповнити запаси питної води або щоб когось поховати. Кажуть, організми баджо взагалі не пристосовані до життя на «великій землі»: прекрасні плавці з відмінним здоров’ям, вони буквально на очах хиріють, коли перебувають на суходолі довше ніж зазвичай. Цей феномен наука поки не може розгадати, тому навіть у 21-му столітті доводиться згадувати легенди минулого, адже, згідно з ними, плем’я опинилося у воді після того, як на території Азії став поширюватися іслам.Bajau-Laut-Kids-Boats.jpgФото mabul.com

Оскільки баджо язичники, вони не захотіли приймати нову релігію, тому вирішили «переїхати». Щоправда, постійного «місця проживання» у них нема й досі, тому їхні човни-будинки можна зустріти не лише на території Південно-Східної Азії: очевидці твердять, що інколи «лепи» з’являються навіть біля берегів Австралії. І хоча в це складно повірити, адже відстань між континентами гігантська, і на таких скромних і ненадійних, на перший погляд, плавзасобах нібито далеко не запливеш. Утім коли про баджо дізнаєшся трохи більше, починаєш вірити і в ще більш дивовижні речі…Фото iloveasia.travel

Кілька століть, проведених далеко від берега, змінили не тільки їхню ментальність, а й навіть фізіологію. Вони здатні затримувати дихання на 5-6 хвилин і ловити рибу на глибині понад двадцять метрів, і їхній зір різко загострюється під водою. Оскільки риболовля – основний вид діяльності баджо, навіть малі діти – чудові «мисливці». Перепродаючи свій улов великим компаніям і великим суднам, етнос, за підрахунками, забезпечує у значних обсягах морепродуктами жителів Індонезії, Малайзії і Філіппін. Тому, хоч їх інколи і називають браконьєрами, їхню працю важко переоцінити.Фото iloveasia.travel

Та інколи через відсутність достатнього технічного забезпечення баджо не гребують і підривати рибу динамітом – цьому їхнє плем’я навчилося в роки Другої світової – чи травити воду хімією. Виходить замкнене коло, адже популяція падає, рифи руйнуються, і такими темпами скоро все плем’я буде оголошене поза законом. Тому деякі представники, через силу стають працівниками величезних фірм і корпорацій і навіть переселяються на суходіл. Проте такі випадки поодинокі – значна більшість баджо все ще ловить рибу або руками, або дідівськими методами, дедалі менше для продажу, а лиш для забезпечення себе їжею.

Поспілкувавшись, дивуєшся їхнім уявленням про життя. Здається, що їхня свідомість чиста, як і водні простори регіону. Що таке паспорт, скільки їм років, як користуватися електронікою – ці запитання викликають у них тільки легку усмішку. Прізвищ у них теж немає, але до імені неодмінно додається «син чи дочка такого-то». Головний суддя, прокурор і президент для них старійшина, котрого називають «панглим». При цьому вони дуже привітні і, незважаючи на віддалений від цивілізації спосіб життя, завжди приязні, залюбки позують перед об’єктивами і запрошують разом попірнати. Це, до речі, не рекомендується, оскільки небезпечно для здоров’я: захопившись, можна не помітити, як занурився дуже глибоко, і під час спливання можуть виникнути проблеми з тиском. Баджо це не загрожує, адже ще в дитячому віці їм розривають барабанні перетинки, щоб не відчувати цього дискомфорту при полюванні.srftghnbxsfgth.jpg
Фото survivalinternational.org

Частенько маючи проблеми із законом через браконьєрство, послугами племені за крихітну винагороду почали користуватися злочинці. Вони використовують кочівників у контрабанді алкоголю, сигарет і наркотиків, оскільки пірнальники часто невловимі для прикордонників. Також їх намагаються втягнути в нелегальне видобування перлин. Дивовижно, але навіть люди, які займаються цим промислом професійно, використовуючи спеціальні і сучасні прилади і датчики для виявлення цього коштовного каменя, визнають, що баджо, покладаючись на власне чуття й інтуїцію, працюють не гірше. Здається, сама вода підказує їм, де слід пірнати.

