RU  UK  EN
Статті  >  Уяви  >  Зимові забави Василя та Маланки: карнавал по-українськи

Зимові забави Василя та Маланки: карнавал по-українськи

Автор: 14.01.2018 | традиції
Новий рік в Україні не завжди розпочинався з ялинки, а замість Діда Мороза і Снігуроньки в гості чекали пустунку Маланку і моторного парубка Василя, та й не самих, а з почтом. Усі навіженості сходили з рук: витівки ряджених несли в собі сакральний зміст, продиктований логікою міфу про поєдинок весни і зими. Приймаючи сторону світлих сил, спритні поселяни не забували нагріти руки у вогні вселенської битви.

До 1918 року українці святкували Новий рік за юліанським календарем. Тридцять першого грудня у храмах підносили молитви преподобній Меланії Римлянці, а першого січня православний світ вшановував пам'ять архієпископа Василя Кесарійського, одного з трьох Отців Церкви. Після введення григоріанського календаря святкові дати змістилися на чотирнадцять діб наперед. Іменини Маланки припали на Щедрий вечір, а Василів день перетворився на Старий Новий рік.

Простий народ, далекий від богословських чвар, шанував Василя і Меланію не за церковними канонами, а бурчання священиків пропускав повз вуха. Образи святих змішалися з пережитками язичництва: Василь перейняв риси сонячних богів, а Маланка ототожнювалася з богинею місяця, котра відала сімейними справами і таїнством народження. Невипадково в селах під Щедрий вечір відправляли дітей з гостинцями до повитухи, дівиці гадали на женихів. Сватання на Маланку віщувало молодятам мир і кохання.

Фото politeka.net

Карнавальна хода у дні зимового сонцестояння була поширена у всіх індоєвропейських народів. У кожному селі збиралась ватага ряджених з числа молодих неодружених чоловіків. Найбільш жвавого хлопця наряджали Маланкою – поверх шароварів пов’язували плахту і фартух, білили і рум’янили обличчя, підводили брови, а до шапки прив’язували довгу косу з очосом шерсті і клоччя. «Красну дівицю» супроводжувала строката компанія: Дід і Баба, Орач, Циган із Циганкою, Коза, Ведмідь, Шинкар, Солдат і ціла орава пронирливих чортенят. Високому юнакові відводилась роль Журавля, а наймолодший ставав Котом і голосно нявчав, випрошуючи частування.

Почервонілі від сміху і наливки фізіономії маланкарів приховували смішні дерев’яні маски. Молоді люди, що зображали тварин, одягалися у хутряні штани і кожухи навиворіт, до яких ззаду прив’язували хвостик-мітелку з лахміття. Ведмеді на Буковині мали носити за спиною величезні солом’яні крила, прикрашені кольоровими стрічками і намистом. У степових регіонах, де бракувало деревини, обличчя розмальовували сажею і білою глиною, а мордочку Кози робили із вербової лозини. Розкол на передньому краї означав роги, котрі обмотували тканиною і привішували по боках ложки-вуха. Між рогами пропускали тонкий кінець гілки, щоб вийшов обруч.

Фото see-life.biz

У дівочих компаніях у Маланки з’являвся пустотливий і веселий наречений на ім’я Василь – кмітлива і гостра на язик дівчина, переодягнена в чоловічий костюм. У будинки співухи не заходили: переступати поріг чужої хати у Щедрий вечір і Василів день мали дозвіл тільки чоловіки.

Молодь, співаючи і витанцьовуючи, бродила вулицями, закидала перехожих сніжками і влаштовувала сусідам каверзи. Вважалося звичайною справою зняти ворота із завіс чи насипати золи на поріг. Короткий світловий день асоціювався з розгулом первозданного хаосу, що поглинув сонце, тому на святки дозволялися будь-які витівки. У буйстві стихій зароджувався новий світоустрій, але поки сутінь у своєму праві, всі правила й умовності скасовуються, а між світами виникає прогалина, через яку можуть проникнути потойбічні гості.

Селяни були раді заручитися підтримкою таємних сил і не обурювалися, коли «Маланка» порядкувала у печі і розкидала кухонне начиння, а її супутники зчиняли в домі гармидер. Чорти робили гримаси і ганялись за дітьми. Циганка гадала на картах, Ведмідь ревів і танцював навприсядки. Журавель бив у бубон, Дід з Бабою зчиняли кумедні перепалки, а Шинкар загравав з хазяєчкою. Кульмінацією програми ставали театралізовані дійства, в яких помітний спільний мотив смерті і воскресіння жертвенної тварини, пов'язаний із культом родючості. В одній з обрядових пісень-щедрівок лихий козак вбиває Козу пострілом у серце, але добрі люди умовляють бога оживити її. Врятована Коза несе у світ боже благословення: там, де вона пройде, добре родить хліб. Під кінець Орач окреслював лемешем круг навколо будинку, перепиняючи шлях знегодам, хворобам і чаклунству.

