Молдова. «Позолоти ручку» – в глобальному масштабі
Ласкаво просимо до циганської столиці світу! Величезний квартал населяють виключно представники цього народу, до того ж найбільш цивілізовані, як вони про себе кажуть. Ця місцевість манить всіх гостей Молдови, ніби її мешканці, які володіють циганською магією, приворожують сюди приїжджих. Багато відвідувачів навіть не в змозі повірити, що всі шикарні особняки і котеджі, схожі на будівлі якогось елітного заміського селища, перебувають у власності ромів. Самі жителі, з золотими сережками, червоними сорочками і квітчастими спідницями, охоче приймають мандрівників, занурюючи їх у свій побут і звичаї.
За «позолочену ручку» вас нагодують, долю щасливу наворожать і навіть познайомлять з бароном Сорок і всієї Молдавії – сивобородим Артуром Чераре. При хорошому настрої і відсутності «державних» справ він охоче поспілкується з туристами, а може, навіть затягне під власний акомпанемент на баяні «Ай, ромале, ай, чявале!».
Циганський квартал, що розкинувся на пагорбі, молдавани зі своїми куди скромнішими житлами, розташованими в низині міста, прозвали «дзвінкою горою». Особливо гучним він стає в осінньо-весняну пору – сезон весіль. Бубни, монети і підкови коней вистукують практично безперервно, створюючи суміш різноманітних ритмів і мелодій. Весілля – втім, як і інші свята – цей народ відзначає довго і масштабно, збираючи всіх родичів, друзів, сусідів і їхніх онуків до останнього коліна.
Спілкуючись з місцевими, можна не боятися стати жертвою гіпнозу і поїхати додому без сережок і грошей. Заможним ромам ні до чого незаконно клянчити у туристів цінні речі, адже це означає моментально стерти весь колорит містечка і заново відродити думку про циган-шарлатанів. Також абсолютно безпечно бродити лабіринтами вулиць, роздивляючись будівлі. Як не старайся, увагу від зразків місцевої архітектури так просто не відірвеш. Кардинально відрізняючись від сучасних російських і європейських дизайнів, вони є чимось абсолютно новим і незвичним для очей. Величезна кількість, здавалося б, непоєднуваних між собою деталей: різьблені дерев’яні рами, пластикові балкони, кольорові вітражі, гіпсова ліпнина... Такий «вінегрет» простежується в дизайні практично всіх маєтків. Якби власником подібних хором був європеєць – його б вважали людиною з поганим смаком, але в контексті цієї культури все виглядає навіть дуже органічно.
За витворами тутешнього зодчества можна обчислювати статки господарів. Чим вищий будинок – тим більше коштів. Незважаючи на те, що цей народ славиться дружелюбністю, своє житло кожен намагається вибудувати хоч на одну цеглинку вище, ніж у сусідів. До речі, гори цегли, бетономішалки, кам’яні блоки та інші атрибути ремонту поряд з більшістю осель знаходяться постійно. Мимоволі думаєш, а чи не спеціальна це задумка ландшафтних дизайнерів? Усе простіше: хитрі місцеві й тут змогли обійти закон. У Молдові податки з «неготових» будинків не стягуються або ж їх суми значно менші. Тому у «вічному будівництві» живуть майже всі.
Найкрасивіший, навіть «по-європейськи» стильний і практично єдиний добудований особняк, звісно ж, у барона. Зведені чотириповерхові стіни з червоної цегли оточує надійний кований паркан. За ним у дворі постійно чекають пасажирів дорогі авто, що належать чи то самому королю, Артуру Чераре, чи то іншим серйозним особам, які приїхали до «столиці» вирішувати «державні» справи.
