RU  UK  EN
Статті  >  Насолодись  >  У ритмі серця. Японські барабани тайко

У ритмі серця. Японські барабани тайко

Його звуки проникають у саме серце, зупиняють потік думок і змушують кров рухатися в якомусь магічному ритмі. Це гуркіт грому. Це мурашки по шкірі. Це – тайко. Японські барабани на їхній батьківщині зведені у ранг культу. Без них не обходиться жоден офіційний захід, їхня гра тішить слух під час радості і допомагає пережити печаль.

У Японії музикантів, що досягли майстерності гри на тайко, шанують, як героїв. Адже вони не тільки вистукують ритм по шкірі, але й співають і танцюють. Їхні рухи гіпнотизують, і, здається, не існує більше нічого на світі – тільки ритм і голос, котрий кличе у невідомість. До статусу зірок японські барабанщики йдуть не один рік, зазнають поневірянь, дотримуються дієти, режиму, мало відпочивають і весь час проводять на репетиціях. Розучують композиції сучасні музиканти виключно на слух. Ноти не записують принципово. Навчання молодих музикантів відбувається в закритих громадах за суворих умов. Тому такі навчальні центри більше нагадують монастирі. При цьому кожен з артистів проходить додаткову фізичну підготовку, адже гра на тайко потребує великих сил. Групи, що досягли популярності, дають сто, а то й двісті концертів на рік. Це важка праця для професіоналів.

Фото s4.fotokto.ru

Легенда свідчить: перші барабани приблизно чотирнадцять століть тому на японські острови завезли сусіди. Історія замовчує, звідки вони приїхали – імовірно, з Кореї чи Китаю. Спочатку ударні інструменти слухали не для насолоди. У них били щосили, коли траплялося лихо, необхідно було скликати народ на збори, сповістити решту про початок сезонних робіт, залякати супротивника на полі бою чи навіть навести страх на сільськогосподарських шкідників. Крім того, тайко мали і ритуальне призначення. Під їхні звуки закликали сили природи на допомогу людині і проводжали померлих. Пізніше вони стали з’являтися на сцені театрів Но і Кабукі. Уже на початку минулого століття гра на японських барабанах і взагалі переросла в окреме мистецтво. Зараз практично на кожному підприємстві і в кожному відомстві, в усіх навчальних закладах є свій ансамбль, умільці котрого віртуозно колотять по такому популярному в Країні вранішнього сонця інструменту. А професійних груп, що грають на тайко, в сучасній Японії близько п’яти тисяч.

Фото files2.geometria.ru

За способом виготовлення всі тайко можна розлити на дві групи. В одних баранячу шкіру по боках намертво прибивають до деревини цвяхами. В інших вона натягується за допомогою шнурівки. Це дає змогу регулювати звучання інструмента. Секрет вичинки такої шкіри майстри розкривають дуже неохоче. А от вимоги до корпуса інструмента не приховують – це має бути цільний шматок дерева.

Класичний тип тайко – продовгуваті барабани. Їх використовують для служіння в синтоїстських і буддійських храмах. Маленьким барабанам Нагадо-тайко з високим звучанням віддають перевагу артисти театру Но. Какко-тайко прижилися при Імператорському палаці. Вони спочатку були багато прикрашені, і на них виконували музику в стилі гагаку. З-поміж сучасних інструментів популярні Хіра-тайко. Це величезні барабани, на котрих іноді вистукують по два музиканти.

Фото cetre.ru

Гігант серед подібних вагою в три з половиною тонни і діаметром більш ніж чотири метри зберігається в містечку Цудзуреко. Виготовили його під час суперництва верхнього і нижнього міста. Спочатку команди змагалися в ритуалі підвищення урожайності на полях, вистукуючи на барабанах. Із часом захопилися, і їхня гра переросла у справжній військово-історичний фестиваль, подивитися на який з’їжджається маса туристів. Ось тоді цудзурекці й обзавелися найбільшим у світі ударним інструментом. Між святами він зберігається у місцевому музеї.

Ефект від звуків тайко музичні експерти Японії порівнюють з гіпнозом. Вони ж твердять, що барабани спроможні позбавляти від стресу, вселяти впевненість у людину і допомагають їй відкривати у своєму ментальному і фізичному тілі нові можливості. Для цілющого ефекту вони ж рекомендують слухати тайко не менш ніж півгодини на день.

