На валізах: Сергій Гулюк
Я вже й не згадаю, скільки країн відвідав. Перший мій «закордон» стався 1984 року, коли я ще радянським школярем відвідав соціалістичну Болгарію. І хоча формально це була близька за ідеологією і дружня СРСР країна, мені здавалося, що я потрапив у справжнісінький капіталізм, яким його описували коментатори програми «Час». Ще було неймовірне відчуття куштування заборонених плодів. Приміром, я вперше побачив справжню «Кока-Колу» у фірмовій пляшці, вперше відкрив для себе жувальну гумку. Із поїздки запам’ятався кумедний випадок, котрий наочно демонстрував величезну прірву між нами і закордоном: сонячним болгарським пляжем прогулювався справжнісінький екзотичний для радянського сприйняття панк з пофарбованим у зелений колір ірокезом. Один вразливий хлопчик з нашої групи, побачивши це видовище, побіг до матері і голосно закричав: «Мамо, мамо, я щойно побачив Диво!». Далі був загальний сміх.
Трійка «must see places»: Лондон (неймовірні, дивовижні люди, суміш різних мов, поєднання мультикультурності з консерватизмом і вірністю традиціям). Лісабон (дихання океану, безтурботний і розслаблений ритм життя, неймовірні красоти), Амстердам (місто, в котре хочеться завжди повертатися з багатьох особистих причин ).
Я більше ніколи не поїду в Коблево (жарт). Насправді місця, котрі б зовсім розчарували, на щастя, не зустрічались. Завжди люблю приїжджати повторно в знайомі вже місця для того, щоб зафіксувати і порівняти різні відчуття. І навіть славне селище Коблево все ще приваблює, попри те, що із сервісом і затишком якось не пощастило.
Моїм другим домом могла б стати_Португалія. Можу без кінця фантазувати, як сиджу на березі океану, насолоджуючись красотами і попиваючи портвейн «Tawny». І втілений факт того, що туди перебралося багато друзів дитинства, іноді не дає спокою.
Усім рекомендую пляжі_Кіпру. Так вже сталося, що не був у Єгипті, а в Тунісі – один раз і давно. Але що потрібно передусім від пляжів – кришталево чиста вода і доступ до сонця 12 годин на добу. Куди б ви не вирушили – в Лімасол, Пафос, Ларнаку чи Айя-Напу – ці місця магічним чином манять до себе, додатковим бонусом стане чудова місцева кухня, чудові пейзажі і довколишню історичну атмосферу. Особисто у моєму топі найкращих відвіданих пляжів лідирує бухта «Корал-Бей» у Пафосі. До речі, на одному туристичному сайті прочитав маркетингове визначення Кіпру – «міцний середземноморський хорошист», з чим повністю погоджуюся.
Найбільш незвичну страву я куштував у Литві. І вона називається яблучний сир. Смак одночасно нагадує сир и мармелад. Узагалі згодом з’ясувалося, що литовська кухня мені найбільш близька незважаючи на те, що надто захоплюватися нею не рекомендують (але разок-другий можна, чи не так?). До того ж я знайшов цьому закономірне пояснення: я з 13 років фанат «Led Zeppelin», так чому я не можу фанатіти від литовської національної страви «Цеппелінів», а також від інших картопляних радощів?
Найбільше здивував менталітет бельгійців, а точніше фламандців, що проживають на Півночі. Звичайно, серед безлічі туристів не так просто бувало зустріти корінних жителів, але ми звернули увагу на їхні спокій, неквапливість і вивіреність у прийнятті рішень. А також привітність, почуття гумору і вічний позитив.
А далі збираюся відмітитися найближчим часом на одному з музичних фестивалів у Польщі. Узагалі музичний туризм для мене – найкраще із можливих поєднань.
