Монголія очима Павла Петрушка

Ця країна далеко не найбільш комфортна для відпочинку, але надзвичайно цікава і колоритна. Для європейця – це просто неймовірна цивілізація, і поїздка туди – на кшталт екстремального туризму. Про свій незвичайний досвід подорожі у Монголію нам розповів телеоператор Павло Петрушко.

Я перетинав кордон з Монголією, рухаючись автотранспортом. Це абсолютно віддалена країна. З-поміж авіаперевізників тут мають дозвіл лише двоє – китайський і монгольський, решта, виходить, як чартери. Унаслідок цього ціни на перельоти туди дуже високі. Та все одно туристи їдуть, особливо машинами, навіть влаштовуючи, наприклад, ралі на далекі відстані.

Сухе-Батор був першим містом, в котре я потрапив. За мірками Монголії воно доволі велике. У Сухе-Баторі, як і у більшості міст, зведено монументальні пам’ятники комуністичним лідерам, що несуть дух комунізму. Мені здається, що місцева особливість – це така собі консервація часу. Територія Монголії і у прямому, й у переносному сенсі відділена від цивілізації, оточена дикими землями. Ось, наприклад, заходиш у буфет (по-іншому не назвати), а там одинока «Пепсі» виставлена якимось досягненням, як у нас 1991 року.

Від кордону до столиці я їхав ніч поїздом. В Улан-Баторі знайшов гест-хаус, котрий був повністю заповнений мандрівниками з різних куточків світу.Фото pbs.twimg.com

В Улан-Баторі є райони з цілком сучасною архітектурою і цивілізацією. Але при цьому є й ті, котрі повністю складаються з юрт. Не кажучи вже про те, що сільська місцевість – це виключно юрти.

Ця будівля займає стандартну ділянку землі квадратної форми приблизно у 8-10 соток. Ця земля у приватній власності, але на ній заборонено будувати. Там просто стоїть юрта і, як правило, якийсь примітивний позашляховик. Юрта – це круглий намет, тобто вона розкладається. По суті, її збирають на заводі, на конвеєрі, як туристичний намет, і продають у готовому вигляді. Людина не будує дім, а купує собі готовий. І в цьому домі немає навіть підлоги. На землю, оточену юртою, монголи кидають дошки, на дошки – шкури, на шкури – килими чи просто килими у кілька шарів. У центрі розводять вогнище для обігріву.

Розмір житла залежить від достатку власника і складу його сім’ї. Звичайна юрта має близько 8-9 метрів у діаметрі, велика – 12. Є більш нові з брезенту, гуми, а є старого формату, зроблені із шкур із дерев’яними кілочками.

І ось більшість монголів на постійній основі так і живуть, навіть узимку. Не те, щоб це було комфортно, просто у них інший підхід до життя, ніж у європейців.Фото wildernesstravel.com

В Улан-Баторі є й громадський транспорт – тролейбуси. Так от існують такі маршрути, в котрих вони їдуть ґрунтовою дорогою серед юрт. Асфальт у Монголії – це взагалі рідкість, хай він навіть дуже битий чи в ямах. Але наявність будь-якого покриття – це круто.

Це споконвічна країна кочівників. Загалом стиль життя зберігся і до наших днів. Деяка частина місцевих жителів так і кочують по Монголії з юртами. Чому? Наприклад, худоба з’їла всю рослинність в окрузі – і люди пересуваються на нове місце зі своїм господарством.

Клімат у Монголії різко континентальний – найжорсткіший, який тільки є. Країна дуже віддалена від океану, тому й еталонний континентальний клімат. Узимку морози в 30-35 градусів. А літо надзвичайно спекотне і задушливе.

Країна малобюджетна. Тут все дуже дешево. Тому машину можна орендувати навіть з водієм. Жодних мережевих компаній з оренди авто я не зміг знайти: скоріше за все, їх тут немає взагалі. Тому можна тільки у приватному порядку домовлятися з місцевими. Ціна за тиждень оренди з паливом і т. д. вийшла менш ніж 200 доларів.

Я якось зупинявся в сільській місцевості в юрті (під час подорожі країною на такій от орендованій машині). І був шокований тим, як тут готують їжу. У будівлі є примітивна пічка – щось на кшталт буржуйки. Хоча буває, що страва і просто на вогні готується: на вогонь кидають камені, на камені – шматки м’яса з картоплею чи ще з якимись овочами.

От монгольський суп – це просто якесь вариво, рідота такого приблизно сірого кольору. Поставили воду у величезному казані на вогонь, кинули всі види м’яса, які є – словом, все, що було на кухні, ще щедро жиру долили, перемішали – і ось тобі суп. Можливо, і є якась технологія, але з боку все виглядає так – як вийшло, так і вийшло. Приблизно так готують і в кафе – кухні, як правило, відкриті.
Фото pinterest.com

Якось я замовив у закладі чай. Мені принесли теж доволі дивну суміш: чай у ній, звичайно, є, але є ще молоко, сіль і тваринний жир. Подають напій із шматком хліба.

Узагалі все, що можна поїсти у Монголії, – це національна кухня. Якісь мережеві європеїзовані заклади у великих містах є, але це дивина – дуже рідко зустрінеш. Причому м’ясо там все-таки добре готують. Десятки видів страв. Але загалом, на європейський погляд, вони все ж мають не надто привабливий вигляд.

Спочатку це незвично, але потім, якщо не поїсти пару днів, то все здається доволі смачним. І врешті-решт навіщо вередувати? Люди місцеві не помирають – і я виживу. Так, до речі, їдять руками майже всю їжу. Але якщо дуже попросиш прибори – тобі знайдуть, якщо ти десь у місті.

В Улан-Баторі я пішов до шамана. Там є диференціація їхньої ієрархії за кольорами – я був у синього шамана. У нього величезна пафосна юрта – приблизно у 100 квадратних метрів площею. У юрті є й охорона, і камери відеоспостереження, і постійний 3g. У шамана секретар і помічниця. Перший слідкує за сейфом з грошима і записує клієнтів з їхніми побажаннями. Сам шаман завжди просто сидить у своєму кріслі. Очі в нього завжди заплющені, і він видає рівномірний звук. Вважають, що він в астралі. До нього стоять великі черги. Люди приходять, приносять великі дари – їжу, гроші, двометрові м’які іграшки. Як проходить процедура? Приходить клієнт, відраховує плату секретареві, презент, далі за списком іде прийом: клієнт просто сідає поруч на спеціально відведене місце. Шаман навіть нічого не каже – сидить як сидів. Це триває хвилин десять.Фото timetravelturtle.com

І все ж є у Монголії і звичайні туристичні пам’ятки – усі вони зосереджені у столиці та її околицях. Центральна площа Улан-Батора – це площа Чинхісхана, увінчана величезним однойменним пам’ятником їхнього легендарного правителя. Довкола – кілька музеїв, елітні райони з кількома дорогими ресторанами і пабами. Хочете побачити все місто як на долоні – піднімайтеся на меморіал Зайсан. Неподалік від нього – парк Будди. Також цікаво буде відвідати буддійський монастир Гандантегчілен – релігійний центр країни. Чи «Віва-Сіті» з відкритим театром – модний сучасний район, перші поверхи якого зайняті ресторанами і брендовими магазинами.

Головне фото twitter.com