У ролі тотемної тварини також виступала свиня – близька родичка золотого кабана Гуллінбурсті, на котрому їздив скандинавський бог літа Фрейр. Навіть у бідних сім’ях на чолі стола красувалося «кесаретське порося», засмажене цілком. Кістки, зібрані після трапези, закопували у полі, на грядках і в хліві, щоб до осені бути з урожаєм і приплодом. Святковий цикл завершався обрядом засівання, котрий проводили хлопчики від семи до чотирнадцяти років. Світлицю осипали зернами жита, пшениці, вівса і гороху, бажаючи господарям щастя, здоров’я і багатства. У старовину вірили, що добрі побажання проростають у майбутнє.

Фото storage.realist.online

У наші дні Щедрий вечір і Старий Новий рік можна відсвяткувати у міському парку, де виступають фольклорні ансамблі з аніматорами. Найбільш барвисті гуляння, що не розгубили безпосередності і соковитого народного гумору, розгортаються у місті Вашківці і селищі Красноїльськ у Чернівецькій області. Видаючи Маланку заміж за Василя, місцеві жителі влаштовують неймовірний карнавал «Переберія», в якому задіяні злободенні персонажі – поліцейські, бандити, політики й естрадні кумири.

Підсумки сезону підбивають у Чернівцях на етнофестивалі «Маланка Фест», обираючи найкращу трупу року. Команди різних міст і сіл проходять парадом по місту, показуючи глядачам своє завзяття. Майстерність народних умільців заслуговує на не менше захоплення: мальовничі костюми маланкарів виготовлені вручну. Жива традиція не замикається у минулому, вона створюється у нас на очах і дивиться у майбутнє з надією.   

