Банк менталітетів
По ленинградскому телевидению демонстрировался боксерский матч. Негр, черный как вакса, дрался с белокурым поляком. Диктор пояснил:
– Негритянского боксера вы можете отличить по светло-голубой каемке на трусах…
Сергій Довлатов
«Соло на ундервуді. Соло на IBM»
Відомий жарт про боксера і світло-блакитну смужку розійшовся по світу (принаймні по читаючій його половині) ще 1980 року, з моменту видання «Соло на ундервуді» в Нью-Йорку. Політкоректність з відтінком сарказму. Втім, як тоді, так і зараз спроби стерти всі національні та ментальні відмінності – ознака нібито гарного тону. Але ж саме в цьому багатстві світового банку менталітетів і криється вся чарівність, сіль, суть і смак! OUTLOOK пропонує вам особисто переконатися, наскільки ми всі дивовижно різні.
Уявімо, що ми їдемо в інтернаціональному автобусі. Транспорт забитий, люди то входять, то виходять, тому наше місце, а отже, і сусіди, постійно змінюються. Опинившись поруч з американцем, через кілька хвилин ми напевно отримаємо дружній удар по плечу і почуємо добродушне «Ну як вам Америка?». Подібне «панібратство» в них у крові. Соціологи та культурологи вважають, що у жителів США улюблена форма взаємостосунків – поверхневе знайомство. Тому дуже ймовірно, що випадковий «сусід» буде ділитися подробицями свого інтимного життя, однак, попрощавшись, він і не згадає, як нас звати.
Гаразд, американець вийшов, на його місце сів англієць. Мабуть, через вживання однієї мови (фактично), британці стереотипно сприймаються дуже схожими на «янкі». Це велика помилка: 95%, що «новий сусід» з нами взагалі не заговорить, і 99% – що не доторкнеться. Згідно з результатами спеціального дослідження, фізичний контакт – дотики, обійми, потиск рук – це все безпосередньо пов’язано з нацією. За одну годину спілкування пуерторіканці торкалися одне одного 180 разів, французи – 110, а от англійці – жодного разу. Закритість і замкнутість жителів королівства – не просто поширене явище. Ні, це вже у їхній крові. Для того щоб не говорити на незручні чи особисті теми, в Англії навіть придумали спеціальні фразеологізми-виходи: співрозмовники їх не закінчують – і так все зрозуміло. Наприклад, «злі вітри» (які не принесуть нам нічого доброго) або «це не дощ...» (а справжня злива). Коли вимовляється подібне, дуже важлива інтонація, адже саме за нею вгадується бажання людини продовжувати бесіду.
Автобус набрид, виходимо з нього. Назустріч іде японець. Після американського панібратства ми підморгуємо йому і запитуємо: «Як справи?» Той відповідає: «Усе добре, їду з похорону дочки», – і посміхається. Не подумайте, що житель Країни, де сходить сонце, жартує. Швидше за все, він справді втратив дитину. Його усмішка – це своєрідний щит, послання про те, що зі своєю бідою він впорається сам, йому не потрібна чиясь допомога.
Ми зголодніли, тому заходимо в перше-ліпше кафе, забите людьми різних національностей. Зліва від нас сидять французи. Вони надто зарозумілі і лаються з приводу й без. Обкладаючи одне одного триповерховими нецензурними виразами, вони всього лише... сперечаються. У нащадків Наполеона дуже коротка пам’ять, тож не дивуйтеся, якщо сьогодні ви з ними посварилися, а завтра вони покличуть вас на келишок червоного, ніби нічого й не сталося.
Англійці, які сидять неподалік, поводяться зовсім інакше. Намагаючись не робити галасу, вони, напевно, будуть підкреслено ввічливими і усміхненими, а потім занесуть вас до персонального «чорного списку», якщо ваша поведінка виявиться хоч трохи неправильною з їхньої точки зору.
Японський столик – один із найбільш гучних. І справа зовсім не в розмовах. Просто в нашому кафе дуже смачна їжа, і, щоб це показати, японці старанно жують і прицмокують. Так вони роблять не тільки у себе вдома, але й у громадських місцях. Серед них не прийнято вербально нахвалювати кухаря, куди важливіше «голосно» їсти. У цьому з ними схожі китайці. Багаторазові відрижки гостей – найкращий комплімент господині.
Повернувшись зі змодельованих ситуацій у реальний світ, не забувайте, що навіть однакові жести всюди трактуються по-різному.
Наприклад, підняті брови у Німеччині означають захоплення, а в Англії – прояв скептицизму. «Окей» з великого і вказівного пальців – це «добре» в Америці. У Японії так зображають гроші, а в Португалії і Бразилії подібна жестикуляція взагалі вважається непристойною. Спілкуючись з британцями чи іспанцями, не дивуйтеся тому, як вони б’ють себе долонею по лобі. Так вони показують оточуючим, що задоволені собою. У Німеччині цим рухом висловлюють обурення стосовно до співрозмовника.
Як бачимо, відмінності виявляються буквально у всьому. Їх тисячі, і всі вони не увійдуть у жоден путівник чи збірку корисних порад. Але, ми сподіваємось, що цей матеріал допоміг нашим читачам, хоча б частково розібратися у цьому питанні!
Ілюстрації Олександра Задніпряного
