RU  UK  EN
Статті  >  Уяви  >  ЕКСКЛЮЗИВНЕ ІНТЕРВ’Ю з режисером Дороном Пазом

ЕКСКЛЮЗИВНЕ ІНТЕРВ’Ю з режисером Дороном Пазом

OUTLOOK вдалося поспілкуватися з ізраїльським режисером Дороном Пазом, котрий представив у Києві свою нову роботу «Єрусалим». Про спосіб пошуку натхнення через заголовки в журнальних статтях, перспективу кінематографу загалом і про причини вельми стриманого ставлення до критиків читайте далі у матеріалі!

Наскільки мені відомо, ви не вперше в Україні і вже брали участь у різноманітних проектах в нашій країні. Що це було?

- Так, я справді брав участь в одному з проектів. Ми проводили тут зйомки фільму жахів під назвою «Голем». Локацією було місцеве село, розташоване за півтори години їзди від Києва. Це вражаючий досвід для нас.

- Ви представник третього покоління вашої сім’ї, котра працює в кіноіндустрії. У вас була можливість реалізуватися в іншій сфері?

- Як не намагався втекти від цього… По суті, я не мав вибору. Мій брат завжди хотів стати режисером, я ж планував пов’язати своє життя з музикою. Але одного дня, коли я почав навчатися у бізнес-школі, ми з братом отримали запрошення зняти відеокліп для відомого в Ізраїлі гурту. Потім були реклама, телевізійні шоу, а от тепер і фільми.

Розкажіть про свою родину, про її корені в кіноіндустрії.

- Першопрохідцем був мій дідусь Ханох Паз. Він працював театральним режисером у кібуці Мізрах близько 70-80 років тому. Це було особливе місце, відповідно постановки були пролетарськими і носили соціалістичний характер.

Мій батько завжди хотів бути режисером… але в комуні були свої правила. Неможливо просто вирішити піти отримувати освіту в кіношколі, там все визначають за тебе. І, на жаль, всі проголосували проти цієї ідеї. Але тато вирішив робити по-своєму і пішов з кібуцу, щоб навчатися. Ми ж із братом із самого дитинства були залучені в його роботу – локації, постановки, декорації.

Які у вас критерії оцінки якості фільмів? Дайте відповідь зараз не як режисер, а як глядач, котрий просто прийшов подивитися кіно.

Як режисерові доволі важко відключитися від технічної сторони, ракурсів, сценарію, гри акторів…

І це погано, адже практично неможливо розслабитися. Я завжди розкладаю роботу на деталі. Але якщо я забуваю про всі ці речі – це для мене головний показник, що фільм насправді хороший, він змушує мене повірити в нього, повністю відключитися.

- У чому полягає ваша співпраця з братом, коли ви разом проводите зйомки?

Знімати фільми складно, це як робота художника, котрий сидить біля полотна і пише картину. Ти працюєш з двома-трьома сотнями людей над кожним проектом від самого початку і до повного завершення. Завжди виникають проблеми то з бюджетом, то з часом. І коли ми працюємо разом із братом, то розуміємо один одного буквально з півслова. І відповідно всі виникаючі робочі моменти ми ділимо рівно на двох. Ми виросли на одних фільмах, під спільним впливом, і так легше. Звичайно, трапляються суперечки і розбіжності, та все ж ми брати і знаходимо компроміси.

- Я знаю, що ви отримали багато світових призів у сфері кінематографу. Вони, безумовно, залишили свій відбиток на вашій діяльності. Скажіть, яке ваше найбільше розчарування в роботі і найбільша перемога?

- Неймовірно складне запитання. По-перше, я не закінчив свою кар’єру, тому… Але, наприклад, якось ми працювали з одним дуже відомим співаком (не буду згадувати його ім’я), це був музичний фільм, але не вдалося закрити багато робочих питань, технічних моментів, і у підсумку він не був випущений…

Це був доволі болісний досвід, коли довелося просто викреслити рік життя заради проекту, котрий просто не відбувся. Але це вчить нас, і наступного разу, розпочинаючи щось нове, ми щоразу підстраховуємо себе укладанням угод та іншими способами.