Головне фото konnichiwa.club

Вам це буде цікаво:
Чан-чан. Перуанське місто з глини
Бувалі мандрівники розповідають, що розглядати руїни стародавніх поселень в Андах можна місяцями, переїжджаючи з одного регіону в інший. Особливо багате на археологічні комплекси західне узбережжя південного континенту. Декотрі з них, приміром, Мачу-Пікчу, давно стали популярними серед туристів, інші тільки розпочинають прочиняти свої двері для допитливих.
Якщо у тебе 10 доларів і ти в Стамбулі
Серед туристів, особливо з Європи, складно знайти людей, котрі хоча б раз не насолоджувалися відпочинком у сонячній і гостинній Туреччині. А от що чекає тих, хто обрав «іншу Туреччину» і вирушив оглядати чудовий Стамбул, ми розповідаємо на прикладі 10 доларів.
Водні ворота. Вражаючі порти світу
Аеропорти, залізничні вокзали, автобусні станції практично завжди створюються «за примхою Людини». А ось порти і гавані – це вже спільна творчість homo sapiens і природи. Outlook пропонує вашій увазі найгарніші та найоригінальніші з них.
Подорожі до китової пащі
Нам, дорослим, іноді таки вдається втілити в життя дитячі фантазії, побачити наяву історії з малечих снів, відтворити те, що здавалося казкою. Ось мріяли ви коли-небудь побувати в пащі у кита? Ніби вас проковтнула величезна рибина і тривалий час ви там жили, роздивлялись, як там у неї всередині, облаштовували свій побут, плавали та пірнали досхочу?
Кінцугі. Японське мистецтво реставрації
Японці – один із тих народів, котрі ревно шанують давні традиції. Вони поважають старість, цікавляться предками і нерідко знають сімейний родовід на пам’ять. З таким світоглядом не дивно, що унікальна техніка реставрації кінцугі з’явилася саме там. Далі про неї – в Outlook.
Оманливий пензель пані Хокусай
Ексцентричний старець Кацусіка Хокусай був справжньою зіркою доби Едо, творчим генієм і нелюдським боржником половини міста. Він мав не менш як 30 псевдонімів, поміняв 93 будинки і створив безліч гравюр, малюнків і картин. Його відома «Велика хвиля в Канагаві» заворожує. Та мало хто знає, що цю ксилографію, як і багато інших робіт, Хокусаю допомагала створювати дочка – загублена в часі і величезній тіні «божевільного живописом» батька художниці Кацусіка Ой.
Departure: Сатояма
У Японії є містечко, жителі якого дуже довіряють одне одному. Довіряють настільки, що п’ють воду з одного джерела, котре протікає через їхні оселі, ще й миють там посуд після їжі. Сатояма, що у перекладі означає ідеальне місце для життя в гармонії з природою, розташоване у північній префектурі Гіфу, ізольованій від решти світу гірськими вершинами і рисовими полями.
Departure: Волендам
П’янка свобода, шедеври у музеях, фантастична архітектура, над якою трудились і людина, і природа – все це, звичайно, про нідерландську столицю Амстердам, таку відому і незвідану водночас. І все б добре, але самих Нідерландів у цьому, либонь, найбільш космополітичному і толерантному місті Європи практично немає, так що саме на її пошуки ми і рушимо в околиці столиці, а точніше – в село Волендам.
Кабукі: тернистий шлях квітки
Традиційний японський театр кабукі завжди лишався загадкою для європейського менталітету: зрозуміти спектакль без підказок гіда може хіба що спеціаліст з культури Країни вранішнього сонця.
Габон. Ласкаво просимо!
Жили-були на західному узбережжі Африки пігмеї. Нікого не чіпали. Коли були голодні, полювали і збирали горіхи з бананами. Потім прийшли мпонгве і фангі. Пізніше припливли португальці і назвали ці землі Габоном. Французи, котрі з’явилися слідом, оголосили їх своєю колонією, і лише в середині минулого століття, коли пігмеїв лишилося вкрай мало, Габон отримав незалежність від іноземців.
Австралійський едем – острів Кенгуру
Грізні хвилі то підіймаються, немов воїни на чатах, то розбиваються об скелястий берег і, складаючи зброю і покірно відступаючи, розсипаються у піну. Вітер вільно гуляє поміж лавандових полів, а евкаліптові діброви ховають у своїх заростях сонних коал. От-от сутінки накриють усе живе темним ковшем, і нічне життя похапцем розправить свої крила. Це не видуманий світ казкових переказів, а повсякденне життя острова Кенгуру.
