«Це не річ, якщо в ній немає свінгу», – так говорив знаменитий джазовий музикант Гленн Міллер. Точковий ритм і наростаючі пульсації почали виконувати африканські раби, привезені до США, а потім загадкові синкопи підхопили білі джазмени. При цьому «чорний» і «білий» джаз рухався в різних напрямах: африканці тяжіли до імпровізації, а європейцям була ближча готова мелодія.
Джаз тривалий час вважався «музикою чорношкірих». Його незаслужено наділяли негативними якостями, а батьки забороняли дітям грати таку музику. Ситуація змінилася на початку 20 століття, коли на джаз звернули увагу західні музиканти. Поступово в Чикаго наступає «ера джазу», а в Новому Орлеані входять у моду джазові мелодії, зіграні на похоронах.
Саме кларнетисти з Нового Орлеана Леон Рапполо і Джиммі Нум стали вчителями чотирнадцятирічного Бені Гудмена. «Королівський» титул від вдячних глядачів Гудмен здобув не одразу. За часів Великої депресії його творчість освистували і вимагали повернути гроші за концерти. Коли колектив Гудмена прибув до Голлівуда, музиканти, щоб підняти рейтинг, почали виступ з популярної танцювальної музики. Однак навіть це не викликало в публіки особливого ентузіазму. Зневірившись, Гудмен заграв джаз, і – о диво! – натовп був у захваті. Після того концерту Бені Гудмена нарекли «королем свінгу», а його музичний стиль досі вважається найбільш упізнаваним.
У ті часи існував расовий принцип: білі грають тільки з білими. І все ж Бенні Гудмен знехтував громадською думкою і запросив до ансамблю африканців – віброфоніста Лайонела Хемптона та піаніста Тедді Вілсона. Цей сміливий крок поклав початок принципу толерантності у джазі.
У 20-30 роках джаз увінчаний лаврами популярності, але разом з тим опиняється «поза законом», а все тому, що його грали в підпільних барах, створених на противагу «сухому закону». Для молоді цей стиль стає символом розкутості і вседозволеності.
Строгість у джаз повернув інший великий музикант – Гленн Міллер. У його колективі панувала найсуворіша дисципліна: на сцені не можна було мовити ані слова, а колір шкарпеток музикантів мав поєднуватися з носовою хустинкою в кишені піджака. Домігшись всесвітньої популярності, Міллер розпустив свій «зоряний» оркестр і під час війни з Японією поїхав на фронт, щоб надихати солдатів своєю грою.
«Я щасливий, що мені вдалося зробити дві речі: перетворити барабанщика оркестру у високоповажну людину і привернути до джазу увагу багатьох людей», – ці слова вимовив Джин Крупа, барабанщик, який першим в історії вивів барабан у ранг соло-інструменту в джазі. Джин заперечував новаторство білих музикантів – мовляв, «білий» джаз своїм існуванням зобов'язаний Луї Армстронгу. Інше суперечливе судження відкидало потребу імпровізації: «Коли я починаю соло, я мушу мати точне уявлення про те, що я збираюсь зіграти».
Прізвище ще однієї знаменитості – Пола Вайтмена – дослівно перекладається як «біла людина» (white man). «Біла людина», граючи джаз, починала з військових мотивів у власних композиціях. Та лише доти, доки музикантові не спало на думку поєднувати класичні мотиви з комерційно успішними мелодіями. До речі, виступи Вайтмена у стилі «симфоджаз» були найдорожчими в американському шоу-бізнесі 1930-х років – один квиток коштував 10 тисяч доларів.
...Сучасний джаз елітарний. Танцювальна музика переходить у напрям cool-jazz (прохолодний джаз), розроблений саксофоністом Лестером Янгом. Мелодія дедалі ускладнюється: музикант має бути передусім композитором. Відомі джазмени сучасності Майлз Девіс і Чет Бейкер розвивали холодну манеру добування звуків і поліфонічну музичну форму. Ось чому на сьогоднішніх джазових фестивалях експресія гармонує з ліричною епікою, а слухачі стверджують, що джаз – це не стиль музики, а спосіб життя.
Всупереч поширеній думці, європейські блошині ринки мають небагато спільного з секонд-хендом або звичайними торговельними рядами традиційних речових базарів. По суті, ці місця унікальні тим, що своєрідно відображають дух країни, а по непоказних, на перший погляд, товарах можна прочитати її минуле, відчути настрій епохи.
В Австрії з'явився незвичайний маршрут, його вибирають любителі вокального стилю йодлем. Бредуть туристи долиною Циллерталь, широка стежина звужується, відкриваючи шлях тільки для найзавзятіших, і звивиста доріжка веде вгору. Зазирають мандрівники до хижки, яка має форму дзвіночка, обходять стороною найбільший ріг, прямуючи туди, де альпійські пастухи вели неквапливі музичні бесіди зі своїм стадом.
В найбільш знаному музеї світу, французькому Луврі, було впершо відкрито двері для публіки в 1793. Хоча й до цього ця будівля була відома далеко за межами Франції. Тільки от використовувалась вона далеко не в таких піднесених цілях, як зараз.
Сумні очі старого за вікном уважно стежили за революційною пожежею, яка охопила Петроград. Вогонь поширився на справу всього його життя – гордовита чотириповерхова будівля задихалася від крикливих комісарів і матросів, присутність яких здавалась грубим жартом після попередніх відвідувачів.
