Лігурія: середземноморський рецепт ідеальних міст
Воно схоже на якогось моряка у відставці чи підстаркуватого рибалку з величезним досвідом. Погляньте, як його смугастий тільник сохне під сонцем, накинутий на Собор Сан Лоренцо. Десь під тим чорно-білим фасадом можна знайти справжню скарбницю спогадів, бо у музеї Тезоро зберігається купа артефактів, які розповідають про історичне життя Генуї.
У його кишенях і торбах стільки всього, що про кожний скарб можна говорити й слухати годинами. Ось якісь затерті карти із заплутаними, як рибацькі сітки, маршрутами, а он волосінь вузеньких вуличок. Генуя пояснює, що ще замолоду, коли моряки виходили у плавання, а жінки залишалися самі на березі, ці вулиці допомагали їм оборонятись від нападників – панянки з вікон виливали на непроханих гостей розпечену олію.
Фото theguardian.com
А ось ціла жменя цінностей із вуличної скриньки Віа Гарібальді (італ. Via Garibaldi). Вони всі неймовірно гарні, але в не надто гарному стані, трохи занедбані. Складається враження, що господар боїться їх загубити, тому постійно тягає із собою у кишенях робочих штанів чи просто забув, що колись поскидав їх туди. За роки будівлі затерлися, трохи подряпались. Та коли Генуя обережно презентує кожну, то настає безперечне розуміння вартості й цінності. Справжній епохальний антикваріат – червоно-оксамитовий Палаццо Россо (Palazzo Rosso), Палаццо Турсі (Palazzo Tursi) зі схованими у ньому автентичними листами Христофора Колумба та скрипкою Паганіні, Палаццо Ніколозо Ломелліно (Palazzo Lomellino) з вестибюлем небесних відтінків і ще низка справді розкішних будівель. Усі ці скарби створювались ще в ті часи, коли в портовому місті було зосереджено багато грошей, що робило його доволі заможним порівняно із сусідами.
Як і всі літні люди, Генуя полюбляє розповідати реальні й вигадані притчі, вихвалятися своїми синами. Місцеві жителі радо підхоплюють історії, тому неодмінно нагадають вам, що у Генуї було створено перший у світі банк. А потім зауважать, що їхнє місто є справжньою батьківщиною джинсів, бо колись саме тут почали виготовляти цупку тканину для моряцьких штанів. А також обов’язково розкажуть, як у цій портовій колисці виплекали відкривача Америки та найвідомішого скрипаля-віртуоза.
Фото truthoftraveling.com
І не посоромляться похвастатися своїм ласим уловом, що зберігається в акваріумі, який визнано найбільшим морським парком Європи.
Головне місто Лігурії ласкаво та ненав’язливо запросить вас кудись у Боккадассе (Boccadasse) – старий місцевий район, де ви неодмінно відчуєте, що таке італійський рибальський дух. А вже потім і без запрошення вирушайте на набережну Аніти Гарібальді (Passeggiata Anita Garibaldi), бо все ж найголовнішим скарбом лігурійської столиці залишається море.
Генуя не приймає натовпів туристів, тому всіх приїжджих зустрічає по-домашньому, як своїх.
Рапалло (Rapallo) ще одне місто курортного узбережжя. Його часто називають перлиною Лігурійської Рив’єри. Історія Рапалло дає зрозуміти, що такими омріяними ці місця були не завжди. Десь з 964-го року тут було звичайнісіньке приморське селище. До нього полюбляли навідуватися берберські пірати, тому біля берегів Рапалло повиростали оборонні споруди. Одна з них, Рапалльска фортеця, яка раніше слугувала сторожовою вежею, стоїть у бухті й донині, тільки тепер контролювати море зобов’язались пернаті армії чайок.
Фото ua.hotels.com
Своє сільське минуле лігурійське містечко забажало призабути десь наприкінці XIX століття. Залізниця, яка проходила містом, з’єднуючи Рим та Ніццу, поділила життя Рапалло на «до» і «після». Найвідоміші представники Прекрасної епохи за коротку зупинку крізь відчинене вікно потяга своїм творчим поглядом устигали вловити в Рапалло щось особливе. Belle Époque увірвалася в життя міста, й воно мало відповідати всім запитам і виростити із себе перлину для аристократів. Рапалло це вдалося. Так натурально й органічно виглядали пагорби з вишуканими готелями, маєтками з балконами-рюшами й крислатими капелюхами зелених крон, що ідеально пасували лазуровому берегу.
Дипломати, літератори, художники та інша знать залюбки занурювалася в шовк помірного клімату Рапалло й охоче плинула за п’янким шлейфом морських парфумів. Василь Кандинський подарував світу декілька рапалльских творів, спокою у бухті шукали Гі де Мопассан та Езра Паунд, вів свої розмови із Заратустрою Фрідріх Ніцше, розпочавши саме тут роботу над своїм трактатом, та й відомий денді-інтелектуал Максиміліан Бірбом усвідомлював, що перлина Лігурійської Рив’єри стане ідеальним місцем для його літературного салону.
Рапалло і сьогодні залишається доволі манерним курортом. Давню фортецю перетворили на місце концертів і виставок, а витонченість забутих століть можна роздивитися в музеї мережива. У місті дуже багато літніх людей і собак. На думку спадає дама із собачкою, і ти собі фантазуєш, що котрась із цих поважних пані і є саме тією з чеховського оповідання, просто час змушує її стежити за модою і ховати свої вишукані текстурні сукні у шафі. Рапалло продовжує свою Прекрасну епоху, припудрюючи щовечора небо рожевими барвами.
Містечко Санта-Маргерита-Лігуре (Santa Margherita Ligure) – ще один традиційно розкішний для Лігурії курорт, який розкинувся трохи східніше від Генуї. Він цілковито витриманий у стилі Італійської Рив’єри, за гостями і жителями спокійно споглядають кольорові будиночки, кидаючи свої погляди з-під вій-віконниць. 
Фото trip.com
А ще за кожним поворотом тільки-но й чекають знайомства з туристами непорушні Христофор Колумб, Джузеппе Гарібальді, Віктор Емануїл ІІ, король Умберто І та інші. Місцева оборонна фортеця, яку було зведено ще в далекому XVI столітті, тепер стоїть на варті історичного минулого, запрошуючи до себе на музейні екскурсії.
Місто ласкаво кличе подивитись, як потопає у пишних садах Вілла Дураццо. Заплутані доріжки цього ошатного комплексу виведуть вас до основної вілли Дураццо Чентуріоне, до маєтку Сан Джакомо і до розкішно вбраної церкви Сан Джакомо ди Корте.
Санта-Маргерита-Лігуре може стати саме тим фінальним десертом, який завершить ваш подорожній середземноморський обід на Лігурійському узбережжі.
Головне фото ice-nut.ru