Заглавное фото rukotvory.com.ua

Вам це буде цікаво:
Амазонки з племені мосо: Заповідник фемінізму в затінку Гімалаїв
Автори антиутопій пророкують сотні бід людям майбутнього, яким знову і знову забороняють грати весілля, та, схоже, не все так страшно. У китайській провінції Юньнань, коло самісінького підніжжя Гімалаїв, живе матріархальне плем'я мосо, якому поняття шлюбу зовсім не знайоме.
Хвилями часу: Історичні вітрильники Естонії
Історія Естонії зберігається не у пергаментних сувоях, а у свинцевому літописі Північного моря. Звивиста берегова лінія протяжністю три тисячі кілометрів бачила мільйони вітрильників, починаючи зі смугастих полотнищ драккарів і закінчуючи поземним польотом кліпера над хвилями за доби пари й електрики.
Битися, як жінка. Бійцівський клуб літаючих чоліт.
У вільної боротьби не жіноче обличчя. Хороша дівчинка повинна мило усміхатися і берегти чепурне платтячко, а не розмахувати кулаками, але в суворих Андах такі ніжні квіти не ростуть. Справжня болівійська чоліта і за словом в кишеню не полізе, і тумаком при нагоді огріє, а в неділю, підібравши накрохмалені спідниці, ринеться у бій без правил.
Усім потрібні гроші. Валюти світу
Називають їх скрізь по-різному, проте люблять, напевно, однаково. Ми говоримо, звісно ж, про гроші, а точніше про їхні «другі імена». Адже крім офіційної, у кожної валюти є своя, народна назва, яке не так відома, але дійсно заслуговує на увагу!
Біле золото Піднебесної. Китайський фарфор
Цивілізація Стародавнього Китаю однією з перших відкрила для себе кераміку. Встановлено, що вже в II тис. до н.е. температура випалу гончарних виробів, знайдених в долині Хуанхе, наближалася до 1200 ° С. На думку ряду дослідників, винахід порцеляни було продиктовано прагненням знайти заміну нефриту та жадеїту.
Забуте мистецтво: чайна церемонія в Кореї
Після прогулянки жвавими вулицями Сеула хочеться розслабитися в кафе за чашкою ароматного чаю, але де там: хороші чайні є тільки при буддійських монастирях і на богемній пішохідній вулиці Інсадон. Чайна церемонія в Кореї, несумісна із суворим розпорядком офісів і фабрик, неохоче йде в маси, залишаючись радістю мудреців і привілеєм владик.
Ловля креветок в Оостдюнкерке: Так, я на коні!
Якщо в ранковий час прогулюватись пляжами місцини Оостдюнкерке, розташованій в одній із західних провінцій Бельгії, то можна побачити одразу декілька сонць. Одне, звісно, в небі, а інші – жовтими плямами, верхи на конях, що, тягнучи на собі здоровенні плетені кошики, повільно бродять мілиною Північного моря. Так тут виглядає полювання на креветок.
Palio del Papero: не тільки птахи
Скільки всього змішує у своєму казані Італія: гондоли, які плинуть оливковими річками, палюче сонце, що стікає своїм соком у пляшку Пізанської вежі, заплутане спагеті вуличок і коржі площ, присипані сумішшю італійських трав і діалектів. А ще у її казані є качки. Так-так, саме ці створіння дозволять вам відчути присмак справжнього національного колориту! І цій качиній історії вже понад тридцять років.
Ваш сніданок, сер! Або як починають свій день у різних країнах світу
Маленький тост, шматочок сиру і ковток міцної кави. «Це вам не шведський стіл!» – обурено пробурчить офіціант, дивлячись на незадоволене обличчя туриста. Щедрій українській душі не збагнути, як таким можуть наїстись місцеві. Тому перед подорожжю до нової країни варто знати точно, де звечора приготувати собі бутерброди...
Жіночі прикраси в Індії: сакральний зміст
При слові індійка в нашій уяві виникає красива жінка в сарі, неодмінно з безліччю прикрас і малюнків на тілі. Звідки в національних традиціях цього народу така пристрасть до прикрашання тіла? У цьому є не лише естетичний, але й глибокий сакральний сенс – відображення культури, вірувань і світогляду індійців...
Азербайджан зсередини: «хна-яхти»
А ми продовжуємо публікувати авторську рубрику Сабіни Сафаровою про традиції в Азербайджані. Ми вже дізналися і про сватання, і про заручини, і зараз OUTLOOK пропонує зануриться в традиції ритуалів і церемоній «хна-яхти», яка безпосередньо передує весіллю.
Відчайдушний футуризм: Японія. Частина 1
Олена Расенко, повернувшись з Японії, розпочинає спеціальний цикл матеріалів про цю країну. Попередження для особливо вразливих: обережно! Після прочитання розвивається гостре бажання зірватися, купити авіаквиток в таку чудову і чарівну країну висхідного сонця!
ВІДЕО: Ремесла Узбекистану. Шиття золотом
OUTLOOK пощастило побувати в гостинному Узбекистані і ближче познайомитися з ремеслами цієї дивовижної країни. Сьогодні ми розповімо вам про мистецтво шиття золотом, яке здавна вважалось мистецтвом знаті,. Розкажемо ми й про те, які матеріали використовує майстер, в чому секрети і унікальні особливості цього ремесла. Відчувайте світ з нами!
Ніч перед Різдвом і після
Різдво приходить, накидаючи теплий кожух на плечі. Ввечері воно приносить із собою м’яке світло першої вечірньої зірки, а зранку будить білим, але теплим сонцем. Якби про відчуття Різдва хтось запитав у бабці моєї прабабці, то, гадаю, її слова були б ідентичні моїм. Бо разом із мисочкою куті із рук у руки українські покоління передають і свої традиції.
Глінтвейн: зігріваємось правильно
Вітамінчики, загартовування, правильний режим дня... Це все добре і корисно, особливо в холоди, ось тільки іноді треба себе і побалувати й одночасно убезпечити від мікробів і застуди. У такий час найкращий засіб – глінтвейн.
СПЕЦПРОЕКТ: Про новорічні та різдвяні традиції. Розповідають Посли.
Звичаї однієї держави відрізняються від іншої, але люди з різних куточків планети однаково чекають на дива, приємні сюрпризи й добру казку напередодні новорічних свят. Тому ми вирішили запитати у дипломатів про особливості святкувань Нового року і Різдва в їхніх країнах.
Азербайджан зсередини: заручини
Ми продовжуємо публікувати розповіді українки з азербайджанською кров'ю Сабіни Сафарової про дивовижну культуру Азербайджану. Дівчина продовжує вести свій авторський блог і сьогодні пропонує дізнатися тонкощі такої цікавої традиції як - заручини.
Азербайджан зсередини: велике і мале сватання
Українка з азербайджанськими корінням Сабіна Сафарова з трепетом ставиться до своєї малої Батьківщини, є членом Союзу азербайджанської молоді в Україні та популяризує культуру цієї країни. Сьогодні розповіддю дівчини про одну з найцікавіших традицій Азербайджану - сватання, ми запускає нову рубрику, в якій українці іноземного походження розповідають про свою Батьківщину.
Гагаузи: этнос Білого Півня
«Жив у глухому гагаузькому селі бідний селянин, і багатства у нього було – троє синів…» - так розпочинається одна з народних казок, створених гагаузами. Цей тюркський народ і насправді жив небагато, кочував селами, пас овець.
Що вони їдять: кухня Риму
Outlook часто розповідає про кухні народів світу, але, коли йдеться про Італію, писати про країну загалом було б злочином. Кожен з її двадцяти регіонів – це окремий світ зі своїми тонкощами і спеціалітетами. І нехай звання гастрономічної столиці Італії носить Болонья, її офіційній столиці Риму теж є чим похизуватися.
Закрити
Outlook facebook page