Наш «перуанський цикл» продовжується розповіддю про найбільш шанованих тварин у Перу. Вони – як зв'язок піж сьогоднішнім і минулим, грають важливу роль у житті цього народу. Мудрі предки сучасних перуанців, давні інки, жили у повній гармонії з усім живим, що їх оточувало. Мудрі предки сучасних перуанців, давні інки, жили у повній гармонії з усім живим, що їх оточувало.
Незалежний художник родом із Філіппін Патрик Кабрал завойовує світ своїми незвичними арт-роботами. Його творіння – це новаторство, що поєднує в собі вікові традиціїкаліграфії й суперсучасні 3D-технології. Його мистецтво - спосіб змінити світ на краще як за допомогою естетики, так і шляхом виконання соціальної місії.
- Чи не хочете покуштувати рису? - таким питанням зустрічають гостей в Китаї. А якщо господарі виявляться ще і фермерами, вони можуть запросити вас на незвичайну екскурсію і покажуть шедевр природного мистецтва. Рис, який ми часто вживаємо в їжу, не замислюючись про його естетику, в момент вирощування нагадує ковдру, виткану з різнокольорових клаптиків...
Дванадцятиструнна гітара, напівтемрява португальських ночей, свічки і пронизливий голос ... Драматичні мотиви романсу фаду розповідають про нерозділене кохання. Йому не судилося збутись, але це не заважає почуттям втілюватися в зворушливі звуки португальських романсів.
У 1994 році в горах на півдні Франції була виявлена печера, всередині якої знаходилося більше тисячі наскельних зображень, що датуються 34 століттям до н.e. На думку експертів, це сліди першої цивілізації на території Європи. Чудовою якістю збережених малюнків печера зобов'язана тому...
Провівши всього годину в польоті, я раптом дізнався, що опинився в місті, де є найстаріше в континентальній Європі метро. І це ще не все, чим примітна будапештська підземка. OUTLOOK вирушає на прогулянку метрополітеном одного з найгарніших міст світу. Спускаємось?
Якщо вам до душі відпочинок у Болгарії, але не знаєте, в якому містечку зупинитися, відвідайте Балчик. Він підійде тим, хто цінує затишні й недорогі поїздки, без напливу відпочивальників і спустошення гаманця. А древній вік міста і наявність унікальних пам'яток створять чудову альтернативу сонячним і морських ваннам.
Кажуть, Гі де Мопассан ненавидів Ейфелеву вежу. Знаменитий письменник вважав, що вона спотворює Париж і не приносить місту ніякої користі. Проте його частенько можна було зустріти в затишному кафе на вершині конструкції. У таких випадках автор «Любого друга» говорив, що «тільки тут клята вежа не трапляється йому на очі...»
Зачувши словосполучення «великий шовковий шлях», одразу уявляєш собі відважних мандрівників і нескінченні каравани, повні коштовностей і дивовижних товарів, що перетинають країни та континенти. Сьогодні ми розповімо про таджицькі міста, котрі слугували у давнину найважливішими перевалочними пунктами цієї торговельної артерії.
Блукаючи мальовничими вуличками старої Європи, ми роздивляємося на всі боки і навіть не підозрюємо, скільки цікавого лежить у нас під ногами. Якщо вам набридли стандартні туристичні тури з черговим марафонським забігом до музеїв та пам'ятників, пропонуємо поглянути на бабусю Європу з іншого ракурсу. Точніше – зазирнути їй «під ноги».
Йому вдалося вловити зухвалий дух початку двадцятого століття і передати ідеали епохи в модних новаціях. Радість, швидкість і легкість – якщо емоції допомагають продавати, то враження, пов'язані з брендом Жана Пату, будуть саме такими.
Буває, подивишся на листівку із зображенням міста й одразу розумієш, що на ній Київ, Париж, Рим або рідне селище. І це зовсім не заслуга твоєї вчительки географії, а непосильна праця майстрів, руками яких створювалися знайомі всім шедеври архітектури. Сьогодні ми згадуємо італійського підкорювача мармуру Лоренцо Берніні.
Голокост – одна з найстрашніших трагедій, в котру затягли людство викривлені уявлення про переваги однієї раси над іншою. У скаліченому тілі горів вогонь незламного духу. Хоча свідоцтва про Голокост неможливо читати без сліз і душевного болю, про це необхідно знати – хоча б для того, щоб уникнути подібного у майбутньому.
Безцінний дар земель Сходу, казкове місто, висічене з червоної плоті, столиця працьовитого арабського племені набатеїв, котрі прийшли до Йорданії понад дві тисячі років тому... У Петри багато порівнянь, та жодне з них не здатне передати красу і велич цього загадкового міста. Довгі роки воно було легендою, містом-примарою, що жило в оповідях про стародавній народ і його дивовижні скарби.
Давайте пригадаємо найбільш незвичну страву, котру вам випало скуштувати? Що це буде за їжа, вам вирішувати. Небагато екзотики; ті самі комахи, котрих ми слабо можемо уявити як інгредієнт; дивний напій із гіркуватим присмаком; несподіване поєднання гіркого і кислого… у кожного є свій незабутній досвід щодо цього.
Про Пікассо як про самобутнього художника, графіка та скульптора нам так чи інакше відомо все або майже все, тоді як інші його іпостасі опинилися на другому плані. Ілля Еренбург одного разу дуже коротко описав відносини Пабло Пікассо зі своєю епохою: «ХХ століття знайшло в ньому власного експерта-динаміта, філософа та поета».
