Ці червоні дахи Рібейри…
Дивлячись із розкішного моста Луїша Першого, котрий проектував особисто великий Ейфель, на ці червоні черепичні дахи, здається, ніби спиш чи граєш у комп’ютерну гру. Ну не може «дійсність» бути настільки красивою і неймовірною! У Порту – може, адже Рібейра, розташована біля величної річки Дору, цілком реальна і тішить око від самого Середньовіччя. Це місце, просякнуте рибальським братством, завжди було важливим для міста і Португалії в цілому, оскільки через кілька кілометрів річка виходить в Атлантичний океан. Тому в історії бувало навіть так, що в центральній частині Порту йде звичайне життя, а за Рібейру воюють.
Фото picfair.com
Місцевих жителів і досі називають «тріпейра», що перекладається як «тельбухи», от тільки це не образа, а скоріше – вираз захоплення. Усе тому, що рибалки і жителі району за колоніальної доби, коли країна активно розвивалась, працювали на благо держави, віддаючи свій найкращий улов флоту, а самі харчувалися рештками. Так що з Рібейри, де і в наші дні не завжди добре працюють комунікації, не прийнято переїжджати у більш сучасні райони. Навіть якщо ці зручні будиночки вже майже розвалюються, черепиця сиплеться, а грошей на ремонт немає, скоріше вже весь квартал скинеться грішми і допоможе хазяїнові, ніж він переїде, приміром, на Боавішту, продавши нерухомість і територію за неймовірні гроші під ресторан чи міні-готель. Гордість за район і патріотизм у місцевих у крові.Фото picfair.com
Туристи хоч зазвичай і не встигають дізнатися багато про минулі часи, насолоджуються тим, що бачать: вузькими вуличками, де навіть найбідніші будиночки вкриті знаменитою португальською плиткою азулежу, старовинними соборами, чудовими кафе і барами на набережній. Серед пам’яток особливо виділяється грандіозний Єпископський палац, будівництво якого почалося ще в 12-му столітті. Саме тут найчастіше одружувалися португальські монархи і підписувалися найважливіші укази. Разом із Кафедральним собором палац є символом величі і сили Імперії. Його оглядові майданчики, звідки відкриваються краєвиди як на центр, так і на саму Рібейру – одне з найкращих місць у місті для епічних фотографій.
Не менш відома площа Праса-де-Рібейра, де ще з незапам’ятних часів по вихідних збираються ярмарки і ринки, на котрі човнами припливають селяни із зелених долин Дори, продаючи свіже м'ясо, овочі і фрукти. Ринковий гамір умиротворяє чудовий фонтан «Кубу-да-Рібейра». Його 1780 року спроектував і прикрасив гербом Португалії видатний архітектор Жозе Родрігес, чий почерк можна прослідкувати і в Лісабоні, і у Порту.Фото commons.wikimedia.org
Здається, що кожна будівля у кварталі – пам’ятник і надбання світової культури, варто лиш розпитати його жителів про щось цікаве, і кілька годин схвильованих розповідей будуть забезпечені. І все ж на окрему увагу заслуговує «Казу-ду-Інфанті», особняк, де 1934 року народився Генріх, спадкоємець короля Жуана Першого. Ця людина, що увійшла в історію як Генріх Мореплавець, своїми походами і експедиціями прославила країну на весь світ, а героїв тут прийнято шанувати і пам’ятати.
На самій окраїні району розташований легендарний Museudo Carro Electrico – музей трамваїв. Тут можна на власні очі побачити, як змінювався міський транспорт протягом довгих років, і помилуватися рідкісними екземплярами з усієї Європи. Відкритість максимальна: і салон, і кабіни машиніста – все до послуг відвідувачів. Місце унікальне ще й тим, що саме звідси відходять трамваї до океану, і – що чудово – всі вони теж старовинні й раритетні. Поїздка до міських пляжів триватиме хвилин 15-20 і коштуватиме два з половиною євро, що зовсім мало у порівнянні з отриманим задоволенням, адже коли і де ще можна буде відкрити дерев’яне вікно-кватирку, висунути свою голову і підставити її теплому сонцю й освіжаючому повітрю Атлантики?Фото audleytravel.com
Проїхавши згаданим нами мостом Луїша, можна побачити, здавалося б, дзеркальне відображення Рібейри чи її продовження. Насправді це вже й не Порту, а містечко Віла-Нова-ді-Гая, що входить в агломерацію Великий Порту, однак тут слід побувати неодмінно. І справа не в тому, що під час пішохідного переходу по творінню Ейфеля відкриваються чудові краєвиди, і навіть сучасна канатна дорога прямо над червоними дахами – не головний аргумент. Практично всі будівлі на набережній містечка – це величезні сховища портвейну, і саме звідси напій розходиться по всій планеті…
Для того, щоб опинитися на Рібейрі, як кажуть жителі Порту, треба всього лиш «йти і йти вниз» з будь-якої частини міста або під’їхати на метро до станцій Jardimdo Morro чи Sao Bento. Тут чудово за будь-якої пори року – і вдень, і вночі. Навіть якщо немає грошей розсиджуватися в кафе чи дегустувати портвейн, а сили вже давно залишили вас під час годинних прогулянок по центру – не біда. Можна навіть не спускатися, а влаштуватися де-небудь над районом і милуватися ним, споглядаючи, як без діла тиняються туристи, повертаються і відпливають рибалки, чи як місцева жителька виходить на свій балкон, витрушує речі і все одно знаходить секунду насолодитися довколишньою красою. Навіть ці буденні моменти на Рібейрі мають вигляд поетичний і трохи нереальний…Фото travelimho.ru
Головне фото portoandnorte.com