Джайпур. Рожеве місто
Джайпур вривається у світ гостя. Він сигналить, свистить, мекає, верещить, щось смажить на узбіччі, торгується, кривляється, пропонує скуштувати найсмачніший у світі йогурт і щедро наливає у склянку сік манго. Він гудить довго і мелодійно підвиває. Сигналить допотопними клаксонами, звук котрих нагадує вереск оскаженілого верблюда, кидається під колеса і дивом звертає вбік за мить до зіткнення. Тут ніхто не звертає увагу на колір світлофора, корови лягають спочити, де їм заманеться, а мавпочки влаштовують посиденьки у самісінькій людській гущині. Нескінченний потік жує, вдивляється в телефони, фотографує, спілкується, викидає сміття, сварить дітей, молиться, продає, купує і просто вдивляється в далечінь, покурюючи запашний тютюн. Джайпур наступає на ноги, допитливо зазирає в очі, намагаючись зрозуміти, чого ж ти хочеш від нього, іноді намагається витягнути гаманець чи просить тебе сфотографуватися з ним на пам'ять. Він дивує шовками, самоцвітами, яскравим полиском срібла, злата і наполегливо кличе помилуватися спадком магараджів.
Фото thrillophilia.com
Перше, що кидається у вічі новачку – колір міста. Він рожевий, хоча дехто наполягає, що теракотовий. Одна половина містян пояснює це тим, що засновник Джайпура Джай Синг ІІ поклонявся Шиві, а улюблений колір божества – рожевий. Інші твердять, що він символізує гостинність. Використовуючи його для оформлення будівель у Джайпурі, індуси хотіли продемонструвати цю свою рису перед членами королівської сім’ї Британії. Однак, скоріш за все, у зодчих не було іншої альтернативи, адже на околицях міста, звідки брали будівельний матеріал, повно рожевого піщаника, з котрого і звели більшість стін.
Фото lonelyplanet.in
Джайпур, чи як його ще називають «Переможне місто», порівняно молодий. Звів його ще у 18-му столітті король Амберу Джай Сингх ІІ, котрий вирішив поміняти суворі гори на м'який клімат сусідньої долини. Уже з перших днів Джайпур ставив рекорди. Мало того, що його збудували всього за вісім років, міські квартали було закладено в чітких прямокутниках, а це було досить новим для Індії тих часів. Головний палац зайняв рівно 1/7 всієї території. Після набуття країною незалежності від англійської корони Джайпур став столицею штату Раджастан. Варто відзначити, що спадкоємці засновника міста Сингха Другого й досі проживають у покоях магараджів. А заробляють вони собі на життя тим, що забирають одну п’яту частину виручки від проданих квитків туристам.
Фото leadventureplanners.com
Милуватися Джайпуром можна без кінця. У місті чимало пам’яток. Справжнім дивом тут вважають побудований із рожевого піщаника палац Хава-Махал чи, як його ще називають, – Палац вітрів. Він вже давно перетворився на символ Раджастану. Тому часто у путівниках, представляючи регіон, зображають саме цю рожеву будівлю. Ажурна, неймовірно витончена, схожа на серветку чи медові стільники, вона виконана у формі корони індуїстського бога Кришни. Палац був призначений для численних дружин і наложниць магараджі, тому будівельники старалися. У його центральній стіні, що виходить на головну вулицю Джайпура, проробили 953 маленьких вікна, щоб жінки, визираючи з-за них, мали змогу спостерігати за життям вулиці. Вікна настільки малі, що розгледіти жінок з вулиці було практично неможливо.
Читайте також: Лех. На вершині світу
Крім того, часті отвори в стіні гарантували постійну вентиляцію і прохолодне повітря у самому палаці. Помилуватися будівлею, що нагадує про кохання, приходять практично всі туристи, що приїжджають у Джайпур. Тут же призначають побачення закохані й ті, хто загубився серед галасливих міських вулиць. Особливо тісно біля Хава Махал рано вранці або увечері, коли стіни будівлі потопають у золотих променях сонця. До речі, є й такі туристи, котрі йдуть від будівлі розчарованими. Багато хто очікує за таким величним екстер’єром побачити настільки ж яскраві і незвичайні покої численних наложниць магараджі. Однак Хава Махал скоріше фасад чи красива стіна, за котрою ховається лиш невеликий простір.
Фото lonelyplanet.in
Хава Махал – частина Міського палацу, що служив не одному поколінню правителів Раджастану. Нині на його території розташований музей, у якому можна помилуватися стародавнім одягом, зброєю, меблями, предметами домашнього вжитку. З останніх особливе захоплення викликають два величезних глечики. Вони занесені у книгу рекордів Гінесса як найбільші вироби із срібла. Однак незвичні не лише їхні розміри, але й історія. А, як вона свідчить, 1902 року магараджа Мадхо Синг Другий збирався на коронацію майбутнього короля Англії Едварда Другого, але індійський правитель боявся вирушати в таку далеку подорож, адже йому довелося б тривалий час обходитися без звичної для нього води з річки Ганг. Пити іншу воду він боявся, оскільки йому пророкували втрату влади і люту смерть, якщо він бодай ковтне з іншого джерела. І ось він знайшов вихід із ситуації – вирішив взяти воду Гангу із собою. Щоб змайструвати глечики небаченого ще розміру, було розплавлено 57 тисяч срібних монет, котрі ковалі перекували в глеки. Кожен вмістив у себе понад вісім тисяч літрів води. Її виявилося достатньо для далекої поїздки, і правитель Джайпура після повернення прожив ще довгі роки. Слухаючи цю історію, туристи дивуються, як можна взагалі пити з Гангу, адже вода там мутна і не схожа на питну. Утім, декотрі з них розповідають, що самі пробували набрати її в посудини. Спершу зеленувата і зовсім не прозора, постоявши деякий час, вона ставала кришталево чистою.
Фото st.pixanews.com
Тут же на території Головного палацу розташовані кілька музеїв. В одному з них демонструють старовинну зброю: щити, шаблі, арбалети, мечі, шпаги, рушниці, ятагани, пістолети, кинджали, кастети, обладунок. Серед них чимало дивних для європейців речей. Наприклад, кинджали з двома лезами для полювання на тигрів, бойові опахала, меч для страти злочинців. Фотографувати в цьому музеї заборонено.
Фото responsibletourismindia.com
Жінок більше надихає музей текстилю. У ньому зібрано найкрасивіший і найбагатший одяг багатьох поколінь володарів Джайпура і їхніх дружин і наложниць. Дивовижно, що деякі з суконь важать понад 15 кілограмів кожна. Жінки в них ходили не без зусиль, тим більше у спеку. Тому у кожної з них на палацових церемоніях були помічники, котрі буквально носили красунь на руках.