Щоб хоч якось відгородити цей етнос від незаконної діяльності, ООН посприяла у видачі їм особливого статусу громадянства, котрий діє на території Малайзії, Індонезії і Філіппін, і ліцензій для риболовлі в обмежених розмірах. Та, спостерігаючи за ними, здається, що всі ці правові акти, закони для них – лише незрозумілі папірці, у зміст яких ніхто і не думає вникати.834bd783bcd812b061dd21bce77931dc.jpg
Фото pinterest.com

Утім, попри різноманітні проблеми і не найкомфортніший спосіб життя, баджо не нарікають. Вони вважають себе щасливими і незалежними людьми, що роблять те, до чого лежить душа. Вони вже не уявляють себе не те що у великих містах, а й навіть у селах. На «лепах» є все необхідне: спальні місця, вогнища, міні-городи, на котрих жінки примудряються вирощувати і овочі, і фрукти. Вечорами, з’єднуючи кілька човнів, вони влаштовують святкові танці, моляться своїм язичницьким богам і наперед смакують завтрашній день, коли знову можна буде пірнути якнайглибше і, забувши про все, ловити рибу, гармонійно єднаючись із підводним світом, де їм подобається куди більше, ніж у нашому – з папірцями, документами і графіком «робота-дім-робота-вихідні»…