- А найбільша перемога?

- Тріумфом, гадаю, став наш перший художній фільм «Фобіділія». У нього був просто мікробюджет, та ми справились. Допомогли друзі. Та у підсумку взяли участь у фестивалях Берлінале, Торонто, Тайпей. Але ж навіть найбільш високобюджетні фільми не завжди потрапляють туди.

- Що вас найбільше стимулює в роботі – розчарування чи голосні аплодисменти публіки?

- Зазвичай це роблять ради визнання, і часто це не залежить від професії, всім це потрібно. Справа в тому, що я не знаю, як робити щось інше. Для нас це природно грати з уявою, придумувати ідеї для телевізійних шоу і багато працювати над фільмами. Це відбувається дуже інтуїтивно. Я думаю, моя робота для мене найкраща, тому що вона ніколи не буває нудною, кожен новий день відрізняється від попереднього. У ній багато злетів і падінь, вона ніколи не буває стабільною, є важкі і хороші часи. І для мене це найбільша мотивація!

- Де ви берете натхнення для нових проектів? Воно приходить як спалахи в уяві, чи ви довго виношуєте в думках план, і це надихає на наступні дії?

- Я раніше читав багато книг, зараз у мене немає достатньо часу для цього. Тепер в основному я різко зупиняю свій погляд на статтях у газетах і журналах, бачу цікаву назву і кажу собі: вау, це має бути вражаюча історія! Я недавно прочитав розповідь одного японця, чий син уподобав відеоігри. Батько найняв віртуального вбивцю, щоб той знищив героя його сина, і він завершив гру. Так що багато беру із заголовків у журналах, а також із фільмів, котрі дивлюся, з розмов, особистого досвіду… Мені не подобаються реалістичні сюжети, звичайні драми, віддаю перевагу тому, що збурює уяву.

- Є питання, які варто ставити тільки експертам у певних сферах, оскільки саме вони можуть дати аргументовану оцінку й окреслити тенденції. Як професіонал у кінематографі дайте прогноз, який жанр буде найбільш популярний серед глядачів у наступні п’ять – десять років?

- Не знаю, чи відомо вам це, але 2017 року почалась золота ера фільмів жахів. Цього року в Голлівуді всі збожеволіли з цього жанру. На жаль, багато людей, коли чують про таке кіно, згадують фільми вісімдесятих років на кшталт Техаської різанини бензопилою і тому подібні, котрі були ну дуже кривавими. Зараз же жахи стали більш витонченими, сюжети – оригінальними, і найкращі режисери беруться за їхнє виробництво.

- Чиїм досвідом ви цікавитеся найбільше? Маю на увазі визнаних авторитетів світової кіноіндустрії?

- Девід Фінчер, він один із найкращих, на мою думку. Даррен Аронофськи, брати Коени, звичайно, Рідлі Скотт, він мені дуже подобається, а ще Денні Бойл.

- Котрий із ваших фільмів задовольнив всі ваші вимоги?

- Я ніколи цілком не задоволений жодним із фільмів, насправді. Дуже критичний до себе. Навіть зараз дивлюся стрічку і кажу: «О боже мій!» Я весь час думаю про свої робочі помилки, навіть коли потрапляю на найкращі фестивалі. Але треба з цим боротися, бути занадто самокритичним – погано, це вбиває творчість.

- Так все-таки котрий ваш фільм найкращий?

- (Сміється). Це як спитати, котру дитину я люблю найбільше. Я не знаю. Я б сказав, що перший. Тому що він був дуже скромним, але ми просунулися з ним далеко. І я також думаю, що це «Єрусалим», оскільки він вперше показує зомбі в цьому місті, над цією ідею ніхто раніше не працював.

- Чиє захоплення і чию критику ви цекаєте після виходу фільму на екрани?

