Історія бренду: Coca-Cola
Скромний фармацевт з Атланти і за сумісництвом морфійний наркоман Джон Пембертон ще в далекому 1886 році вперше поєднав інгредієнти «Кока-Коли». Листя коки він використовував для лікування своєї залежності, а горіхи коли, завезені рабами з Африки, з чуток, напрочуд добре знімали похмілля. У сучасній версії напою, звісно ж, ні коки, ні коли давно і сліду немає.
Одержаний густий сироп особливим попитом не користувався: вдавалося продати всього дев’ять склянок на день. Та одного разу хтось із покупців з цікавості попросив розвести тягучу масу содовою – так «Кока-Кола» стала газованою і, як наслідок, смачною й популярною. А незабаром нагодився «сухий закон», який не тільки збільшив продажі безалкогольних напоїв, але й дав «зелене світло» заміні згубного спирту абсолютно «нешкідливим» кокаїном.
Лише 1903 року, коли громадськість, нарешті, обурилася, листя коки почали попередньо «віджимати». На рівні продажів нововведення ніяк не позначилося – до того часу «Кока-Кола» вже стала напоєм № 1 в Америці. Час пригадати ім’я Аси Кендлера, який викупив рецепт популярного продукту у вдови його винахідника і 31 січня 1893 року зареєстрував торгову марку, чим дав поштовх утворенню світової корпорації.
Фото korrespondent.net
Склад культової шипучки овіяний легендами. Точну формулу нібито знають тільки двоє власників компанії, причому кожному з них відома всього-на-всього її половина, а десь у секретному сейфі зберігається рецепт, написаний рукою самого Пембертона. Цікаво, що список інгредієнтів можна без особливих зусиль знайти в інтернеті: екстракт листя коки, імбирний і лаймовий сік, цукор, кофеїн, карамель з ваніллю, вода. Нічого екзотичного. Більше того – нічого вартого уваги. Згадати хоча б той факт, що, за результатами досліджень, більшість людей взагалі не здатні відрізнити «Коку» від «Пепсі».
Логічніше припустити, що шалену популярність напій здобув не через унікальний смак, а завдяки правильно обраній стратегії розвитку. До того ж Роберт Вудрафф, який очолював компанію цілих 60 років, виявився чудовим рекламістом і новатором. Саме він вигадав продаж упаковок по шість пляшок; рифлену металеву пробку, яку простіше відкорковувати; відкриті кулери і виносні холодильники. Навіть усім відомий образ бородатого Санта-Клауса в червоно-білому костюмі був створений спеціально для різдвяної реклами «Коки» 1931 року.
Впізнавана «пузата» пляшка теж має свою історію. За однією версією, художник просто переплутав англійські слова coca і cocoa, створивши ємність у формі плоду какао. За іншою – витончені обриси були змальовані з модної на початку ХХ століття жіночої спідниці-годе.
Але досконалість і плавність форм будь-якої з варіацій пляшки «Кока-Коли» відходять на другий план, якщо пригадати всі ті жахи, які розповідають про її вміст: мовляв, і монети вона розчиняє, і іржу з накипом знімає нараз. Однак більшість міфів не витримують жодної критики, а ортофосфорна кислота, що міститься в напої, у десять разів менш активна, ніж столовий оцет. Колись турецька влада подала на компанію до суду: мовляв, у якості барвника використовується кошенільний червець (кармін), а мусульманам їсти комах релігія не дозволяє. Виявилося, що для кольору додають звичайний палений цукор, тож конфлікт ущух сам собою.
Сьогодні витвір Пембертона став невід’ємним атрибутом будь-якого фастфуду. Разом з тим, якщо вірити письменнику Віктору Пелевіну, «у країнах Східної Європи «Кока-Кола» є швидше ідеологічним фетишем, аніж прохолодним напоєм». Так, на нашому ринку вона з’явилася тільки в 1988 році і донедавна асоціювалася зі «смаком свободи». У решті ж світу чи то за давністю років, чи то через збільшення кількості напоїв-конкурентів, чи то на хвилі популярності здорового способу життя з червоно-білого бренду давно зійшов наліт чогось особливого, і пляшка коли вже не обов’язково має бути в кожному рюкзаку. Втім, звідки вам знати, що, розповідаючи про все це, я не попиваю через соломинку ту саму «Коку»?
Фото riafan.ru
Головне фото life.informator.news