Головне фото blog.tourism.gov.my

Вам это будет интересно:
Смачна Японія: скуштувати країну на зуб
Морозиво зі смаком конини, мариновані комахи, риба зі смертельною отрутою – японській кухні є чим дивувати, вражати й шокувати. І чесно кажучи, перелік цих страв не завжды сприяє апетитові. Але ми не женемося за екзотикою. Істинний гастротуризм – це спроба збагнути менталітет і відчути національний колорит через традиційну кухню...
Амазонки з племені мосо: Заповідник фемінізму в затінку Гімалаїв
Автори антиутопій пророкують сотні бід людям майбутнього, яким знову і знову забороняють грати весілля, та, схоже, не все так страшно. У китайській провінції Юньнань, коло самісінького підніжжя Гімалаїв, живе матріархальне плем'я мосо, якому поняття шлюбу зовсім не знайоме.
Йодль – музика австрійських гір
В Австрії з'явився незвичайний маршрут, його вибирають любителі вокального стилю йодлем. Бредуть туристи долиною Циллерталь, широка стежина звужується, відкриваючи шлях тільки для найзавзятіших, і звивиста доріжка веде вгору. Зазирають мандрівники до хижки, яка має форму дзвіночка, обходять стороною найбільший ріг, прямуючи туди, де альпійські пастухи вели неквапливі музичні бесіди зі своїм стадом.
Ваш сніданок, сер! Або як починають свій день у різних країнах світу
Маленький тост, шматочок сиру і ковток міцної кави. «Це вам не шведський стіл!» – обурено пробурчить офіціант, дивлячись на незадоволене обличчя туриста. Щедрій українській душі не збагнути, як таким можуть наїстись місцеві. Тому перед подорожжю до нової країни варто знати точно, де звечора приготувати собі бутерброди...
Зимові забави Василя та Маланки: карнавал по-українськи
Новий рік в Україні не завжди розпочинався з ялинки, а замість Діда Мороза і Снігуроньки в гості чекали пустунку Маланку і моторного парубка Василя, та й не самих, а з почтом. Усі навіженості сходили з рук: витівки ряджених несли в собі сакральний зміст, продиктований логікою міфу про поєдинок весни і зими.
Ніч перед Різдвом і після
Різдво приходить, накидаючи теплий кожух на плечі. Ввечері воно приносить із собою м’яке світло першої вечірньої зірки, а зранку будить білим, але теплим сонцем. Якби про відчуття Різдва хтось запитав у бабці моєї прабабці, то, гадаю, її слова були б ідентичні моїм. Бо разом із мисочкою куті із рук у руки українські покоління передають і свої традиції.
Глінтвейн: зігріваємось правильно
Вітамінчики, загартовування, правильний режим дня... Це все добре і корисно, особливо в холоди, ось тільки іноді треба себе і побалувати й одночасно убезпечити від мікробів і застуди. У такий час найкращий засіб – глінтвейн.
Ескімоські іглу. Що нам варто із снігу дім збудувати!
Крихітка-син до батька прийшов і пропонує втекти від мами і бабусі на Північний полюс? Тільки не треба трагічних промов про люті морози, суцільну темряву полярної ночі і голодних білих ведмедів! Змовницьки підморгніть сміливцю й запропонуйте справжню чоловічу справу – навчитися будувати іглу для ночівлі в краю вічної мерзлоти під час зимових канікул.
Вік живи, вік учись: найцікавіші кампуси світу
Цією статею ми хочемо надихнути як нинішніх, так і майбутніх студентів підбіркою найбільш вражаючих університетських містечок і кампусів. Напевно і ті, хто вже має освіту, теж будуть в захопленні від них і замисляться, чи не отримати ще одну, адже в таких місцях гризти граніт науки, вочевидь, можна з більшим апетитом.
Не зламай язика. Найбільш складні діалекти світу
Кажуть, чим простіше, тим краще, але чи так це? Ми знаємо, що не всі народності сповідують цей принцип. OUTLOOK знайшов найбільш дивніі, складні і важко вимовляючі мови світу і хоче поділитися цим з читачами.
Що вони їдять: кухня Риму
OUTLOOK часто розповідає про кухні народів світу, але, коли йдеться про Італію, писати про країну загалом було б злочином. Кожен з її двадцяти регіонів – це окремий світ зі своїми тонкощами і спеціалітетами. І нехай звання гастрономічної столиці Італії носить Болонья, її офіційній столиці Риму теж є чим похизуватися.
Кабукі: тернистий шлях квітки
Традиційний японський театр кабукі завжди лишався загадкою для європейського менталітету: зрозуміти спектакль без підказок гіда може хіба що спеціаліст з культури Країни вранішнього сонця. Слово «кабукі» у перекладі значить «майстерність пісні і танцю». Чому не оперета? Суть постановки не зводиться до музичної вистави...
Священні тварини інків
Наш «перуанський цикл» продовжується розповіддю про найбільш шанованих тварин у Перу. Вони – як зв'язок піж сьогоднішнім і минулим, грають важливу роль у житті цього народу. Мудрі предки сучасних перуанців, давні інки, жили у повній гармонії з усім живим, що їх оточувало. Мудрі предки сучасних перуанців, давні інки, жили у повній гармонії з усім живим, що їх оточувало.
Несповідимі шляхи щастя: де загадувати бажання в Латвії?
Мандрівка в Латвію обриває ланцюг повсякденності, впускаючи у світ потаємні фантазії, котрим немає виходу в коловороті буднів. Блукаючи у вікових соснах, свіжий балтійський бриз млосно перебирає струни очікування чогось незвичного. Мрії справді збуваються – тільки треба знати, де загадувати бажання.
Килимами вистелена дорога до Азії
Килими вішають на стіни як символ достатку, стелять на підлогу для створення затишку і підносять як дорогий подарунок. А роздивлятися химерні малюнки у вигляді ромбів і зірочок на них, вгадуючи їх значення, – справа вельми цікава. Поширені по всьому світу килимові традиції були запозичені у східних народів, які першими навчилися робити пряжу і тканини з волокнистих матеріалів.
Замурзані аристократи
Професія сажотруса нещодавно увійшла до рейтингу найбільш рідкісних спеціальностей світу. А ще якихось сто років тому практично кожен житель Європи міг розповісти чимало цікавого про цих хлопців-замазур. Ми не винайшли машини часу, однак факти про представників такого вимираючого ремесла все ж роздобули.
Жіночі прикраси в Індії: сакральний зміст
При слові індійка в нашій уяві виникає красива жінка в сарі, неодмінно з безліччю прикрас і малюнків на тілі. Звідки в національних традиціях цього народу така пристрасть до прикрашання тіла? У цьому є не лише естетичний, але й глибокий сакральний сенс – відображення культури, вірувань і світогляду індійців...
Битися, як жінка. Бійцівський клуб літаючих чоліт.
У вільної боротьби не жіноче обличчя. Хороша дівчинка повинна мило усміхатися і берегти чепурне платтячко, а не розмахувати кулаками, але в суворих Андах такі ніжні квіти не ростуть. Справжня болівійська чоліта і за словом в кишеню не полізе, і тумаком при нагоді огріє, а в неділю, підібравши накрохмалені спідниці, ринеться у бій без правил.
Замість візка – човен: знамениті плавучі ринки
Магазини, супермаркети, ринки – всі ці місця невід’ємна частина життя будь-якої людини на нашій планеті. Здавалося б, що в них незвичайного – кругом усе схоже, хіба що товари і ціни різняться в залежності від країни чи міста. Насправді все не зовсім так – до деяких базарів слід діставатися вплав… Про них ми і розповімо.
64-ий Національний День Малайзії!
31 серпня малазійці у всьому світі відзначають Національний День. Темою цьогорічного свята стала «Малайзійська турбота» (“Malaysia Care”), що уособлює діяння малайзійців, притаманну їм турботу та гостинність.
Закрыть
Outlook facebook page