- Я не люблю критику, але розумію, що без цього не можна. Можливо, це з моїх вуст звучить неполіткоректно, та все ж я виріс у домі, де всі ненавидять критиків. Виходить, ви ставите на кін ваші гроші, час, жертвуєте дуже багатьом для будь-якого виду мистецтва (не тільки для фільмів), якщо ви займаєтеся поезією, ви старанно працюєте над римою, а потім… маємо думку критика. «Цей хлопець» просто сидить вдома і дивиться фільм, приміром, і він злий на свою дружину зранку, він був голодний, і ось він пише рецензію (сміється). І до його думки прислуховуються. Часто люди оцінюють, спираючись на оцінки інших, навіть не починаючи знайомства з кіно особисто.

А ви моніторите сферу кіноіндустрії Ізраїлю? Можливо, шукаєте нові імена чи вивчаєте роботу тих, хто є вашим конкурентом?

- Весь час. Але дивлюся на них не як на конкурентів, а як на колег. Багато ізраїльських фільмів – це арт-хаус, дуже реалістичні драми. Жанрова різноманітність не дуже представлена. У фейсбуці створено спеціальну групу – невелике товариство для режисерів, письменників, сценаристів і всіх, хто працює в жанровому кіно. Іноді ми зустрічаємось, коли спілкування он-лайн стає недостатньо.

- Для українських діячів кінематографу порадьте, на які кінофестивалі в Ізраїлі варто звернути увагу. Я знаю, що один із найбільш авторитетних відбувається в Хайфі…

- Перш ніж розглянути фестивалі, раджу ознайомитися з ізраїльським кіно більш глибоко. У нас є перспективні режисери, котрі створюють цікаві роботи. Це знайомство потрібно для того, щоб розуміти, з ким, можливо, ви будете в номінації. Два основних фестивалі відбуваються в Єрусалимі і Хайфі, котру ви згадали. Щороку організатори намагаються зробити їх ще кращими, програма справді міжнародна.

- У короткій перспективі – не більш ніж п’ять років – що плануєте зробити?

Зняти ще хоча б 3-4 нових фільми, продовжити роботу режисера – це те, чого я хочу. Зараз у нас є кілька проектів, деякі з них фінансуються, інші поки що ні. Доводиться працювати над кількома одночасно. Зараз із братом ми завершили роботу над двома ізраїльськими телешоу. Я працюю над фільмами і над ТВ-проектами, котрі дають змогу заробляти на життя. Як знаєте, Девід Фінчер теж знімав рекламу свого часу, так що це спосіб заробітку, адже художній фільм – тривалий процес, котрий інколи може бути тільки мистецтвом. ТВ-шоу для мене – як заняття у спортзалі. Коли ти знімаєш повнометражну стрічку, а перед цим попрацював на багатьох шоу, ти набуваєш досвід, це як вправа, що допомагає бути активним.

- Як видумаєте, ким ви будете у віці 80 років?

- Вау! Ну і запитання. Сподіваюся, чоловіком із парочкою Оскарів. Чи навіть з трьома, якщо наполягаєте. J Що ще? Я б хотів працювати з великими бюджетами, як в американських фільмах, з голлівудськими проектами. Ми орієнтовані не на Європу, а на Америку. Багато режисерів, особливо європейських, більш реалістичні, а ми любимо американський стиль з усім властивим йому екшеном.

- Тобто у перспективі ви хотіли б бути всесвітньовідомою зіркою?

- Скоріше так. Піти на пенсію – це точно не моє!

- Спасибі за щирість і приємне спілкування.

- І вам велике спасибі. Несподівані запитання, я б сказав, філософські. Довелося багато подумати. 

