Вірменські хачкари: Поема в камені
У перекладі з вірменської «хачкар» означає «хрест-камінь» – пам’ятний знак з малюнком у вигляді хреста, оплетеного візерунковою рамкою. Можна тільки подивуватися безмежній фантазії майстрів: серед п’ятдесяти тисяч каменів, розкиданих по містах і селах, не знайти двох однакових хачкарів – кожен унікальний і неповторний.
Основи художнього ремесла були закладені ще у XVIII–XVII століттях до н. е. в золоте століття царства Урарту. Бажаючи увічнити важливу подію, тутешні царі зводили на площах і вздовж доріг монументальні споруди у вигляді вертикальних чотирьохгранних плит з вирізьбленим клинописом.
Фото exler.ru
Після прийняття християнства язичницькі храми поспіхом перебудовували в церкви і монастирі, відзначаючи відвойовані в ідолопоклонників землі із символами нової віри, вирубаними із туфу і базальту. Міцні вулканічні породи вистояли під натиском ворожих гармат в роки боротьби з халіфатом, відбили напади стихій і гідно пронесли крізь тривожні віки вигадливі візерунки, в яких зашифроване вчення Вірменської Апостольської Церкви про воскресіння і спасіння душі. Не випадково хачкари на старих кладовищах звернені обличчям на захід, де міститься похмуре царство мертвих. Животворний символ віри вказує шлях у рай із обителі повсякчасного суму, утверджуючи вічне торжество життя в кипучому достатку квітучих лоз і налитих плодів, що обрамляють крила хреста.
Ранні хачкари різьбили на храмових фасадах і на чотирьохгранних стелах, які встановлювали на горизонтальні плити. У центрі розміщували двокрилий хрест, заповнюючи вільний простір вигадливими рослинними й геометричними орнаментами. Пориста структура каменю полегшувала обробку поверхні, даючи змогу створювати шедеври за допомогою найпростішого набору інструментів, а для промальовування дрібних деталей і досі використовують голки. Найбільш давнім вважається хачкар, встановлений 879 року дружиною Ашота I Багратуні в Гарні.
Хачкари класичного періоду лежать на триступінчастому підніжжі, що втілює Голгофу. Біля основи стели окреслено коло, що зображає череп Адама, з якого, попираючи смертю смерть, проростає різьблений хрест, схожий на казкову квітку або на чудесне миррове дерево. Рідкісні зразки хачкарів з ликом розіп’ятого Христа носять назву Всеспаситель і наділені цілющими властивостями.
Середня частина композиції зображає негаразди земного життя, сповненого пристрастей, спокус і тяжких дилем. Утім, є кому наставити грішну душу на путь істинний: в ажурних сплетіннях гілок і грон, що обрамляють хрест, добре проглядають дванадцять спіральних елементів, що позначають апостолів – по шість праворуч і ліворуч. Іноді до лоз і гірлянд прилягає вигадлива решітка, сплетена із семи зірок, котрі співвідносять із сімома небесними печатями. Зімкнута над верхівкою арка символізує Христове царство; по боках розташовані сонце і місяць. Божий престол можуть підтримувати чотири євангелісти, представлені в алегоричних образах лева, орла, бика і серафима; також зустрічаються фігури Богородиці, Йосипа, Марії Магдалини, святих, пророків, янголів, історичних діячів і легендарних богатирів.
Фото barev.today
Розквіт каменерізного мистецтва в середньовічній Вірменії припав на XII–XIVстоліття, коли змінилося два покоління зодчих. На багатьох хачкарах тієї епохи закарбовані імена блискучих майстрів – Моміка, Тімота, Погоса і Мхітара, що витончено вплетені у вигадливу орнаментальну в’язь. Вражаючі творіння збереглися у монастирських комплексах Айраванк, Ечміадзин, Татев, Агарцин і Севанаванк. У печерній обителі Гегард хачкари, пофарбовані в яскраво-оранжевий колір, висічені прямо накручах, а в Долині червоних скель біля монастиря Норванк причаївся справжній діамант – камінь-гігант, заметений завірюхою виноградного листя з ретельно промальованими прожилками, котрі ось-ось заворушаться на вітрі.
Найбільше хачкарів збереглося на покинутому цвинтарі Норатус, що простягнувся вздовж берегів озера Севан. Археологи налічили тут близько дев’ятисот розкішно декорованих надгробків. Жителі сусідніх сіл без докорів сумління випасають худобу на просторах некрополя і щедро частують заїжджих туристів дивовижними історіями про місцеві чудеса.
Після завоювання Вірменії Іраном традиційне каменерізне мистецтво зазнало сильного впливу персидської культури: були запозичені звужені вертикальні форми, стрілчасті склепіння і решітчасті візерунки-арабески. На кладовищах Камо, Мартуні і Старої Джуги виявлено чимало перлин пізнього стилю.
Головне фото enjourney.ru
