Superflat: суперплощина японського мистецтва

Поп-арт по-японськи

Графічний дизайн приходить на допомогу. Постаті й обличчя набувають нових обрисів, і критики сперечаються про те, що насправді зображено на картині? У місцевих колах з’явилася навіть приказка: «Якщо ви не розберете, що це – птах чи літак, значить, це superflat». Отже, як з’явилася суперплощина?

Коли японський художник Такаші Муракамі організовував виставку для музеїв у Токіо і Нагої, він намагався пояснити муніципальній владі, що це за такий найбільш перспективний вид сучасної техніки живопису. Його спитали, чому художня техніка створює враження приплюснутості чи здавленості? Муракамі відповів: «Об’єднавши графічний дизайн, образотворче мистецтво й поп-арт, ми отримуємо так звану суперплощину, котра допомагає донести будь-які ідеї». Легкий «космічний» відтінок, створений таким чином, говорить сам за себе.

Творці постерів у стилі поп-арт намагаються забрати суперплощину у свої лави, та де там… Можна скільки завгодно говорити про те, що superflat поділяє цінності суспільства споживання, культуру консюмеризму й рекламні ідеали, і навіть наводити як приклад дизайн, створений Муракамі для бренда Луї Вітон: мовляв, творець навіть не приховує свого пристрасного ставлення до мас-маркету. Тут не все так просто. Суперплощина – це насмішка над тими, хто женеться за матеріальними благами і втрачає себе. Площина і двовимірність японських аніме й манга додають екзотичних деталей, завдяки яким кожна картина розповідає історію. Таким чином, стає цінністю

Війна в суперплощині

Суперплощина недарма отримала визнання в Японії. Цей вид мистецтва чудово демонструє, наскільки азіатська культура відрізняється від західних віянь. Такаші Муракамі розповідав:

- У нашій культурі немає 3D, тому відчуття площини характерне для японської техніки передачі прекрасного. Крім того, в юності мене дуже хвилювала воєнна тема. Японія пережила руйнівні бомбардування під час Другої світової війни. Мої роботи – відображення того, як мистецтво вбирає в себе воєнні символи.

У картинах Муракамі виявляється глибокий історичний підтекст.Фото art.newcity.com

- Я розглядав культури різних країн і дійшов висновку, що нації, котрим прийшлось до душі споживацьке світовідчуття, – це якраз переможці у війні. Я кажу про США і Британію. Але ті, хто програв війну, не здатні стати частиною суспільства споживання, хоч і продовжують тайкома бажати цього. Цього разу я маю на увазі Японію.

Щоб розібратися у філософії, поглянемо на історичні події. До війни Японія взяла курс «на Захід», намагааючись вловити дух європейської спроможності. Країна планувала за короткий строк піднятися до п’єдесталу світового індустріального лідера. Села перетворювалися на міста, фермерство втрачало популярність, адже у століття промисловості не час думати про традиції. У культурі дедалі менше говорили про самураїв, натомість образ бізнесмена став більш привабливим. Війна поставила під загрозу економічний розвиток, і Японія, котра зазнала поразки, була змушена витратити ще ціле десятиліття, щоб відновитися. Утім, до кінця 1950-х років країна повернулася до колишнього, довоєнного стану.

Не дивно, що економічний бум викликав незадоволення в масах. Люди, котрі не забули пережите, не хотіли рівнятися на Захід. Поборники традицій кричали, що Японія втрачає фундаментальні цінності, відмовляючись від давньої культури заради фінансових перспектив.

На знак протесту

Культура могла втратити свою багатошаровість, її розкішні риси перетворювалися на площину. Власне, superflat став реакцією на події, що відбувалися.1984 року Такаші Муракамі переїхав у Нью-Йорк і зробив собі ім’я як представник течії поп-арт. Він був добре обізнаний у культурі манга й аніме, тому вирішив , яким має бути культурний протест. До нього долучилося багато японських художників, адже superflat подарував можливість виражати свої ідеї, не відхиляючись від традиційного шляху. Суперплощину визнали на світовому рівні. 2000 року Муракамі організував виставку в Лос-Анджелесі, а 2011 – в Нью-Йорку.

Одна з найбільш показових робіт Муракамі – «Світ сфер». Це символічне зображення японської економіки. Лейбли, такі як Луї Вітон, розмістились на задньому тлі, ніби нагадуючи про те, що виробляли століттями. Образ панди нібито зняли з рекламних афіш, котрими майорять вулиці Японії. Це те, до чого може прийти культура, яка заперечує саму себе.

Читати більше: День культури Японії

Ще один приклад – «Квіткова суперплощина». Послання цієї картини зрозуміле кожному. Японія стає нацією, як дві краплі води схожою на інші. Квітка у букеті, яку неможливо розрізнити, перестала бути унікальною… Порожні усмішки, однаковий вираз облич – тут площина «зашкалює», а суперплощина слугує попередженням.Фото glendicrocco.com

Суперплощина за кордоном

Хоч Муракамі і твердить, що superflat – це характерна особливість японської культури, західним художникам такий напрямок теж приглянувся. Особливо тим, хто поєднує високу й низьку культуру, стріт-арт, графічний дизайн і розміщує весь цей мікс на полотні традиційного образотворчого мистецтва.

З-поміж найбільш відомих особистостей, котрі живуть за межами Японії, але працюють у цьому стилі, – філіппінець Рональд Вентура і художник із Сан-Франциско Баррі Макгі. Останнього часом називають «музейним вандалом», адже він виступає проти прийнятих цінностей суспільства споживання. Його численні графіті містять просте послання. Привабливий світ розкоші, чий образ не сходить з рекламних постерів, колись погубить внутрішній світ людини. Як бачимо, всі художники світу говорять про одне.Автор Баррі Макгі. Фото ourhouseisourworld.wordpress.com

Головне фото fondationlouisvuitton.fr