Вам це буде цікаво:
Пальчики оближеш: Що на вас чекає за кулісами найкращих кухонь світу
Давайте пригадаємо найбільш незвичну страву, котру вам випало скуштувати? Що це буде за їжа, вам вирішувати. Небагато екзотики;ті самі комахи, котрих ми слабо можемо уявити як інгредієнт; дивний напій із гіркуватим присмаком; несподіване поєднання гіркого і кислого… у кожного є свій незабутній досвід щодо цього. А ми сьогодні поговоримо про цікавих і незвичайних шеф-кухарів світу – та ще й без прив’язки до епохи. Шанувальникам історії присвячується.
Незвичайна терапія: дельфіни знімають стрес
Як позбутися стресу й отримати море задоволення? Дельфінотерапія – дієвий засіб проти емоційного болю. Прогулянка разом з цими мешканцями морів здатна принести безмежну кількість емоцій і навіть розширити межі розуму… Принаймні так твердять прибічники цього напрямку. Отже, в які країни найкраще вирушити, щоб лікуватися за методом дельфінотерапії?
Прийшов, побачив, збудував. Шедеври Джованні Лоренцо Берніні
Буває, подивишся на листівку із зображенням міста й одразу розумієш, що на ній Київ, Париж, Рим або рідне селище. І це зовсім не заслуга твоєї вчительки географії, а непосильна праця майстрів, руками яких створювалися знайомі всім шедеври архітектури. Сьогодні ми згадуємо італійського підкорювача мармуру Лоренцо Берніні.
Герцлія – сонце з відтінком luxury
Якщо відмотати час, скажімо, на 8 століть назад, ми б опинилися в Аполлонії – скромному грецькому портовому містечку. Нині ж на цьому місці всього в десяти кілометрах від Тель-Авіва ніжиться курорт, котрий увібрав усю теплоту середземноморського сонця і чималу кількість туристичних інвестицій. OUTLOOK побував у Герцлії... Мчати туди за нашим прикладом радимо одразу після прочитання статті!
Знай наших: Серж Лифар
Знаменитий француз українського походження в дитинстві був блакитнооким мрійником. Згодом усі його жадання стали реальністю. Хай би чого він прагнув, усе давалося легко, немов удача назавше зробила його своїм улюбленцем. Спів у хорі, артистичний талант і, нарешті, балет. Серж Лифар не тільки підкорив світові сцени та здобув заслужену славу. Він відродив французький балет як такий і ввів поняття, котрі стали основою неокласицизму.
Мистецтво Патрика Кабрала: папір як символ крихкості світу
Незалежний художник родом із Філіппін Патрик Кабрал завойовує світ своїми незвичними арт-роботами. Його творіння – це новаторство, що поєднує в собі вікові традиціїкаліграфії й суперсучасні 3D-технології. Його мистецтво - спосіб змінити світ на краще як за допомогою естетики, так і шляхом виконання соціальної місії.
На валізах: Олег Борщевський
Олег Борщевський – відомий режисер, сценарист і кліпмейкер. З-поміж його робіт – кліпи для «Потапа і Насті», гурту «НеАнгели». «Бумбокс», NIKITA, Тоні Матвієнко і багатьох інших. У милій бесіді він згадав найбільш цікаві місця на карті світу, в котрих побував, поміркував про таїнства подорожей і розповів про особисті розчарування.
Пабло Пікассо: Поет для своєї епохи
Про Пікассо як про самобутнього художника, графіка та скульптора нам так чи інакше відомо все або майже все, тоді як інші його іпостасі опинилися на другому плані. Ілля Еренбург одного разу дуже коротко описав відносини Пабло Пікассо зі своєю епохою: «ХХ століття знайшло в ньому власного експерта-динаміта, філософа та поета».
На ходу. Вулична їжа в різних країнах світу. Частина 2
Ви, бува, не зголодніли? Ну й чудово, адже ми продовжуємо нашу розповідь про найпопулярнішу вуличну їжу з усього світу. Налітай, поки гаряче! Почнемо з південно-азійської країни Сінгапур - багаті на вітаміни і мінерали морепродукти займають ключове місце в раціоні жителів ...
ЕКСКЛЮЗИВНЕ ИНТЕРВ'Ю: Пітер Хьоґ: «Немає ніякого дна, є тільки вічне падіння»
Пітер Хьоґ – данський письменник, філософ-лірик. Його називають відлюдником, адже на світських заходах він з'являється вкрай рідко, щоб представити нову книгу. Через усамітнений спосіб життя образ Пітера Хьоґа оповитий легендами. В інтерв'ю OUTLOOK Пітер Хьоґ розповів про те, як пише нові твори, що ховається за його аскетизмом, і поділився уявленнями про світ і людину.