Скоро лопнуть: міста, що виступають проти туризму
Ми багато пишемо про подорожі і нестандартний туризм, розповідаємо, куди поїхати за екзотикою, і як з користю витратити 10 доларів у різних містах світу, але рідко замислюємося про те, що туризм має і зворотний бік. Цього разу ми вирішили поглянути на юрби туристів очима місцевих жителів і розповісти про проблеми, що спіткали найбільш відвідувані міста планети.
ТОП-5 космічних місць Землі
Пляжі, ліси, пустелі – ви вже побували у багатьох куточках Землі, і хочеться чогось надзвичайно особливого? Чому б і ні: людство дуже давно літає в космос! Щоправда, подорож на Марс здаватиметься надто дорогою навіть для мільйонера. Адже поїздка за межі Землі обходиться у бюджет власного острова. Не біда: на нашій улюбленій планеті є просто вражаючі і по-справжньому космічні пейзажі!
Сен-Тропе – місто, що зійшло з екрана
В елітних колах про Сен-Тропе вперше заговорили, коли наприкінці XIX століття сюди навідався Гі де Мопассан. Французький письменник, знаменитий своїм безоціночним реалізмом, розповідав про затишну красу Сен-Тропе, пригадуючи про «луску сардин, що виблискує на сонці подібно до перлин»…
Departure: Дакар
Сенегальська столиця Дакар – це не тільки найважливіше місто всієї Західної Африки, але й досить контрастне місце, найкраще для подорожі у форматі «познайомитися з Чорним континентом, але м'яко і плавно». Крім багатьох цивілізаційних і звичних сучасній людині атрибутів тутешнього життя, відчуття, що Африка з усією її романтикою, незвіданим і проблемами зовсім близько, не покидає тебе ані на мить.
Примарні міста: Детройт, Орадур-сюр-Глан, Прип'ять, Ченгун
Американський Детройт ще не так давно був відомий як центр машинобудування, але сьогодні про нього куди частіше говорять в контексті вимирання і відтоку населення. Outlook вирішив розібратися, чому з’являються міста-примари.
Інчхон: корейське місто майбутнього
Інчхон вважають морськими і повітряними «воротами» Південної Кореї через наявність тут одного з найбільших морських портів країни і найкрупнішого в регіоні аеропорту. Місто стрімко розвивається – буквально за сто років воно пройшло шлях від скромного портового поселення до ультрасучасного промислового і туристичного центру.
Гірокастра: «албанський Рим»
Конвенція про охорону всесвітнього культурного і природного спадку ЮНЕСКО зобов’язує з року в рік невтомно працювати над вивченням об’єктів, що мають неминущу цінність і унікальних за походженням. Під номером 569 великого списку організації розмістилося місто Гірокастра, що на півдні Албанії, котре ми сьогодні вивчимо вздовж і впоперек.
Покоління дахів
Вони стають місцем найкрутіших тусовок, джерелом незвичайних ідей і непередбачуваних відкриттів. На пік своєї популярності виходять цілі особняки, храми, сади, басейни, стадіони – і все це на верхівці будівель! OUTLOOK запрошує вас на знайомство з найзапаморочливішими висотами і неймовірними краєвидами.
Скульптури Ватикану: історія та філософія
«Маленька країна, одначе з великою місією» – саме під таким девізом 11 лютого 1929 Латеранськими угодами між Італією і Святим Престолом Ватикан був визнаний суверенною територією. Цей пакт відчинив двері перед цікавими, які сторіччями обмінювалися плітками про те, «що ж зберігають замки Ватикану?» Злі язики бурчали, мовляв, стіни його наповнені чаклунством і книгами про захоплення світу, у підвалах замків є камери тортур для грішників, а після літургій алхіміки готують філософський камінь. Та коли музеї стали доступними для відвідувачів, римляни і гості Італії ахнули у захваті. А колекціонери підрахували, що вартість усіх творів мистецтв найменшої країни світу перевищує у 150 разів ВВП земної кулі.
Закрити
Outlook facebook page