Птахам хочеться тепла. Де зимують птахи
У дитинстві я міг годинами дивитись на небо, розглядаючи вервечки птахів, які відлітали у вирій. Для дитини це було справжньою магією. І нехай сьогодні на моїй книжковій полиці майже не зосталось книжок про чародійство, подорожі крилатих до тепла, в надії перезимувати, не залишають мене байдужим.
На екскурсію – до кінотеатру!
Подорожі світом дедалі більше манять нас, і як прикро буває, коли на шляху до їхньої реалізації виникають всілякі перешкоди. Outlook пропонує вам не зневірюватись, якщо вирушити у мандри не випадає. Краще надихніться фільмами, де самі міста грають не менше, ніж актори. Ми розповімо про п'ять кінокартин, які, маючи беззаперечну художню вартість, ще й слугують непоганими гідами.
Історія однієї вулиці: Дизенгоф
Прогулюючись вулицею Дізенгоф у самісінькому центрі Тель-Авіва, можна спіймати себе на думці, що це не вулиця, а якийсь телепорт, адже тут змішалося все: торгові ряди, практична та лаконічна архітектура баугаус, модні шоуруми, котрі не поступаються міланським. Проте все це нагромадження аж ніяк не надмірне, а цілком природне, тому пройдімося вулицею.
Перфекціонізм – справа ювелірна
Сумні очі старого за вікном уважно стежили за революційною пожежею, яка охопила Петроград. Вогонь поширився на справу всього його життя – гордовита чотириповерхова будівля задихалася від крикливих комісарів і матросів, присутність яких здавалась грубим жартом після попередніх відвідувачів. Господар закладу, Карл Густавович Фаберже, напевно бачив у цьому хаосі наближення кінця своєї кар'єри. Однак, можливо, і потай сподівався на друге життя власної спадщини. Якби він знав, що так воно й станеться, – навряд чи маестро так швидко втратив би душевні сили...
Великі криві Фріденсрайха Гундертвассера
Він вигадав своє ім’я, щоб не бути схожим ні на кого іншого. Бунт його індивідуальності став основою для величезної творчої спадщини, а архітектура – продемонструвала можливість поєднувати екологічність і сучасні технології.
Таємниці Пабло Пікассо будуть розкриті
Почавши цю весну з низки гучних прем'єр, ВОЛЯ продовжує дивувати своїх абонентів. Цього разу компанія-провайдер представила своїм абонентам прем’єру другого сезону серіалу «Геній» від каналу National Geographic.
Кіно по-нігерійськи
Більшості людей Нігерія відома як країна з величезними запасами нафти і перманентними економічними і політичними проблемами. При цьому мало хто за межами Африки знає про потужну кіноіндустрію в цій державі, розмах і оборот якої вражають. Ми з головою пішли в цю тему і спробували зрозуміти, що таке «Ноллівуд»?
Знай наших: Сергій Полунін
26 жовтня відбудеться довгоочікувана прем`єра документально-біографічної картини «Танцюрист» про ціну успіху, яку заплатив артист балету Сергій Полунін. Херсонець за походженням, волею випадку потрапляє до Королівського театру в Лондоні, де здобуває неймовірний успіх, а потім зникає з поля зору, щоб згодом завоювати ще більше любові глядачів. Сьогодні OUTLOOK продовжує серію матеріалів про успішних українців.
Не вежею єдиною. ТОП кращих творінь Густава Ейфеля
Кажуть, Гі де Мопассан ненавидів Ейфелеву вежу. Знаменитий письменник вважав, що вона спотворює Париж і не приносить місту ніякої користі. Проте його частенько можна було зустріти в затишному кафе на вершині конструкції. У таких випадках автор «Любого друга» говорив, що «тільки тут клята вежа не трапляється йому на очі...»
Керований хаос: архітектор Заха Хадід
В англійській мові є чудовий неологізм, синонім успішності – «селфмейдмен», котрий можна перекласти як «людина, що зробила себе». Саме такою людиною, безумовно, є знаменитий архітектор Заха Хадід. Ми розкажемо про її непростий життєвий і творчий шлях її ж словами.
Закрити
Outlook facebook page